Залежність від меценатів зараз дуже на часі для багатьох митців. Нам здається, що вистава набирає змістовних обертів, чим далі, тим більше паралелей ми знаходимо в тексті Саксаганського з нашим життям», — розповіла режисер-постановник, народна артистка України Ірина Кліщевська.
Дійсно, спочатку може здатися, що це лише легка комедія. Але чим далі, тим усе чіткіше видно, який глибокий зміст приховується за зовнішнім гумором. А цитати «Я «Наталку-Полтавку» можу без Наталки ставити», «Ти поглянь, де більше народу — у бібліотеці чи шайтані» та «Хто платить, той замовляє музику!» досить точно відображають сучасний стан культури у нашій країні.
Режисерові вдалося досить тонко передати український колорит початку ХХ століття. Зокрема, точно була відтворена розмовна мова того періоду. До речі, кільком артистам, аби бути достовірними, довелося консультуватися зі спеціалістами, як правильно вимовляти фрази мовою ідіш. А костюми дозволяють повірити, що перед нами не сучасні виконавці, а мандрівна театральна трупа, яких тоді в Україні було чимало. Декорації, які свого часу театру люб’язно надала Національна опера України, нагадують немов сцену навиворіт.
Ця вистава була нагороджена Гран-прі Міжнародного театрального фестивалю «Слов’янські зустрічі» (1994 рік, Україна), відзначена дипломами на Міжнародних театральних фестивалях «Театр без кордонів» (Росія), «Класика сьогодні» (Україна, Дніпродзержинськ), «Чорне море» (Туреччина). Крім цього, спектакль брав участь у спільному міжнародному театральному проекті України та США.
На сьогодні у репертуарі театру представлено творчість класиків української літератури — Олени Пчілки, Степана Васильченка, Миколи Янчука. Але першою українською ластівкою була «Шантрапа», яка стала поштовхом до одного з векторів діяльності Київського академічного театру «Колесо» — відродженню забутої драматургії. Серед перекладів українською, що йдуть у театрі, твори Мольєра, Флобера, Кальдерона, Шніцлера, Вебера, Міттерера, Нестроя, Францобеля, Дюрренматта.
Едуард ОВЧАРЕНКО