Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Грудень 05, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Березень 2016 10:54

Ми звали його Андрюшею

Rate this item
(1 Vote)

8 БЕРЕЗНЯ — 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНДРІЯ МИРОНОВА, ВІДОМОГО АКТОРА ТЕАТРУ І КІНО

Ска­за­ти, що ар­тис­та Ан­дрія Ми­ро­но­ва лю­би­ли в СРСР усі від ма­ло­го до ста­ро­го, озна­чає не ска­за­ти ні­чо­го. Йо­го по-справж­ньо­му обо­жню­ва­ли, особ­ливо жінки! І бу­ло за що.

Звичайно, всі знали Миронова, насамперед, за кінематографічними ролями артиста, але ж він створив і такі незабутні образи на сцені в Театрі сатири, як Мекхіт — на прізвисько Мекку-ніж у «Тригрошовій опері» Брехта, Паші-інтелігента в «Ремонті», Івана Олександровича Хлестакова, чиновника з Петербурга, у «Ревізорі» Гоголя, Фігаро в «Одруженні» Бомарше. Він ревно служив театру і своєму глядачеві.

Багатьом він запам’ятався яскравими образами Козодоєва на прізвисько «Граф» з «Діамантової руки», містера Джонні Ферста («Людина з бульвару Капуцинів»), Ханіна (стрічка «Мій друг Іван Лапшин»), Селестена (мюзикл «Небесні ластівки»), Остапа Бендера («Дванадцять стільців») Гайдая...
Упродовж двадцяти літ (60–80-ті роки) вітчизняне кіно не тільки не можна було уявити без Андрія Миронова, а, здається, воно просто не могло без нього існувати. Його герої були такими зрозумілими, «своїми» і водночас настільки яскравими і незвичайними, що зачаровували кожного, хто доторкався до його творчості.
Андрій Олександрович Миронов (при народженні Менакер) зростав в акторській родині. Його батько — Олександр Менакер спочатку виступав у музичних фейлетонах, а згодом став поєднувати їх із режисурою. Мати — Марія Миронова, випускниця Театрального технікуму імені Луначарського, виступала в Театрі сучасної мініатюри, другому МХАТі, а також у Московському державному мюзик-холі.
Мама і батько Андрія Миронова зустрілися в Державному театрі естради та мініатюр, де працювали акторами. Там і з’явився їх естрадний дует. А через три роки у них народився син, причому буквально на сцені.
І сталося це 7 березня, але батьки записали його восьмого як «подарунок для жінок». Та невдовзі почалася війна. Театр мініатюр переїхав до Ташкента. Там Андрійко серйозно захворів, лікарі вважали, що це тропічна дизентерія. Хвороба була тяжкою, мама постійно дослухалася, чи дихає дитина, чи ні. Допомогла його вилікувати дружина льотчика Михайла Громова. Вона дістала для хлопчика ліки.
У 1948 році Андрій, тоді ще Менакер, пішов до школи. Через два роки почалася «справа лікарів», і батькам порадили змінити хлопчикові прізвище. Так він став Мироновим. Дитинство Миронова було цілком звичайним для тієї пори. Хлопчик ганяв м’яч, постійно бігав дивитися кіно, збирав значки і обожнював морозиво. У школі ж він був лідером і заводієм, вчився посередньо і не любив точних наук.
У 1958 році Андрій Миронов подав документи до Театрального училища імені Щукіна. У приймальній комісії навіть не здогадувалися, що він син акторів. Тільки-но абітурієнт зайшов в аудиторію, з його носа пішла кров. Однак іспит все-таки був зданий, і Андрія Миронова зарахували на курс Йосипа Рапопорта.
Серед однокурсників Андрій вирізнявся акуратністю. Він постійно був ідеально одягнений і пахнув одеколоном. Додому з училища їхав виключно на таксі. Дебют у кіно відбувся на четвертому курсі. І керівництво училища поставилося до цього прихильно. Талант Андрія глядачеві відкрив режисер Юлій Райзман у картині «А якщо це кохання?» Щоправда, роль була маленька і з мінімумом слів.
Андрій Миронов закінчив театральне училище у 1962 році, відтак мріяв потрапити до Театру Вахтангова. Але його не взяли. Подальшу долю вирішив випадок. Андрій випадково познайомився з режисером Театру сатири Валентином Плучеком, який запросив його до себе. Незабаром він дебютував у виставі «24 години на добу». Потім були ролі у «Дамокловому мечі», «Лев Гурич Синичкін», «Витівки Скапена». А популярність прийшла після роботи у виставі «Жіночий монастир» у 1964 році.
При цьому Андрій Миронов устиг знятися в кіноповісті «Мій молодший брат» Олександра Зархі. Потім на екрани вийшла картина «Три плюс два» Генріха Оганесяна. Миронов зіграв ветеринара Романа — одного з трьох друзів. Далі актор знімався нечасто, але досить регулярно. У 1965 році його запросив Ельдар Рязанов у комедію «Бережись автомобіля». Картина була більш ніж успішною. Роль Миронова критики визнали однією з кращих у стрічці.
Ролі в кіно пішли одна за одною. Актор з’явився в історико-біографічному фільмі «Рік, як життя» Григорія Рошаля, фантасмагорії «Таємнича стіна» Ірини Поволоцької, комедії «Урок літератури» Олексія Коренєва і, нарешті, у комедії «Діамантова рука» Леоніда Гайдая. Остання і зробила Миронова улюбленцем глядачів. У «Діамантовій руці» відбувся й дебют Андрія Миронова як співака. Він виконав композицію «Острів невезіння».
У 1971 році дружиною Андрія Миронова стала актриса Катерина Градова. Це вона зіграла Кет у серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни». У них народилася донечка Марія, однак шлюб виявився нетривалим — через три роки Андрій і Катерина розлучилися.
На початку 70-х популярність Миронова була неймовірною. При цьому сам актор завжди залишався інтелігентним і скромним. У режисерів він був просто нарозхват. У 1971 році знявся відразу у кількох картинах: «Надбання республіки» Володимира Бичкова, «Старики-розбійники» та «Неймовірні пригоди італійців у Росії» Ельдара Рязанова. До речі, в останньому Миронов сам виконував ризиковані трюки, без дублера. Картина «Неймовірні пригоди італійців у Росії» мала неймовірний успіх і зібрала на сеансах близько 50 мільйонів глядачів. Після виходу фільму Миронову присвоїли звання «Заслужений артист РРФСР».
Другою дружиною Андрія Миронова стала актриса Центрального театру Радянської Армії Лариса Голубкіна, знаменита дівчина-воїн з «Гусарської балади» Ельдара Рязанова. Миронов удочерив доньку Голубкіної — Марію. Обидві дочки актора пізніше також стали актрисами.
Одного разу болгарська ворожка йому сказала, що в нього погане здоров’я, і треба себе берегти. Але Миронов тоді це не сприйняв серйозно. А в 1978 році, коли вже закінчилися зйомки двосерійного художнього телефільму за однойменною повістю Євгена Шварца «Звичайне диво» режисера Марка Захарова, у актора стався перший крововилив у мозок. Це трапилося на гастролях у Ташкенті. Лікарі поставили діагноз — менінгіт.
Через пару місяців Миронов знову вийшов на сцену — його глядачі обсипали живими квітами. І це в грудні. 1 січня 1979 року відбулася телепрем’єра «Звичайного дива». А може — незвичайного?..
На початку 80-х хвороба загострилася. Вона була такою тяжкою, що в актора не вистачало сил навіть рухатися. Колеги згадують, як страшно він страждав на сцені і в житті. Нарешті Миронов зважився на складну операцію — йому видалили лімфовузли там, де була хронічна інфекція. Після цього йому стало набагато легше.
80-ті роки в житті актора були найважчими. Він активно працював, гастролював, незважаючи на недугу. Але не всі ролі в цей час були вдалими. Серед успішних — роботи в картинах «Будьте моїм чоловіком», «Мій друг Іван Лапшин», «Казка мандрів» і «Людина з бульвару Капуцинів». Останньою у житті Андрія Миронова стала роль саме в картині «Людина з бульвару Капуцинів» Алли Сурикової. Успіх фільму був феноменальний! Такого не було з часів «Діамантової руки».
Востаннє Миронов вийшов на сцену у Ризі, де грав у виставі «Одруження Фігаро». Все йшло за планом рівно до останньої 5-ї картини 3-го акту, коли Миронов-Фігаро раптом почав відступати назад, сперся рукою на альтанку і став сповзати... Граф обійняв його і в тиші залу забрав Фігаро за лаштунки, крикнувши «Завіса!» «Шура, голова болить», — це були останні слова Андрія Миронова, які він сказав на сцені Оперного театру і в житті взагалі...», — розповідав Олександр Ширвіндт. Акторові викликали швидку, поклали на ноші та відвезли до клініки.
Два дні лікарі боролися за життя Андрія Миронова. Уранці 16 серпня 1987 року його не стало після обширного крововиливу у мозок. Поховали Андрія Миронова в Москві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».