Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Червень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 21 Листопад 2014 02:00

Коли глядач на відстані витягнутої руки

Rate this item
(0 votes)

Мо­ло­ді лю­ди за­зви­чай спов­не­ні енер­гії, од­нак роб­лять ба­га­то по­ми­лок. Стар­ше по­ко­лін­ня має знач­ний до­свід, про­те не має си­ли, а ча­сом і ба­жан­ня, аби щось змі­ни­ти. Про­те є у люд­сько­му жит­ті пе­рі­од, ко­ли вже є до­свід, але ще є си­ли й праг­нен­ня зро­би­ти щось хо­ро­ше.

Саме такий період наразі у житті однієї з провідних актрис Київського академічного театру «Колесо» Валентини Бойко, яка нещодавно відзначила ювілей.
Раніше учнів київських шкіл часто водили до театрів, щоб змалечку прищепити їм любов до прекрасного. Так Валентина, яка лише починала навчання у школі, вперше відвідала Київський театр юного глядача, де побачила вистави «Снігова королева» і «Попелюшка», які справили незабутнє враження на все життя.
Уже навчаючись у старших класах, передивилася багато вистав різних театрів, найбільше припали до душі спектаклі столичних драматичних театрів імені Івана Франка та Лесі Українки. У цей же час відвідувала піонерський театр при заводі «Більшовик». Отож питання вибору професії не стояло.


У шістнадцять років Валентина вже стала студенткою Театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. Саме тут здобула важливі теоретичні знання, без яких неможлива акторська професія. Після закінчення рік працювала у театрі Віталія Малахова, а в 1988-му доля звела молоду артистку з Іриною Кліщевською, яка тоді створювала Театр «Колесо».
Цей творчий колектив майже відразу став неначе другою домівкою. «Коли мене запитують, який театр мені найбільше подобається, то я відповідаю — звичайно ж, «Колесо». Інакше я б не служила тут стільки років», — зізналася пані Валентина.
Першими роботами стали ролі Ліки у виставі з однойменною назвою за п’єсою А. Зурабова та Лізетти («Любити, палати та бути таким, як раніше...» за поезією Беранже). На щастя, ці вистави досі залишилися в репертуарі театру. Мені не довелося бачити прем’єр, проте якщо порівнювати з показами десятирічної давнини, то з упевненістю можна сказати, що артистка практично не змінилася. Така ж часом лірична і поетична, емоційна, завжди приваблива і чарівна.
Після цього майже щороку були нові ролі: Бет (І. Жаміак — «Азалія»), Нова Служниця (Ж. Ануй — «Генерали у спідницях»), Зіна (П. Саксаганський — «Шантрапа»), Донья Анхела (П. Кальдерон — «Дама-примара»), Фелісіте (Я. Стельмах за Г. Флобером — «Емма»), Наталка (Н. Жилінська, І. Кліщевська — «Вечорниці») та інші. Актриса довела, що вона однаково достовірно може створювати як комедійні, так і драматичні образи.
У В. Бойко немає неулюблених ролей, кожен персонаж чимось їй близький. А коли вона відчуває, що це не її типаж, то відверто про це говорить режисерові. Та все ж найбільше подобається грати у класиці. Особливо близькими стали ролі Сонечки у «Снах Родіона Раскольникова» за Ф. Достоєвським та Наталії Петрівни у «Місяці на селі» за І. Тургенєвим. До речі, остання вистава і нині є однією з кращих у репертуарі театру.
І хоча в «Колесі» не так часто відбуваються прем’єри, однак більшість вистав залишається в афіші на роки, а часто навіть на десятиліття. І виявляється, що цікаво грати одну й ту ж роль по сто і більше разів. Адже кожен раз відкриваєш у ній щось нове, так само як і іншими стають колеги по сцені.
По-новому талант Валентини Бойко проявився в останніх її роботах. Це — співробітниця високого рівня одного з престижних офісів Ангеліка («Push Up 1-3» («Під тиском 1-3») Р. Шіммельпфенніга), користолюбна Батіста («Приборкання норовливої» Францобеля) та представниця нерозумного людства, яке знищує Землю, Ада («Портрет планети» Фр. Дюрренматта). Навряд чи ці образи можна назвати позитивними, та у виконанні Валентини Бойко вони викликають певну симпатію і надовго запам’ятовуються.
«Кожен місяць доводиться виконувати ролі не менш ніж у п’ятнадцяти виставах. І коли граєш на відстані витягнутої руки до глядача, то це накладає особливу відповідальність, адже від нього не приховаєш жодної дрібниці. Якщо ж відчуваєш контакт із тими, хто по той бік сцени, то це значить, що ти свою справу робиш добре», — розповіла виконавиця. А ще додала, що мріє, аби в репертуарі театру з’явився спектакль за оповіданнями А. Чехова.
В Україні багато талановитих акторів, які не відзначені почесними званнями, проте для них це не головне. Найважливіше — визнання глядачів. Утім, хотілося, щоб і держава звертала більше уваги на таких артистів, як Валентина Бойко, бо вони заслуговують на це.
Åäó­àðä έ×À­ÐÅÍ­ÊÎ
Ôî­òî ³ç ñàé­òà òå­àò­ðó

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».