Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Червень 25, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 05 Грудень 2014 09:35

Так ось який вій – вітчизняний кабмін

Rate this item
(0 votes)

ЧИ ВДАСТЬСЯ ПРОВЕСТИ РЕФОРМИ, МАЮЧИ КІЛЬКОХ МІНІСТРІВ-«ВАРЯГІВ», УМОВНИЙ СПЛАВ МОЛОДОСТІ Й ДОСВІДУ ТА НОВЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ВІДОМСТВО

Щой­но сфор­мо­ва­ний ук­ра­їн­ський Ка­бі­нет Мі­ніс­трів оно­вив­ся до­сить сут­тє­во. І як­що мі­сяць то­му ана­лі­ти­ки най­біль­ше за­ну­рю­ва­ли­ся в об­го­во­рен­ня де­пу­та­тів-не­офі­тів з-по­між пред­став­ни­ків гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, ЗМІ та доб­ро­воль­чих вій­сь­ко­вих ба­таль­йо­нів, то те­пер на слу­ху, пе­ред­усім, — мі­ніс­три-іно­зем­ці (умов­но на­зве­мо їх так).
Отож не див­но, що ни­ніш­ні по­дії нав­ко­ло ре­аль­но­го де­ле­гу­ван­ня в уряд фа­хів­ців, кот­рі от­ри­ма­ли ук­ра­їн­ське гро­ма­дян­ство бук­валь­но за кіль­ка го­дин до при­зна­чен­ня в Каб­мін, ще дов­го по­ро­джу­ва­ти­ме дис­ку­сії та су­пе­реч­ки. Осо­бли­во се­ред тих, хто звик ста­ви­ти під сум­нів будь-яке рі­шен­ня.

«Варяги»
Утім, схоже, що нинішній урядовий експеримент — не з цієї категорії. По-перше, такий «іноземний анонс», що прозвучав ще першого дня роботи нової Верховної Ради від Президента Петра Порошенка, видавався значно радикальнішим, ніж виявилося на ділі. Деякі дискусійні політклуби впродовж минулого вікенду досягали припущення, що серед членів нового Кабміну єдиним українцем буде затверджений на той момент Арсеній Яценюк.

Однак іноземців виявилося всього троє. Та й ті отримали громадянство досить легко, оскільки більшість із них досить тривалий час проживала на території нашої держави.
Якщо коротко про всіх загалом, то про них поки що ще можна сказати дуже небагато. Звісно, не викликає сумнівів той факт, що делегування в український уряд Наталії Яресько на посаду міністра фінансів, Айвараса Абромавічуса — на пост міністра економічного розвитку й торгівлі та Сандро Квіташвілі — міністром охорони здоров’я, покликане забезпечити реформування галузей, котрі потребують цього чи не найбільше.
Хоча й тут залишаються певні запитання. Скажімо, чимало експертів небезпідставно вважає, що не менше реформування очікують вітчизняні суди та правоохоронні органи. Але тут чомусь про залучення незалежних іноземців представники влади не подбали. Чи все ще сподіваються, що й вітчизняні реформатори впораються...
А повертаючись до добродіїв Яресько, Абромавічуса та Квіташвілі, варто наголосити, що наслідки їхньої діяльності неабияк залежатимуть не лише від їхніх потенційних умінь. Немалу роль відіграватимуть повноваження та надані функції, а також готовність інших членів уряду прислухатися до ідей «заїжджих» експертів.
Хоча сама по собі ініціатива запрошення іноземців до Кабінету Міністрів аж ніяк не видається чимось екстравагантним, як, приміром, намагаються виставити це представники так званого «Опозиційного блоку» (читай — уламків Партії регіонів). Для таких «варягів» міністерські портфелі — це точно не спосіб збагачення. Радше — спроможність продемонструвати власну компетентність та вміння проводити реформи. Тож і працюватимуть вони, вочевидь, без огляду на політичну доцільність. Чимало оглядачів припускає, що такі міністри навряд чи затримаються в уряді аж надто довго. Мовляв, для них головне — дати реальним реформам поштовх.
Складається враження, що відповідний фаховий рівень для цього у згаданих трьох міністрів є. Проте найбільший ґвалт у певних прошарках населення, звісно, викликало призначення міністром фінансів колишньої громадянки США. Антиподи цієї заокеанської держави вже розпочали атаку риторичними запитаннями: хто тепер ділитиме українські гроші? Можна подумати, що попередня влада так уміло і, головне, на благо України цими самими грошима розпоряджалася.
Звісно, постійне кивання на «папередників» — поганий тон, і це ми теж проходили. Значно важливіше самим діяти професійніше. А міністр фінансів Яресько ще в 90-х очолювала економічний відділ Посольства США в Україні. Згодом працювала у фонді прямих інвестицій у малий та середній бізнес. В її управлінні свого часу було понад 650 мільйонів доларів — гроші сотні приватних та інвестиційних компаній зі США та країн ЄС. То чому б їй, зрештою, й не впоратися з українськими фінансами?
Новий міністр економічного розвитку й торгівлі Абромавічус кілька років керує роботою десяти з двадцяти фондів відомої шведської компанії EastCapital з активами понад 3,5 мільярда доларів. Спеціалізується на інвестиційних проектах для країн Балтії та інших республік колишнього СРСР.
Що ж до новопризначеного міністра охорони здоров’я Сандро Квіташвілі, то йому вже довелося проводити медичну реформу в Грузії — від 2008-го до 2010 року він працював міністром праці, охорони здоров’я та соціального захисту цієї держави. Медична реформа в Грузії багатьма визнана однією з найуспішніших. Зокрема тому, що держава взяла курс на передання лікарень бізнесу із зобов’язанням не змінювати профіль їхньої діяльності. Було запроваджено ваучери на сплату послуг незахищеним верствам населення, програму «Дешеве страхування», котра допомогла середньому класу купувати медичні страховки. Словом, система охорони здоров’я стала значно прозорішою та ефективнішою.
А тепер — кілька слів про рівень «іноземності», принаймні, двох нових міністрів. Скажімо, Наталія Яресько хоч і виросла в Чикаго, є етнічною українкою. Більше того, фактично від початку нашої новітньої історії має відношення до України, тут народилися дві її доньки, які нині навчаються в Києві.
Литовець Айварас Абромавічус уже багато років одружений на українці. Саме після одруження перебрався до Києва, звідки, власне, й здійснював керівництво фондами шведської компанії EastCapital.
Отож перш ніж виголошувати нещадну критику в бік нових «імпортних» урядовців, чи не доцільніше спочатку подивитися бодай на перші результати їхньої роботи?


Запас міцності
Решта членів Кабінету Міністрів термінової зміни громадянства не потребували. Але й серед них є, скажімо так, діаметрально протилежні постаті. З одного боку — давні, перевірені часом «бійці», що перебувають у політиці не перший рік. З іншого — маловідомі, а то й зовсім не відомі широкому загалу постаті.
Порівняно з попереднім складом Кабміну, котрим Арсеній Яценюк керував від березня до листопада, нинішній уряд виглядає значно строкатішим. Щоб довести це, достатньо поглянути хоча б на те, як затверджували персональний склад КМ 27 лютого і 2 грудня. Тоді, менш ніж через тиждень після втечі Віктора Януковича до Росії, просякнута «регіональним» духом Верховна Рада дала за призначення нового КМ понад 320 голосів.
Нині ж, після перевиборів і, що найголовніше, — формування європейської конституційної (!) більшості, уряд отримав підтримку лише 288 депутатів. Звичайно, це немало, і вотум довіри залишається значним. Але його, усе ж таки, не порівняти з цифрами в межах 350, котрі здобули сам Арсеній Яценюк минулого четверга та міністри з президентської квоти — Павло Клімкін (МЗС) і Степан Полторак (МО) цього вівторка.
Уже тепер доводиться чути, що запас міцності в нового уряду — не надто значний. Мовляв, ані депутатський корпус, ані (тим паче) громадська думка не дадуть йому навіть традиційних недоторканних ста днів. І про перші результати спитають уже за місяць-півтора.

 

«Білі плями»
Попри те, що новий Кабінет Міністрів удалося сформувати і позавчора він навіть провів своє перше засідання, в уряді ще залишилося кілька «білих плям». Скажімо, в КМ не призначили першого віце-прем’єра.
Подібна ситуація, власне, була і в минулому уряді. Вона виникла влітку, після призначення Віталія Яреми (котрий наприкінці лютого став першим заступником Арсенія Яценюка) на посаду Генерального прокурора.
Слід відзначити, що тепер крісло першого віце-прем’єра пропонувалося (важко сказати, наскільки серйозно) навіть колишньому президентові Грузії Михаїлу Саакашвілі. Але він, зі зрозумілих причин, не захотів відмовлятися від грузинського громадянства. Навіть попри те, що після свого відходу від президентства і приходу до влади його політичних опонентів, Саакашвілі мешкає в екзилі у США. І досить часто, до речі, навідується до України.
Більш реальним претендентом на посаду першого заступника урядового керманича можна було вважати мера Львова, лідера партії «Самопоміч» Андрія Садового. Однак і цей достойник наразі не схотів змінювати місця роботи. Садовий послався на те, що має певні зобов’язання перед мешканцями міста, котрі обирали його мером уже двічі. Власне, в Садового — така самісінька ситуація, як у Володимира Гройсмана, що з 2006 року був мером іншого обласного центру — Вінниці. Але рішення обидва політики нині обрали різне.
До речі, саме Андрій Садовий був одним із тих, хто публічно запропонував на посаду міністра фінансів Наталію Яресько. І саме він озвучив ще одну пропозицію — зробити її й першим віце-прем’єр-міністром. Така ініціатива прозвучала з вуст Садового саме після офіційної відмови від цієї посади. Так що — хтозна... Можливо, її вакантність триватиме не так уже й довго.
Показово, що двоє з трьох віце-прем’єрів якраз і поєднуватимуть свої обов’язки заступників Арсенія Яценюка з посадами міністрів. Так, Геннадій Зубко працюватиме міністром регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ, а В’ячеслав Кириленко — міністром культури.
Що ж до третього віце-прем’єра — Валерія Вощевського, то з ним трапився найбільший під час призначення КМ конфуз. Депутати розповідають, що попервах в урядовому «пулі» було лише двоє віце-прем’єрів. Однак невтомний Олег Ляшко наполіг на заповненні третьої вакансії своїм протеже Вощевським. Готуючи матеріали про претендента на посаду, працівники апарату Верховної Ради так поспішали, що взяли за основу «неофіційну» біографію Вощевського з Вікіпедії. У результаті — в розданих матеріалах фігурувала інформація про те, що під час керівництва ДК «Автомобільні дороги України» Валерій Вощевський «намагався вкрасти ШРБУ № 100».
Звісно, нинішній віце-прем’єр цю інформацію спростував ще з парламентської трибуни. А спікер Володимир Гройсман дав завдання розібратися з тими, хто так недбало поставився до підготовки офіційних документів.
Та навіть попри все це багато представників транспортної галузі (яку куруватиме віце-прем’єр-міністр Вощевський) поставилися до такого призначення з певною насторогою. Як, до речі, і до появи в кріслі міністра інфраструктури Андрія Пивоварського — генерального директора групи «Континіум». Її фактичний власник — народний депутат Ігор Єремеєв — разом зі своєю групою з 20 народних обранців «Воля народу» до коаліції не увійшов. А от міністра, причому одного з ключових, у новому КМ отримав...

 

«Темники» чи боротьба з пропагандою?
Нарешті, чи не найскандальнішим питанням, котре, судячи з усього, ще матиме своє продовження, стала ініціатива утворити в уряді Міністерство інформаційної політики. Ця ідея остаточно визріла абсолютно без обговорення і в останній момент. Недивно, що вона викликала великий спротив серед журналістів. Причому, як серед тих, хто після 26 жовтня перебрався з ложі преси до сесійної зали, так і в тих, хто залишився працювати на балконі та в кулуарах.
За великим рахунком, в Україні вже досить багато говорилося про те, що нині нам потрібен якийсь орган, котрий би діяв на випередження і не дозволяв російській пропагандистській машині калічити наших співвітчизників, як це роблять окупаційні військові. Але в тім-то й річ, що така структура, як Міністерство інформаційної політики, вочевидь, підходить на цю роль найменше.
Автор цих рядків поки що не зустрів жодного (!) представника медійних структур, котрий би повірив у те, що запропоноване міністерство буде спроможне протидіяти російській пропаганді, відбиватиме інформаційні атаки агресора, ефективно спростовуватиме брехливі повідомлення російських ЗМІ про «київську хунту», безжальну до мешканців сходу Нацгвардію чи «людожерів» із Правого сектора.
І це притому, що певний досвід боротьби з російською пропагандою в Україні вже є. Узяти хоча б відомий проект StopFake, де регулярно викриваються пропагандистські брехуни країни-агресора.
Дехто з колег-журналістів іде ще далі і нагадує про наміри влади створення Міністерства з питань євроінтеграції. Ця структура, окрім копіткої роботи щодо виконання Угоди про асоціацію з ЄС, могла б узяти на себе й певну інформаційну функцію. Зокрема, і щодо ефективної протидії російській пропаганді.
Поки що не створене Міністерство інформполітики отримало лише керівника. Ним став один із найнаближеніших до Президента Петра Порошенка депутатів Юрій Стець — у минулому один із керівників «5 каналу». Оскільки рішення про створення такого міністерства вже ухвалене, хочеться сподіватися, що воно розбереться бодай із тими вітчизняними телеканалами, котрі, формально намагаючись «подати різні точки зору», дуже часто на своїх ефірах відверто підспівують сепаратистам.
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».