Економіка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Червень 17, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Вересень 2015 10:17

Хто і як контролює державні фінанси?

Rate this item
(0 votes)

Де­цен­тра­лі­за­ція вла­ди при­зве­де до пе­ре­мі­щен­ня знач­ної час­ти­ни дер­жав­них фі­нан­сів до міс­це­вих гро­мад. Од­нак збіль­шен­ня кіль­ко­сті гро­шей не озна­чає під­ви­щен­ня ефек­тив­но­сті їх­ньо­го ви­ко­рис­тан­ня.

Для того, аби ці кошти були використані за призначенням і максимально ефективно, потрібні прозорі процедури формування місцевих бюджетів, жорсткий механізм контролю за їх використанням і багатоступеневість перевірки правильності витрачання грошей (поєднання державного фінконтролю з можливістю громади впливати на місцеву владу та робити її підзвітною, зокрема через ЗМІ та неурядові організації), підкреслюють експерти Міжнародного центру перспективних досліджень.
Не менш важливим є створення системи державного управління на місцях, яка запобігатиме виникненню корупції та невідворотно забезпечуватиме суворе покарання, якщо корупційні схеми все-таки були.
Незважаючи на те, що Президент і Прем’єр-міністр постійно декларують боротьбу з корупцією одним із головних пріоритетів своєї діяльності, на рівні вищих посадових осіб постійно виникають корупційні скандали. Вони, в кращому разі, завершуються звільненням, а не судовим вироком. Водночас прослідковується щорічне зростання кількості й масштабів виявлених корупційних схем.


На місцевому рівні ситуація ще складніша. Правоохоронні органи, юстиція та чиновники працюють у зв’язці, а принцип кругової поруки зводить нанівець буд-які спроби притягнути хабарника до відповідальності. Громадські ініціативи розвинуті слабо, а регіональні ЗМІ зазвичай підпорядковуються місцевим політикам або друкують матеріали виключно за гроші.
Ці фактори, констатують експерти, унеможливлюють громадський контроль над використанням місцевих бюджетів. Відсутність дієвої системи контролю та пасивність громад можуть призвести до збільшення масштабів зловживань та обсягів нецільового використання коштів.
Ще одним проблемним аспектом в умовах децентралізації, передбачають експерти, стане перехід комунальної та іншої власності з балансу держадміністрацій до балансу районних рад. Велика кількість приміщень, об’єктів та іншого майна може бути передана в довгострокову оренду або ж узагалі приватизована за заниженими цінами.
В умовах тотальної корупції, зацікавлення еліт у збереженні статусу кво та неспроможності правоохоронних органів забезпечити реальну боротьбу з корупцією єдина надія покладається на громадянське суспільство. Саме громадські активісти мають спостерігати за процесом використання місцевих бюджетів, поки не запрацюють ефективні механізми державного контролю за фінансами та не забезпечуватиметься реальна боротьба з корупцією.
Суспільство не довіряє місцевим судам і прокуратурам, бо ті часто блокують розгляд корупційних справ. Лише громадські активісти можуть добитися хоч якоїсь реакції від державних інституцій через максимальний розголос у засобах масової інформації. За допомогою соціальних мереж, незалежних регіональних чи національних ЗМІ, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією та висвітленні соціально важливих тем, результати громадських антикорупційних розслідувань можна поширювати та доносити до громад.
У свою чергу, посадові особи органів місцевого самоврядування мають розуміти, що діяльність місцевих активістів може нести їм загрозу лише в разі, якщо вони замішані у корупційних схемах. Якщо ж місцеві чиновники прагнуть змінити систему та почати реформи знизу, місцеві активісти та ЗМІ є їх союзниками, а не ворогами. Тож вони мають бути готовими до співпраці з громадськими активістами у питаннях, пов’язаних із наданням інформації про використання бюджетних коштів.
Така співпраця дозволить не лише мінімізувати конфліктні ситуації, а й ефективніше розпоряджатися місцевими фінансами. Крім того, вона допоможе розробити механізм комунікації між громадою та місцевою владою, яка, по суті, наймається громадою, тож має бути повністю підзвітна своєму роботодавцю та робити все, аби кожна гривня йшла на благо громади.


ЕФЕКТИВНІСТЬ
Підвищення ефективності використання державних фінансів, яке має вирішальне значення для економічного розвитку України та підвищення добробуту громадян, можливо досягти шляхом системного вдосконалення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підвищення рівня культури державного управління, зазначають експерти.
Державний внутрішній фінансовий контроль має забезпечувати належне (економне, ефективне, результативне, прозоре) управління держфінансами. Цей контроль передбачає здійснення внутрішнього контролю й аудиту та їх гармонізацію.
Важливим інструментом державного управління, що дає змогу досягти виконання зазначених завдань і зменшити кількість проблемних питань, пов’язаних із діяльністю центральних і місцевих органів виконавчої влади, є контроль за держфінансами. Він здійснюється, передусім, державними контролюючими органами, але свій внесок у моніторинг використання державних коштів можуть вносити комерційні аудиторські компанії, неурядові організації, ЗМІ.
Система органів державного фінансового контролю в Україні перебуває на стадії становлення, констатують експерти, хоча основні її елементи вже склалися і діють. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої та виконавчої влади, спеціальними органами державного фінконтролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.
Державний фінконтроль здійснюється уповноваженими державними органами в межах їх компетенції в будь-якій сфері економіки та управління. Відомчий фінконтроль проводиться міністерствами і відомствами щодо підвідомчих підприємств і організацій. Система органів державного фінконтролю є елементом загальної структури контрольних органів держави і водночас виступає як найважливіша частина того фінансового механізму, за допомогою якого держава реалізує свою фінансову політику.
Конкретні завдання органів державного фінконтролю і сфери компетенції встановлюються при їх створенні відповідними законодавчими та іншими правовими актами. Серед них закони: «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства фінансів, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів», «Про Рахункову палату».
Під державний фінконтроль в Україні підпадають органи державної влади (зокрема їх апарати); держпідприємства і установи, а також підприємства, установи, організації за участю держави та ті, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів або одержують держсубсидії.
У сфері фінконтролю — державні бюджетні і позабюджетні фонди; органи місцевого самоврядування; підприємства й організації незалежно від видів і форм власності, а також фізичні особи, якщо вони отримують, переказують, використовують держкошти або управляють ними, мають надані законодавством або органами держвлади податкові, митні чи інші пільги й переваги.
Передбачено держфінконтроль суспільних об’єднань, недержавних фондів та інших недержавних некомерційних організацій в частині, пов’язаній з отриманням, переказуванням, використанням держкоштів або управлінням ними; підприємницькі структури і фізособи в частині сплати податків і здійснення діяльності, регульованої державою.


ЗАВДАННЯ
Фінансовий контроль має запобігати фінансовим порушенням та злочинам і виявляти їх; сприяти зміцненню прибуткової бази бюджетів і виявляти резерви зростання доходів бюджетів. Це сторож збереження державної власності і державного майна, своєчасних платежів і розрахунків. Під час контролю можна виявити резерви збільшення всіх фінансових ресурсів, а також своєчасність виконання прибуткових і витратних статей бюджету і позабюджетних фондів з обсягів, структури і цільового призначення.
Фахівці зобов’язані проконтролювати ефективність використання державної власності, її приватизації або націоналізації, а також обґрунтованість надання й законність використання пільг з оподаткування, держдотацій та інших фінпреференцій. Фінансові перевіряльники можуть припинити марнотратство, фінансові зловживання, неефективне використання держкоштів, звернувши увагу законодавчих органів на недоліки чинного законодавства.
Державний фінконтроль призначений для реалізації фінансової політики держави. Це, передусім, розробка, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів; контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних і позабюджетних грошей, а також за фіндіяльністю держпідприємств, позабюджетних фондів, банків і фінансових корпорацій.
Оскільки фінансова система держави охоплює всі види грошових коштів і фондів (як на державному і регіональному рівнях, так і на рівні окремих господарюючих суб’єктів), держфінконтроль є багаторівневим і всебічним.
Фінансовий контроль, на відміну від інших видів держконтролю (екологічного, санітарного, адміністративного), має місце у всіх сферах суспільного відтворення і споживання, тому супроводжує весь процес руху грошових коштів і фондів, у тому числі й стадію аналізу фінансових результатів.
Фінконтроль недержавної сфери економіки з боку держави зачіпає лише сферу виконання грошових зобов’язань перед державою, зокрема податки та інші обов’язкові платежі; дотримання законності та доцільності при витрачанні виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також дотримання встановлених правил організації грошових розрахунків, ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Важливу роль у здійсненні держфінконтролю відіграє організація обліку і звітності в країні: бухгалтерського, бюджетного, податкового, адже бухгалтерська та звітна документація — головний об’єкт фінансового контролю.
Останнім часом державний фінансовий контроль зазнає значних змін — звужується сфера його дії і змінюється зміст, відзначають експерти. Він дедалі більше концентрується на макроекономічних процесах, включаючи контроль за вартісними пропорціями руху ВВП, грошовою масою, формуванням і використанням фондів грошових коштів, що надходять у розпорядження держави. Водночас розширюється сфера дії недержавного фінконтролю з боку аудиторських фірм і кредитних організацій.


ПРИНЦИПИ
Демократичні практики контролю за державними фінансами ґрунтуються на принципах аудиту держфінансів, які були затверджені на Лімському конгресі у 1977 році. Щороку за підтримки Світового банку відбуваються конференції та конгреси, на яких спеціальна комісія доповідає про стан контролю за фінансами у всьому світі.
Україна також є членом Конгресу і формально підписала декларацію щодо прозорості використання та розпорядження державними фінансами. Проте в українській практиці ці принципи часто ігноруються. До них належать принципи попереднього контролю та контролю за фактом порушення; незалежного зовнішнього та внутрішнього контролю; фінансової незалежності, розслідування, звітування, контролю за надходженням податків, відкритих замовлень робіт і послуг за державні гроші.
Верховна Рада напрацювала значну кількість законодавчих актів щодо боротьби з корупцією та контролю за держфінансами. Однак для того, аби вони принесли позитивний результат, а не лише залишалися на папері, потрібно, щоб українське законодавство відповідало критеріям ефективного законодавства, розробленого європейським аналітичним центром SIGMA.
Відповідно до цих рекомендацій, при написанні законів і створенні нових інституцій необхідно враховувати такі аспекти, як відсутність дискреції (рішення приймаються відповідно до встановлених норм і процедур, а не на розсуд керівництва), незалежність органів контролю (органи контролю політично та фінансово не підпорядковуються тим, кого вони контролюють).
Рекомендації передбачають невідворотність покарання за вчинення злочину (порушення норм завжди веде до санкцій). Дотримання представниками державного сектора демократичних цінностей, етики та поваги до верховенства права (кожен державний службовець, здійснюючи свою професійну діяльність, має керуватися морально-етичним кодексом).
Окрім цього, у питаннях контролю за державними фінансами важливими є зобов’язання України перед ЄС, які виникли в результаті підписання Угоди про асоціацію. Зокрема, в розділі 4 «Економічне та галузеве співробітництво» йдеться про управління державними фінансами в бюджетній політиці та наближення до європейських норм внутрішнього контролю та зовнішнього аудиту.
Однак у сфері зовнішнього аудиту Україна досі не імплементувала стандарти Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю INTOSAI. Що стосується внутрішнього фінансового контролю, то українська сторона повинна також запровадити міжнародні стандарти аудиту від Інституту внутрішніх аудиторів та ведення бухгалтерського обліку Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC).
До того ж Україна має розробити методи, які будуть спрямовані на припинення фінансового шахрайства та боротьбу з корупцією саме на інституційному рівні, між відповідними адміністративними органами.
На рівні директив прописано конкретні зобов’язання, які має виконати Україна для забезпечення розвитку збалансованої бюджетної політики і надійних систем внутрішнього контролю та зовнішнього аудиту. Проте терміни виконання цих директив постійно відкладаються.
Тож, констатують експерти, Україна лише формально долучилася до міжнародних організацій, які визначають принципи контролю за державними фінансами. Незважаючи на те, що ці принципи відображені в українському законодавстві, в більшості випадків правові норми не виконуються або порушуються.
Проведення реформ у сфері державних фінансів передбачає розробку ефективного законодавства, в якому будуть мінімізовані корупційні ризики, а також перезавантаження державних органів, які мають здійснювати ефективний контроль за державними фінансами. А будь-які порушення норм у цій сфері призводитимуть до невідворотного покарання.
Елла НОВАК

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».