Офіцер запасу віддав армії чверть століття і, вийшовши на пенсію, ось уже 21 рік поспіль навчає школярів загальноосвітньої школи № 13 справі, навколо якої в суспільстві вже давно точаться дискусії. Зокрема, щодо того, якою має бути програма цих уроків, з якого класу починати навчати в школах військової справи учнів, чи доцільно проводити уроки разом для хлопців та дівчат тощо.
Так само немає узгодженої думки і поміж самих освітян щодо методики підготовки викладачів із предмета, який нині, після багатьох трансформувань за роки незалежності, отримав назву, наближену до військової справи. Як і про те, чи мають вчити школярів військовій справі педагоги з професійною освітою у погонах, чи достатньо «предметників»суміжників.
«Занепад військової справи як навчального предмета у школах почався практично одразу після проголошення незалежності України, — пригадує В. Главацький. — Приміром, я викладаю у школі цей предмет уже 21 рік, але коли вперше переступив поріг школи як «воєнрук», то вже не побачив матеріальної бази для цього предмета. Як мені пояснили, ще за рікдва до того, як я обійняв посаду учителя військової справи, до школи прийшли представники військкомату і міліції і забрали геть усе — навчальну зброю, макети гранат, мін, протигази тощо. Директор просив залишити хоча б одну навчальну гранату, щоб на уроках було що демонструвати учням, але й цього не дозволили».
А потім, пригадує вчитель, настала черга знищення тирів, які були практично в кожній полтавській школі. Причому обладнані відповідно до всіх існуючих на той час вимог. Поступово їх перетворили на складські приміщення, згодом, на радість завгоспам, — на звичайні господарські сараї для всілякого непотрібного мотлоху.
«Я служив офіцером у авіації. У льотчиків є вислів «піший польотному». Запозичили його військові авіатори у представників кінноти. Кавалеристи, щоб не виснажувати коней щоденними тренуваннями, тактичні прийоми бою відпрацьовували у пішому строю. Так само і авіатори. Перед польотами на землі стрічками розмічали маршрут польоту, і штурмани з льотчиками пішки ходили тим коридором і «літали» між стрічками, — говорить В. Главацький. — Так само, практично на пальцях, і нині доводиться проводити заняття з військової підготовки в школі, адже крім підручника та кількох навчальних плакатів, жодної матеріальної бази».

Усе но­ве — це доб­ре за­бу­те ста­ре
Утрата Криму та драматичний розвиток подій на Сході України змінили багато чого в нашій свідомості і змусили дещо поіншому подивитися на речі, які ще донедавна здавалися буденними і такими, що не потребували жодних змін. У тому числі і на підготовку населення до війни: призовного віку — до бойових дій, а тих, хто не може носити зброю, — до навичок виживання та надання допомоги іншим. У країнах, де про це дбають, підготовка починається якщо не змалечку, то зі школи. У нас військова справа, або допризовна підготовка як предмет викладання у школі зазнавав останніми роками суттєвих змін. Причому, не в кращий бік.
Останнього разу у Міністерстві освіти і науки України збиралися з цієї нагоди у квітні 2015го, де на засіданні робочої групи обговорювали концепцію розроблення навчальної програми «Захист Вітчизни» для учнів 10–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Метою навчального предмета «Захист Вітчизни», констатували учасники поважного зібрання, має стати набуття знань старшокласниками про завдання Збройних Сил України та інших військових формувань, засвоєння основ захисту Батьківщини, цивільного захисту, медикосанітарної підготовки тощо. Чиновники від освіти домовилися, що нова навчальна програма почне використовуватися вже у 2015/2016 навчальному році.
Через пару місяців шкільний рік добіжить кінця. Але про результати практичного втілення в життя концепції нового шкільного предмета «Захист Вітчизни» можна поговорити вже зараз. Так, директор полтавської загальноосвітньої школи № 11 Валентина Олійниченко поділилася з кореспондентом «ДУ» своїми враженнями від нової програми. Вони позитивні. Директриса переконана, що предмет сприяє не лише підготовці школярів до військової служби, а й прищепленню почуття патріотизму, гордості за свою батьківщину та Збройні Сили, які почали відроджуватися буквально з «нуля».
Потроху поповнюється і матеріальна база занять: школа отримала нові підручники «Захист Вітчизни», в достатній кількості — комплекти потрібних плакатів. Старшокласники з цікавістю опановують цей предмет, бо розуміють, що захист Вітчизни вже не є чимось ефемерним, а перетворився на сувору реальність. Наразі в школі завершують оформлення кабінету, де проводитимуть уроки з цього предмета.
Утім, проблем із викладанням військової справи, як у школі ще за звичкою називають предмет «Захист Вітчизни», схоже, більше, ніж досягнень. Серед головних — відсутність спеціально підготовлених учителів. Через це ніхто з педагогів не погоджується викладати цей предмет. Хіба що за сумісництвом, бо на мізерну ставку ніхто з учителів не піде, за винятком військових пенсіонеріввідставників, таких, як В. Главацький.
«Предмет «Захист Вітчизни» в нашій школі викладає учитель історії і права. Окремої людини немає, адже дуже мале навантаження — півтори години згідно з навчальним планом у 10—11 класах, — пояснює В. Олійниченко. — Платять учителю всього за півтори години на тиждень. А кількість уроків визначається навчальним планом. Що таке штатна одиниця «воєнрука»? Якщо це військовий керівник, то в нього має бути навантаження 18 годин на тиждень, як у решти вчителів. Такого навантаження на сьогодні немає. Раніше урок із військової підготовки також був раз на тиждень. До того ж усього одну годину. Тепер програмою збільшено до півтори години».
Власне, в школі і окремого класу для проведення уроку з предмета «Захист Вітчизни» теж немає. «Воєнрук» перебуває у «приймах» у класі, де проводять уроки з історії. Наразі тут закінчують оформлювати кілька стендів, присвячених видам та родам Збройних Сил України, статутам, основам стройової підготовки. Крім цих стендів, для занять використовують плакати. Є ще у «воєнрука» в столі кілька продірявлених паперових мішеней, які він демонструє учням на доказ влучної стрільби їхніх однокласників.
Усе це нехитре господарство належить викладачу історії та правознавства, а за сумісництвом — і предмета «Захист Вітчизни» Олександру Вусатому.
«Я викладаю «Захист Вітчизни» лише два роки, тож великого досвіду не маю. Почали тільки недавно кабінет оформлювати, багато ще недоробленого, але потроху просуваємося вперед, — ділиться О. Вусатий. — Предмет «Захист Вітчизни» складається з теоретичного і практичного курсу. Практична база — це вогнева, тактична та фізична підготовка. А теоретична — вивчення статутів ЗС України тощо. Фізичну підготовку проводимо на шкільному стадіоні. Що стосується теоретичної бази, то, можливо, я вже й не так добре підготовлений, бо сам не військовий. Але з точки зору патріотизму, вважаю, що досить добре викладаю».
Чи змінилося ставлення до військової справи у самих учнів після подій на Сході України? «Так, змінилося! Школярі наче подорослішали. Їхнє ставлення до уроків «Захист Вітчизни» кардинально змінилося. І не лише як до предмета шкільної програми. Буквально на моїх очах у них відбувається переоцінка цінностей. Інші поняття вони тепер вкладають у те, що донедавна здавалося буденним: рідна земля, держава, народ, культура, мова, — підсумовує педагог свої враження від ставлення учнів до уроків з військової справи. — Якщо дивитися з точки зору патріотичної, то і дівчата, і хлопці однаково серйозно ставляться до предмета. З любов’ю, повагою, з почуттям гордості за свій народ».
Певні надії на відродження навчальної військової підготовки в школах нині покладають на бодай якісь конкретні рухи, що їх роблять у цьому напрямку в Міносвіти. Принаймні, учасники робочої групи міністерства, яка збиралася у квітні 2015 року, ще раз наголосили на важливості залучення учасників АТО до викладання предмета «Захист Вітчизни» та забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів муляжами, плакатами та іншими навчальними засобами для поліпшення матеріальної бази предмета. Під час засідання було наголошено, що на вивчення предмета «Захист Вітчизни» передбачено 1,5 години на тиждень, але в разі необхідності кількість годин може бути збільшена до двох або відповідно до реалій сьогодення.
Водночас чиновники визнавали, що без спеціально підготовлених учителів важко сподіватися на пристойний результат занять. Визнає це і головний спеціаліст департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти МОН України Роман Гладковський. У інтерв’ю для одного з каналів українського ТБ він визнав, що «викладання предмета «Захист Вітчизни» є проблематичним, коли вчитель — не фахівець. Зазвичай, учитель фізкультури або трудового навчання».
Цього не приховують і в школах, у тому числі й ті, хто викладає «Захист Вітчизни» за сумісництвом. Приміром, як герой цього матеріалу О. Вусатий або інший сумісник — «воєнрук», учитель фізкультури з Великобагачанського району Полтавщини Володимир Луценко. На відкритті обласного конкурсу «Учитель року2016», де зібралися кращі педагоги з усієї Полтавщини, цей простий сільський учитель не приховував свого ставлення до проблем викладання предмета «Захист Вітчизни», адже він сам його веде у старших класах за сумісництвом.
«Усі фахівці покинули викладати цей предмет, коли у сільській школі 2–3 класи. Це дуже низька заробітна плата. Немає навчальної зброї, гранат, посібників. Дуже слабке програмне забезпечення. І на мою особисту думку, немає державної концепції допризовної підготовки».
Крім того, на думку сільського вчителя, півтори години, які відводять для цього предмета, вочевидь, замало.
Щодо концепції допризовної підготовки, то вже зазначалося, що Міносвіти розробило нову навчальну програму, яка надійшла до шкіл і почала втілюватися в життя у 2015/2016 навчальному році. А щодо матеріальної бази, то питання залишається відкритим.
Заступник військового комісара Полтавської області підполковник Олександр Бородай у своєму коментарі для «ДУ» щодо ролі військкоматів області у реанімації навчальної військової підготовки в школах зазначив, що «працівники військкоматів контролюють її хід у школах». Скоріше, уточнив офіцер, «намагаються контролювати».
Щодо повернення навчальної зброї у школи, яку військкомати разом із міліцією звідти свого часу вилучили, то О. Бородай запевнив, що у військкоматі давно чекають на заявку від департаменту освіти Полтавської ОДА. Як тільки вона надійде, то одразу, у свою чергу, замовлять потрібну кількість навчальної зброї і передадуть її школам. От тільки заявка чомусь до військкомату не надходить. Не надходить тому, що директори шкіл із жахом передбачають, які випробування випадуть на їхню долю, адже доведеться вишукувати окрему кімнату, обладнати її ґратами, підключити до сигналізації, оформити силусиленну паперів та чекати нескінченних комісій...
Досвідчений «воєнрук» В. Главацький підсумував нашу розмову так: без належної навчальної бази та спеціально підготовлених кадрів про ефективне відродження навчальної військової підготовки в школах важко говорити. На жаль, учителівпредметників з військової справи у нас цілеспрямовано не готують. Як вихід, каже «воєнрук», можна залучати учасників АТО з вищою або спеціальною освітою, які мають бойовий досвід та хист до педагогічної роботи. Але через мізерну зарплату ті теж навряд чи зголосяться працювати. Навіть заради ідеї...
Рано чи пізно, але державі таки доведеться вирішувати проблему навчальної військової підготовки, адже саме зі шкільної лави мають прищеплюватися не лише знання військової справи, а й почуття патріотизму та готовності до захисту Вітчизни.
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра