Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Субота, 04 Серпень 2018 09:31

Редактор на всі часи

Rate this item
(0 votes)

6 СЕРПНЯ — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСА ФЕДОРОВИЧА ДЕРЕВ’ЯНКА (1938–1997), УКРАЇНСЬКОГО ПУБЛІЦИСТА, ЖУРНАЛІСТА, СЦЕНАРИСТА

Творець і перший редактор «Вечерней Одессы» Борис Федорович Дерев’янко народився 6 жовтня 1938 року в селі Янівка (нині Іванівка) Іванівського району Одеської області.
У 1955 році закінчив Іванівську середню школу. На філологічний факультет Одеського держуніверситету ім. І. І. Мечникова вступив не відразу — працював спочатку в райвиконкомі, потім у районній газеті.
До університету вступив у 1957 році й закінчив його у 1964-му, там же був літпрацівником у студентській багатотиражці.

Він рано став сімейною людиною: одружився з однокласницею Аллою й у них народилася дочка, яку теж назвали Аллою. Борис Федорович був люблячим чоловіком і батьком, а потім і молодим дідусем двох онучок.
У 1961 році його зараховано до штату обласної молодіжної газети «Комсомольське плем’я», де редакторам був «шалений Ервант» — Ервант Григорянц.
Він створив на хвилі відлиги шістдесятих одну з небагатьох провінційних газет, пройнятих новим духом — гуманізму, уваги до людини, щирого прагнення виправити радянську систему за допомогою «конструктивної критики».
Газети (і журнали) з такою ідеологією могли собі тоді дозволити в основному тільки знамениті московські редактори газет («Известия», «Комсомольская правда»...). Григорянц зібрав у редакції захоплену молодь, ретельно відбираючи з позаштатних членів редколегії й авторів сторінки «Студентські вісті».
Під григорянцовим крилом — вимогливого редактора-режисера і талановитого журналіста — молоді кадри росли швидко. Борис Дерев’янко у 1962 році — вже член Спілки журналістів, у 1963-му — завідувач відділу газети, яка стала міжобласною (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Крим) й іменувалася тепер «Комсомольська іскра».
До речі, при цьому у неї був скасований дубляж російською мовою — настали роки українізації під керівництвом першого секретаря ЦК КПУ Шелеста.
З «Комсомольської іскри» Борис Дерев’янко пішов у 1966 році, можна сказати, не спрацювався з її новим редактором, з яким згодом підтримував дружні стосунки. І повернувся в травні 1970-го, попрацювавши за ці роки на обласному радіо, в газеті «Чорноморська комуна». Прийшов заступником редактора, і в жовтні того ж року став редактором «Комсомольської іскри».
За неповних три роки він зумів повернути газету до її волелюбних традицій, до спрямування журналістів на роботу з повною самовіддачею, під його керівництвом молодіжна газета, яка виходила українською мовою у російськомовному регіоні, досягла стотисячного тиражу — успіх небувалий!
У 1973 році було прийнято рішення про вихід в Одесі вечірньої газети (а вона спочатку і багато років потім виходила саме вечірнім випуском, і за канонами партійного керівництва пресою мали право на такі газети тільки міста, чиє населення досягло мільйона).
Редактором створюваної газети був затверджений Борис Дерев’янко. Він привів у нову редакцію багатьох із тих, хто працював із ним у молодіжній газеті, і вони склали цвіт і славу одеської «Вечірки»...
Він був не просто редактором, а редактором, який писав, — і про що б не писав, його публікації були помітними, чіткими і такими, що викликали суперечки і занадто часто дратували «вищестоящих товаришів».
Він створив свій жанр футбольних звітів і оглядів — щось на зразок тодішньої театральної публіцистики. Це коли талановиті критики писали не просто про те, що відбувалося на сцені, а й про те, чим жило сучасне суспільство, чим воно страждає, про що не можна було говорити прямо в публіцистичних статтях.
Так, існував він — жанр театральної публіцистики. А Дерев’янко — що зі шкільних років грав у футбол і довгий час виходив на поле у складі журналістських команд — створив жанр публіцистики футбольної, і його статтями на цю тему зачитувалися не тільки футбольні вболівальники...
Але у дев’яності роки йому вже було не до футболу. Теми, які він вів у своїх колонках редактора, були не просто гострими, вони були надзвичайно небезпечними. Чого варта одна лише серія статей про розвал Чорноморського пароплавства! А захист конкретних людей — розтоптаних, знищених режимом, таких як капітан Нікітін, ректор Владиченко...
Він став надією всіх принижених і ображених. У прийомні дні депутата першої й єдиної демократично обраної Верховної Ради СРСР Бориса Дерев’янка редакційні коридори не вміщали натовпи відвідувачів, і до пізнього вечора не гасли вогні на восьмому поверсі видавництва.
Співробітники теж не розходилися, могли знадобитись, у той час уже висіла в повітрі якась тривога за безстрашного редактора. Уже відбулися перші вибори у центральні і місцеві ради із застосуванням «адміністративного ресурсу», із зачатками брудних технологій і спробами силового тиску. Але тоді ще не вірилося, що настане час, коли ті, що рвуться до влади, ні перед чим не зупиняться...
Рано-вранці 11 серпня 1997 року по дорозі на роботу, за 200 м від видавництва у Бориса Федоровича Дерев’янка випустив чотири кулі найманий убивця. Журналіст помер на місці.
Його ховала «вся Одеса». Підозрюваного в його вбивстві знайшли, затримали, судили й засудили.
У березні 2011 року одеська міліція відзвітувала про те, що розкрила одне з найрезонансніших злочинів 90-х в Одесі — вбивство Дерев’янка. Як заявив на прес-конференції начальник управління карного розшуку Одеського регіонального міліцейського главку Андрій Пінігін, замовник затриманий і перебуває під слідством, справою займається прокуратура.

(З архіву «Вечерней Одессы»,
автор — Людмила Гіпфріх)

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».