Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 10, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Грудень 2014 15:43

Магдебурзьке право на Андріївському узвозі

Rate this item
(0 votes)

На знаменитому Андріївському узвозі столиці, в старовинному будинку № 5/31, нині можна (і варто) потрапити в гості до ремісників, міщан, купців, бурмістрів, райців, лавників та інших городян, котрі з 1494 року почали жити за законами Магдебурзького права. Як його треба було заслужити і чим воно було корисне, розповідає унікальна виставка «Від Магдебурга до Майдану». Підготували її та представили публіці під патронатом Київської міськдержадміністрації, Управління охоронної спадщини, Науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури, заповідних територій багаторічні дослідники київських старожитностей.
— Про те, як потрапляли до нас предмети, вік яких подолав 300-річну межу, можна писати пригодницькі романи, — заінтригувала Оксана Фісун, заввідділу підготовки експозиції заповідника «Стародавній Київ». — Серед когорти незвичних авторів буде чимало археологів, тих, хто в глибоких шарах землі Подолу знаходив цінності, котрі увійшли в історію не лише українського, а й світового мистецтва. Ми оберігаємо те, що є у нас. Звісно, це не коштовності.


Після пожеж, воєн, революцій дуже непросто розшукувати, рятувати, реставрувати експонати. Понад 1000 з них зберігається в фондосховищах, 400 представлені в експозиції. Люди хочуть знати, що було у давнину.
Не раз спостерігала, як чимало відвідувачів виставки розглядає рідкісну свинцеву плиту 1647 року з надгробка поважного київського бургомістра Івана Сказки, керамічні люльки ХVІІ ст. із розкопок під церквою Богородиці Пирогощої, оклади Євангелія з вишуканим тисненням, частину барокового іконостасу. Останні експонати — презенти від меценатів — любителів стародруків й іконопису, — каже пані Оксана.
Я ж опинилася в товаристві відвідувачів, які добре знають і цікавляться нумізматикою. Зізнаюся, найбільше мене здивували назви представлених монет. Ну скажіть, чи багато із сучасників знає, що таке «тернарії, соліди, копи, денга, полушки»? Це гроші, якими в Києві за часів Магдебурзького права розраховувалися городяни та іноземці.
Приміром, тернарії 1660-х років — монети Речі Посполитої за часів Сигізмунда ІІІ, а також Яна Казиміра. Соліди ризькі привозили з прибалтійських володінь Швеції від Густава Адольфа до Карла ХІ. Побачите, чого варта російська полушка, денга, мідна копійка часів Анни Іоанівни. А от уже срібні копійки від Олександра І (1812 р.), Миколи І (1826), Олександра ІІ (1855 р.), Олександра ІІІ (1893 р.), Миколи ІІ (1898–1910 р.) виокремлені в іншій вітрині.
Те, що в Києві завжди «пахло» грошима, логічно, бо навіть півтора століття тому «мати міст руських» мала 1057 магазинів і лавок, три гостинних двори, сім базарів. Найпопулярнішим і найавторитетнішим вважали Житній ринок на Подолі.
— Хай би там що, але вже історично доведено: Київ без Подолу — неможливий. Ще за часів Київської Русі його поважали і на Заході, і на Сході, — говорить Ларіон Мірошниченко, гендиректор Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації, використання пам’яток історії, культури та заповідних територій. — Тож, коли Європа все оцінила й надала місту Магдебурзьке право, саме на Подолі, на Контрактовій площі, звели магістрат, тобто ратушу. Як виглядала перша дерев’яна споруда органу самоврядування — побачите на одному з експозиційних стендів. Її реконструкцію зробив глибокий знавець старожитностей П. Юрченко. Мені як архітектору дуже приємно, що при Магдебурзькому праві в магістраті, окрім виборних війта і бурмістра, радників, засідателів, був свій зодчий, який відповідав за міську забудову.
Прославилася ратуша розумними законами та своїми, вже кам’яними, спорудами з вишуканими оздобами, гербами, скульптурами архангела Михаїла та богині правосуддя Феміди. На жаль, пожежа 1811-го, а згодом непередбачувані обставини ті будинки знищили, — розповів Ларіон Євгенович.
Хвалити Бога, в архівах збереглися рідкісні документи. Музейники зробили з них такі копії, що сприймете їх за оригінали навіть ХVІ чи ХVІІ століть. Дуже цікавий указ Владислава ІV про підтвердження привілею 1591 р. на зрівняння в правах торгівлі замкових ремісників Києва з магістратськими. В указі названо цехи: кравецький, шевський, кушнірський, слюсарський, ковальський, римарський і постригацький. Уявляєте, вже тоді перукарі були в пошані.
Звісно, дуже цінували пасічників. Про це свідчить навіть Універсал Богдана Хмельницького від 1655-го. У ньому гетьман говорить не про війну, а про заборону київським священикам «ситити мед в інших броварів, крім місцевого ратушного».
Зацікавленість відбитком печатки магістрата несподівано «підвела» до свідоцтва, виданого в Київській ратуші 18 січня 1698 р. «Подъячему Малороссийскихъ Приказа Ивану Петровичу о томъ, что въ городъ Кіевъ нътъ тартичныхъ мастеровъ и не найдено буйволовых, ни воловъихъ роговъ, которыхъ для Царского флота ему поручено купить в Малороссийскихъ городахъ».
Чи перепало «подъячему», історики не знають. А от як ставився до цеховиків Іван Мазепа, дізнаєтеся, побачивши Універсал від 20 жовтня 1704 р. Там ідеться про повернення «музицького» цеху під юрисдикцію магістрату та заборону козацькій старшині надалі втручатися в цехові справи.
Шкода, гетьману не вдалося заборонити Петру І завдати першого удару по Магдебурзькому праву. Царський почин згодом підхопили й Анна Іоанівна з компанією, й Катерина — локомотив нищення, й Микола І, що в 1834 році ліквідував у Києві Магдебурзьке право. Ось тоді й почалася офіційна русифікація городян.
Одне з яскравих підтверджень цьому — газета «Кіевлянинъ» за четвер від 3 липня 1875 р. Там на першій сторінці вміщено статтю з красномовним заголовком «Отмъна городоваго магдебургскаго права въ Кіевъ 1834». В експозиції представлено цей друкований орган, що виходив по вівторках, четвергах та суботах, а також «Кіевскія губернскія въдомости», «Киевская мысль».
На ліричний лад налаштовують численні чорно-білі фото з видами Києва, портретами місцян. Вони чудово вписуються в ті речі, якими тоді користувалися вдома, на роботі. Цінителі межигірського фаянсу просто завмирають, коли бачать рідкісні шкатулки з кришками у формі левів, підставку під годинник...
Там усе рідкісне, бо вже ніде не знайдете ні диліжансних ліхтарів із металу, скла й дерева, ні поштових «бубонців» кінця ХІХ — початку ХХ ст., як і величезної зеленої сулії ХVІІІ — початку ХІХ ст. із розкопок Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Зрештою, кожен експонат треба роздивитися, бо він уже неповторний раритет. А ось Магдебурзьке право, що мав не тільки Київ, а ще 228 міст і сіл, можна й варто повернути. Запроваджені ним свободи назавжди вкарбувалися в геном українського народу. Це героїчно підтвердив Майдан, річницю якого недавно відзначали.
Олена СЕДИК

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».