Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Червень 22, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 27 Лютий 2015 12:55

Чому ми не любимо своїх героїв?

Rate this item
(0 votes)

Най­пер­ше по­яс­нен­ня цьо­му ди­во­виж­но­му яви­щу: так іс­то­рич­но скла­ло­ся. Дру­ге: це — спа­док ідео­ло­гіч­но­го зом­бу­ван­ня то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му. На­реш­ті тре­тє: укра­їн­ці — на­род по­мір­ко­ва­ний і не лю­бить різ­ких ру­хів, аби не бу­ло гір­ше.

Що з цих пояснень більш вагоме, не беруся судити. А ось те, що найславетніші лідери національно-визвольного руху у новітній історії України не були запитані часом, видається абсолютно вірним. І справді, незалежність у 1991 році впала на голови українців несподівано і безболісно. Її ніхто не виборював, сучасна Україна утворилась унаслідок розпаду імперії, але аж ніяк не через героїчну свідому боротьбу нашого народу за власну державність. Тож піднімати на прапори «неоднозначні» (за трактуванням деяких сучасних істориків, навіть українських!) постаті минулих визвольних змагань багатьма вважалося не вельми доречним.


Утім, достатньо загальних міркувань. Давайте перейдемо до відповіді на запитання: чому в нас не люблять своїх героїв? Кожна нація прагне знайти опертя у своїй історії: кубинці боготворили Хосе Марті, мексиканці — Панчо Вілью, фіни — маршала Маннергейма, поляки — Пілсудського. Радянські владці творили свої міфи — пам’ятник Леніну у кожному селі, мільйонними накладами байки про Володю Ульянова для дитсадка і школяриків, численні фільми та п’єси про мудрого вождя для дорослих та щоденні оповідки про вождя світового пролетаріату, що лунали чи не з кожної праски.
Що заважає нам вшановувати й пропагувати чесноти своїх героїв? Хто такий Роман Шухевич? Начебто усі чули, але мало хто знає його біографію навіть у найзагальніших рисах. Чи був він вправним підпільником, чи видатним воєначальником, чи цинічним терористом? Чому, власне, загинув 65 років тому, а не подався за кордон? Глибоко переконаний, аби у наших містах і селах уже понад 20 років стояли б пам’ятники Шухевичу та Бандері, якби на державному рівні провадилася кампанія з увічнення героїв визвольних змагань, аби ми хоч трохи поважали себе й наших пращурів (не на словах, а на ділі!), нікому б не вдалося розгойдати ситуацію на Донбасі, і навіть в окупованому Криму не було б жодних псевдореферендумів. Якби, якби, але маємо те, що маємо...
Отже, Роман Шухевич (псевдоніми: Роман Лозовський, Тарас Чупринка, Тур) — голова Генерального Секретаріату УГВР (Українського головної визвольної ради), головний командир УПА та голова Проводу ОУН на Українських Землях, нагороджений Золотим Хрестом Заслуги та Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу, генерал-хорунжий УПА. Роман Шухевич народився у 1907 році, підло вбитий московсько-більшовицькими злочинцями піді Львовом 5 березня 1950-го.
А знаєте, скільки негідників полювали тоді на Шухевича — понад три тисячі! Ціла військова операція, одначе. Так боялися й так ненавиділи.
Щодо військових досягнень відзначимо хоча б той факт, що в академії Вест-Пойнт (США) викладають тактику партизанської війни за Шухевичем, тобто майбутні американські офіцери вчаться воювати у бійців УПА. Армія, якою впродовж семи років керував Роман Шухевич, часом сягала 300 тисяч вояків.
До питання стосовно антисемітизму: в УПА поряд з українцями, росіянами, білорусами билися за нашу свободу й етнічні євреї, певне ті, кого не добили «кляті оунівські погромники».
Нині є вельми нагальною справою широким фронтом вести пропагандистську роботу з увічнення не тільки пам’яті Романа Шухевича та інших провідників визвольних змагань, а й з роз’яснення світовій спільноті, що це за діячі та люди такі були.
Якби Європа знала про наших героїв, то подвиг Небесної сотні, звитяга бійців АТО, жертовна самовідданість волонтерів не викликали би там жодного здивування, а сприймались би як цілком природна для українства справа. Гадаю, що й серед наших співгромадян було б значно менше ухильників від призову до лав ЗСУ, а від їхніх матусь ми б не чули скиглення: «Йой! Женуть хлопчиків на убой...»
Пробачте нас, мій генерале. Ми виправимося, ми будемо сміливими, ми будемо гідними Вашої пам’яті, гідними нашої України!
Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».