Після завершення на початку 2014-го процесу виведення американських військ із території Іраку ця країна не могла похвалитися миром, безпекою і стабільністю. Там триває громадянська війна між різними етнічними та релігійними групами: шиїтською більшістю, сунітською меншістю та курдами. Причому цікаво, що курди також суніти, але вони мають не стільки релігійну, скільки етнічну ідентичність і фактично вже створили власну напівнезалежну державу на Півночі Іраку. 

Певне заспокоєння ситуації в Іраку спостерігалося з весни 2011 року, коли найбільш радикальні ісламістські угруповання відбули на війну до сусідньої Сирії. Утім, помітні військові успіхи урядової армії Башара Асада змусили чимало загонів, союзних «Аль-Каїді», відступити до Іраку. Тут вони перегрупувалися і вирішили відвоювати собі власну ісламістську державу на території Іраку. Тим паче що сирійські надра набагато бідніші за іракські. Адже на території провінції Кіркук можна розжитися чималими нафтовими багатствами.

Справжня благодійність, яка виходить із серця людини, не вимагає гучних і пафосних заяв. Добрі люди зазвичай роблять добру справу, керуючись мотиваціями співчуття і милосердя.
У порятунку дітей нині беруть участь багато простих громадян України, серед організаторів чимало й християнських організацій та церков. І роблять вони це без самореклами — від усього серця: збирають гроші, надають свої будинки, дачі, діляться всім, що мають.
За словами одного з організаторів такої допомоги, члена правління Альянсу «Україна без сиріт», начальника служби у справах дітей Києва Миколи Кулеби, тільки жителями столиці та інших областей надано притулок уже більше 1000 біженцям, серед яких більшість — діти не тільки зі Слов’янська, але й з інших неспокійних районів Сходу України. І допомога продовжує надходити. 

— Як люди самоорганізувалися, адже для цього необхідний якийсь поштовх, чиясь ініціатива?

Парламентське рішення, датоване 22 лютого, про повернення до конституційної редакції 2004 року суттєво зменшило повноваження Президента України. Передусім це стосується кадрових питань. Скажімо, зі складу уряду глава держави може пропонувати на парламентське затвердження лише двох міністрів — оборони та закордонних справ. 

Ситуація, що нині складається в Україні, доволі пікантна. З одного боку, майже два тижні тому інавгурований Президент Петро Порошенко є беззаперечним лідером суспільної довіри. Недавні вибори глави держави це чітко довели.
Натомість Верховна Рада зараз більше нагадує орган, що борсається в політичних конвульсіях, намагаючись зберегти власне життя. Депутати найрізноманітнішої партійної орієнтації раз за разом вигадують нові й нові причини, щоб відтермінувати, здавалось би, невідворотні позачергові парламентські вибори.

Для тих, хто в курсі, питання може здатися риторичним. Зрозуміло, Державна інспекція з питань захисту прав споживачів. Як і в багатьох інших країнах, де держава дбає про те, щоб споживач відчував себе захищеним, а організації, які надають йому послуги та пропонують товари в торговельній мережі, змагалися за прихильність споживачів і свою репутацію.
Натомість реалісти у відповідь лише стиснуть плечима. Мовляв, нині в Україні споживач не тільки не захищений, а радше навпаки: чиновники роблять усе можливе, щоб якомога менше залишити контролюючих органів, та урізають їхні повноваження... 

Український споживач: сам на сам із беззаконням?

Так це чи ні, можна довго сперечатися, адже споживач і той, хто надає йому послуги, перебувають по різні сторони барикад. Так, саме барикад, бо дуже часто намагання відстояти споживачем свої права нагадує відкрите бойове протистояння. Іноді навіть інспектори споживзахисту виявляються безсилими проти знахабнілих торговців, котрі відверто нехтують правами покупців.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка ставить перед собою доволі амбітне завдання — стати кращою акторською трупою в Європі. Ще рано робити висновки, наскільки це їм удається, але незаперечний факт: протягом останнього року тут відбулося кілька цікавих прем’єр, що говорять про творче зростання театру («Квітка будяк», «Лускунчик», «Така її доля», «Живий труп»). 

Проте, за винятком вистави «Дами і гусари», це були досить серйозні постановки, а глядач уже так скучив за доброю комедією. Саме такою комедією став спектакль «Моя професія — синьйор з вищого світу» за п’єсою Джуліо Скарначчі та Ренцо Тарабузі «Ікра і сочевиця», постановку якого здійснив народний артист України Анатолій Хостікоєв.

Пропонована нині українському глядачеві п’єса була написана ще у 1956 році, після цього досить швидко здобула прихильність глядачів різних країн. І хоча вже минуло майже 60 років, але вона й досі представлена у репертуарах багатьох театрів. У чому ж складові успіху цього твору? По-перше, автори самі були акторами, а тому чудово знали театр із його законами та потребами. По-друге, тут є карколомна інтрига, в якій переплелися кохання, авантюра, неймовірні життєві ситуації, що в них потрапляють герої, а також справжній неаполітанський гумор.

11 червня в Тернополі відбулася презентація проекту Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. Ініціатором її проведення стали партнерські організації — об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул» та проект міжнародної фінансової корпорації (IFC, група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні». 

Розробником проекту Концепції став Агростраховий пул. Значну допомогу йому у підготовці цього документа, який визначає напрямок розвитку вітчизняного агрострахового ринку на тривалий час, надали фахівці проекту IFC.

До необхідності розробки проекту Концепції підштовхнули численні причини. Останні мають як позитивний, так і негативний характер.
У своєму виступі перед аудиторією, яка складалася зі страховиків, сільгоспвиробників та журналістів, експерт проекту IFC Роман Колібаба нагадав, що Україна залишається в зоні ризикованого землекористування. Це підтверджується й подіями останніх часів.

476 сімей із Криму та південно-східних областей України звернулися на телефонну гарячу лінію Львівської обласної ради і адміністрації та виявили бажання на тимчасове проживання на території області. Так, їх кількість уже становить 2166 осіб. Вимушені переселенці на території Львівщини не тільки проживають, але й влаштовуються на роботу. Про ситуацію на ринку праці Львова розповів кореспонденту «ДУ» директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний. 

Робочі місця для кримчан

— Пане Олегу, розкажіть про основні тенденції в працевлаштуванні людей, які прибувають до Львова з Криму.
— Служба зайнятості міста активно долучилася до процесу допомоги громадянам України, які прибули з Криму. Ми провели 317 співбесід. 94 особи зацікавилися нашими послугами. Більшість із них завдяки соціальній позиції працедавців міста влаштовано. До Львова прибула велика кількість жінок із маленькими дітьми. Їм потрібно забезпечити соціальну сферу, зокрема садочки. У нас був на прийомі чоловік, який займався тваринництвом, а жінка виховувала вдома шість дітей. Таким важко допомогти. Бувають різні ситуації.

В Одесі створили додаток Looksery, що дає змогу в реальному часі змінювати власне обличчя так, щоб красиво виглядати на фото і навіть під час відеочату, повідомляє life.pravda.com.ua. За допомогою краудфандінга команда має намір зібрати 30 тис. доларів. Ці гроші потрібні одеситам на те, щоб доопрацювати продукт і випустити першу версію для iOS уже в серпні. 

Можливості Looksery великі: можна схуднути, вирівняти колір шкіри та усунути її дефекти, змінити що завгодно — від кольору очей до форми черепа або навіть прикинутися персонажем з фільму жахів. Для цього потрібно увійти в додаток і пропустити своє селфі через один або кілька вибраних фільтрів.

У додатку також є власний захищений месенджер, за допомогою якого своїми «підправленими» портретами можна буде поділитися з друзями. І, звичайно ж, прямо з Looksery користувач може публікувати свої творіння в популярних соціальних мережах. Ще однією можливістю Looksery є оптимізація трафіка.

Іван Рябчук має дивовижну як для чоловіка пристрасть — він вишиває. Музикант за фахом, Іван Іванович захопився творчістю Тараса Шевченка, і це стало найголовнішою темою його витворів, на яких голкою і ниткою вишито не просто тексти Кобзаря, а це — певний настрій-зміст, де складовими виступають також візерунки та зображення.

Тож маємо справу з вишитим Кобзарем у вигляді своєрідних картин, кожна з яких вирізняється індивідуальним оздобленням, форматом, іншими словами — обличчям. А ще Іван Рябчук створює авторські рушники, серветки і навіть краватки.

Звісно, це потягнуло за собою створення буклета, слайд- і відеофільму.
Нині Іван Рябчук зі своєю виставкою готується до безпрецедентного турне країнами Європи.
Другим крилом Івана Рябчука є активна участь у двох народних хорових колективах — «Пам’ять» і «Хортиця».
— Іване Івановичу, яким чином Ви, чоловік, долучилися до такої жіночої справи, як вишивання? Що мотивувало, спонукало?

Нарешті мільйони вболівальників найпопулярнішої у світі гри дочекалися початку світової першості. Чемпіонат світу з футболу, що проходить у Бразилії, вже встиг подарувати і яскраві поєдинки, і сенсації, і, як завжди у таких випадках, не обійшлося без суддівських помилок, котрі вплинули на підсумкові результати. 

Збірна Бразилії з перемоги стартувала на домашній світовій першості, здолавши у матчі-відкритті команду Хорватії. Утім, чесно кажучи, європейці могли і не програти, але по-іншому вирішив японський арбітр Юїті Нісімура, якому не допоміг у вирішальний момент і його помічник на боковій лінії.

Загалом гра була видовищною. Хорватія виявилася міцним горішком. З перших хвилин бразильців зустрічав організований захист суперників. Технічні виконавці п’ятиразових чемпіонів світу просто не знали, як подолати таку оборону. Подачі з флангів не завжди доходили до адресатів, стандарти не виходили, а по центру балканці пройти не давали.
Разом із тим Хорватія ще і непогано контратакувала. І один із таких випадів призвів до взяття воріт. Оліч пройшов лівим флангом і низом зробив простріл у центр штрафного майданчика, де Єлавич не влучив по м’ячу, чим дезорієнтував Марсело, який і зрізав його у свої ворота.