Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Вересень 26, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Травень 2018 12:27

Ці хлопці уміли воювати

Rate this item
(0 votes)

9 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ

У роки Другої світової війни українці воювали в арміях багатьох країн світу, протистоячи спільному ворогу — гітлерівській Німеччині та її союзникам.

За часів колишнього Радянського Союзу цей факт усіляко замовчувався: вважалося, що представники народів, які населяли імперію, могли перебувати лише в її війську. На тих же, хто опинявся в збройних силах третіх країн, влада дивилася з підозрою.
— Доля закинула мене до лав американської армії, — розповідав автору цих рядків Михайло Дорошук, який по закінченні Другої світової все ж повернувся до СРСР.

Мені неабияк пощастило: після перевірки в СМЕРШ мене залишили у спокої і я вчителював до самої старості. Але якось знайомий майор-кадебіст, коли ми святкували черговий День Перемоги, порадив «не розслаблятися», мовляв, «тобі як радянській людині ми не довіряємо».
— На початку 40-х років у Канаді вже сформувалася велика українська діаспора. І коли ця країна приєдналася до антигітлерівської коаліції, на шпальтах українських газет з’явилися звернення громадських організацій, зокрема Української стрілецької громади та Українського національного об’єднання Канади до уряду.
Їх автори пропонували створити окремий Український легіон у Британській армії, — говорить Людмила Ващук — провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву архівної україніки. — Їх почули і незабаром чимало канадських українців уже воювали з гітлерівцями.
Це був свідомий вибір свідомих людей. Щоб у цьому переконатися, достатньо ознайомитись зі змістом листів, які вони писали з фронту своїм рідним і близьким. Наприклад, Іван Якимів у 1943 році:
«Повірте, що багато з нас, які тут боремось, вірить, що ще повстане Вільна Незалежна Україна та що всім поневоленим народам усміхнеться доля. Я вірю, що лях не посягне рукою на наші українські землі. Нашим обов’язком є докласти всіх сил, щоби цим разом не торгувались українськими землями і народом, як по минулій війні. Якщо світ бореться за правду, то ця правда мусить рішити, щоби українські землі злялись в одну Українську Незалежну Державу».
Не можуть залишати байдужими й історії про долі окремих воїнів. 20-річний доброволець канадського військово-морського флоту, активний член українських молодіжних та спортивних організацій Антон Леськів у вересні 1940 р. написав листа до редакції «Нового шляху»:
«Хочу повідомити Вас, що від’їжджаю... Все мріяв поїхати на «другий бік», а тепер день прийшов. Також хотів бути каноніром, а тепер перейшов іспит і сьогодні став каноніром. Жалую, що не міг ще раз бути з Вами всіма, але — як Бог дасть, вернуся та й знов буду з Вами. Не думайте, що я боюся згинути. Я знаю, що я був, є і буду українцем і вмру як українець. Поздоровляю усіх...
Лиш одну думку маю: Україна повстане! Слава Україні!»
Це був останній лист молодого українського матроса: незабаром він загинув.
За словами пані Людмили, до лав канадської армії українці вступали цілими сім’ями. Зокрема, всі десять синів українця Микулика, теслі з Буковини, перебували в армії, чим їхній батько дуже пишався. Більш того, він казав, що якщо війна затягнеться, то і його одинадцятий 17-річний син теж піде до війська.
Українці служили в усіх родах і видах війська, вирізняючись високим професіоналізмом і високою дисципліною. В архівах збереглося чимало свідчень про те, що тисячі вояків — українців за походженням — були нагороджені військовими відзнаками, зокрема хрестом «За видатні льотні заслуги», «Медаллю Британської імперії», «Воєнною медаллю».
Близько 40 тисяч українців воювали і в складі американської армії. Зокрема, в тихоокеанському регіоні, в Малій Азії, Північній Африці, Європі, допомагали здійснювати поставки до СРСР військової техніки, продовольства за ленд-лізом, а також брали участь в операції «Оверленд».
З перших днів нападу Німеччини на Францію українці, які тут проживали, стали зі зброєю в руках на її захист. Український Народний Союз, який діяв у цій країні, звернувся до прем’єр-міністра Е. Деладьє із заявою, в якій наголошував на повній лояльності до французької влади і готовності захищати її разом із французами.
Через кілька тижнів, за свідченням французьких істориків, кілька тисяч українців вступили до Іноземного легіону і пішли на фронт. Статус окремих підрозділів французького руху Опору отримали 3 українських формування: курені ім. І. Богуна та ім. Т. Шевченка, а також підрозділ поручика Круковського.
У 1939 році до Війська Польського було мобілізовано понад 100 тисяч етнічних українців, які проживали на теренах Польщі, тож напад гітлерівської Німеччини на Польщу вони зустріли разом із поляками. У вересні-жовтні 1941 року близько 10 тисяч із них загинули в боях із вермахтом.
— Є величезна маса документально підтверджених свідчень, що українці проявили відвагу та жертовність під час боїв, — каже польський історик Гжибовський. — Наприклад, вони відважно захищали Варшаву, проявили себе у славнозвісній битві над річкою Бзура, боях у Померанії. Але після того як зазнали поразки, більшість із них потрапила у німецьку та радянську неволю.
До речі, в лавах Війська Польського по-геройськи воювали і ветерани Армії Української Народної Республіки. Був серед них і Павло Шандрук, який у вересні 1939-го вивів з оточення 29-у піхотну бригаду, за що його відзначили орденом Virtuti Militari, тобто найвищою військовою нагородою Польщі.
Влітку 1943 року була сформована 1-а окрема Чехословацька бригада під командуванням полковника Людвига Свободи. З 15 тисяч вояків, які увійшли до її складу, 11 тисяч були закарпатськими українцями, які наприкінці 30-х утекли до СРСР, рятуючись від угорської окупації.
Щоб краще уявити участь українців у Другій світовій війні, їхню звитягу і жертовність, досить прочитати слова письменника і публіциста Мирослава Небелюка:
«У гігантському змагу останньої війни українці взяли масову участь. Перейдіть лише цвинтарі полеглих у Нормандії, огляньте лише жертви великого союзного десанту на побережжях Франції, і на вояцьких хрестах знайдете стільки українських прізвищ!..
Українська кров лилася під англійським, американським та яким хочете іншим прапором за сильні ідеали».

Сергій ЗЯТЬЄВ, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».