Різне
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 10, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Вересень 2015 10:20

Щорічно за кордон виїжджає близько 50 тис. селян

Rate this item
(0 votes)

Остан­нім ча­сом чи­сель­ність сіль­сько­го на­се­лен­ня у Львів­ській об­лас­ті ско­ро­ти­ла­ся на 7%, що зу­мов­ле­но міг­ра­цій­ни­ми про­це­са­ми. У них у пер­шу чер­гу бе­ре участь сіль­ська мо­лодь.
Про при­чи­ни, на­слід­ки та ви­рі­шен­ня проб­ле­ма­ти­ки міг­ра­ції сіль­сько­го на­се­лен­ня роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» на­уко­вець Львів­ської ко­мер­цій­ної ака­де­мії Анас­та­сія Брик та ви­кла­дач ка­фед­ри між­на­род­ної еко­но­мі­ки та ме­не­джмен­ту ЗЕД Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го аг­рар­но­го уні­вер­си­те­ту Ган­на Ан­то­нюк.

Міграція та її види
«Нині існує чимало неоднозначних тлумачень самого поняття міграції та її видів. Міграція населення розглядається як соціально-економічний, демографічний стан, що є сукупністю переміщень, здійснюваних людьми, пов’язаних, як правило, зі зміною місця проживання. Тобто міграція — це переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час», — розповіла науковець Львівської комерційної академії Анастасія Брик.


Виділяють основні види міграції сільського населення: внутрішня, сезонна та зовнішня. Внутрішня міграція — перерозподіл населення між містом та селом. Сезонні міграції селян — це тимчасові міграції, для яких характерне сезонне територіальне переміщення мігрантів. Вони відбуваються в межах областей, між областями, населеними пунктами. Сезонними міграції називають тому, що їх частота залежить від пори року. Не маючи роботи в селах, вони змушені їхати в інші регіони України або за кордон. Причинами сезонних міграцій є також надлишок робочої сили в тих чи інших регіонах, де існує безробіття, більша заробітна плата у місцях тимчасового працевлаштування, різниця в оплаті праці між окремими регіонами.
Достатньо загрозливою для національної безпеки є цифра 5–7 млн громадян, що шукають роботу на сьогодні за межами України. Зовнішні міграції, які відбувалися протягом 1989–2001 рр., мали соціально-економічні, політичні чи релігійні мотиви. Основним потоком зовнішньої міграції, який найбільше заслуговує на увагу, є міграція працездатної частини сільського населення у напрямку країн далекого і близького зарубіжжя. На жаль, офіційні показники дещо занижені, адже більшість селян мігрує нелегально або ж прикриваючись туризмом.
«В Україні нині немає чіткого бачення багаторічної стратегії розвитку сільських регіонів, і як наслідок спостерігаємо проблеми міграції в середині держави. Оскільки багато сіл занепадають, а то й просто зникають, кількість робочих місць зменшується, а заробітна плата залишається надзвичайно низькою, люди не бачать можливості й перспективи на селі. Така негативна перспектива змушує сільське населення мігрувати в міста або за кордон у пошуках кращого майбутнього», — розповіла Анастасія Брик.
У своїй більшості селяни сьогодні живуть, як і сто років тому: без централізованого газо- й водопостачання, каналізації, елементарних побутових послуг, кваліфікованої медичної допомоги. Усе це особливо контрастує на тлі сільської місцевості економічно розвинутих країн Європи чи Північної Америки, де немає суттєвої різниці в умовах проживання сільських і міських жителів.
Станом на кінець 2013 р. у сільських поселеннях України мешкала майже третина населення України, а саме 31,4% від загальної кількості населення. З 1993 р. чисельність сільського населення щорічно скорочувалася на 132 тис. осіб і збільшення цього показника відбувається прогресуючими темпами. Лише за три останніх роки чисельність сільського населення щорічно зменшувалась у середньому на 200 тис. осіб. Занепад села спричинив масову міграцію сільських жителів у міста та за кордон. Щорічно за кордон виїжджає близько 50 тис. селян, серед яких основними категоріями є молодь і жінки.


Міграційні потоки на Львівщині зменшуються
Показовими є тенденції у Львівській області. Міграція дуже мало впливає на динаміку населення Львівської області порівняно зі змінами, спричиненими народжуваністю та смертністю. У 2013 р. 8 460 осіб переїхали до області та 9 235 виїхали. Таким чином, сальдо міграції було від’ємним та становило 775 осіб (0,03% загальної кількості населення). Упродовж минулих років (2002–2013 рр.) сальдо міграції в області було від’ємним, проте його від’ємне значення зменшувалося. Враховуючи дані за минулі роки, передбачено, що впродовж тривалого періоду найбільш імовірним рівнем сальдо міграції буде 476 осіб на рік.
Щодо зовнішньої (міждержавної) міграції на Львівщині можна спостерігати за останні роки досить стабільну динаміку. Пік міграційних процесів, коли громадяни покидали домівку, відбувся у 2007 році, проте починаючи з 2009 р. міграційні потоки зменшувались. Усе це можна пов’язати з підвищенням рівня життя, прогресом на ринку праці у Львові та Львівській області.
«Дослідивши міграцію сільського населення Львівщини, можна сказати, що за офіційними оцінками, більшість селян мігрують по області (внутрішньорегіональна міграція), шукаючи місце роботи у сусідніх поселеннях (77%), 21,5% селян шукають його в інших регіонах країни і лише 1,5% селян виїжджають за кордон», — розповіла Анастасія Брик.
Якщо порівнювати сільську міграцію за минулі роки, то спостерігаються такі тенденції. За рахунок внутрішньої міграції села Україна втратила 223 тис. осіб. Такі високі показники міграції стали наслідком байдужості та некоректності регулювання агропромислового комплексу. Жити в селі стало немодно, молодь прагне кращих умов життя та праці (тільки 10% молоді залишається жити у селі), швидкі темпи старіння українського села та підвищення показників демографічного навантаження (відношення осіб непрацездатного віку до осіб працездатного віку) спричиняють зменшення густоти заселення сільських територій та прискорюють процес руйнування поселенської мережі (пенсіонером є кожен п’ятий на селі).


Вплив міг­ра­ції сіль­сько­го на­се­лен­ня на га­лузь
«На сьогодні особливо актуальною є проблема знелюднення сільських територій, що є основною причиною низького трудового потенціалу галузі сільського господарства. Основними чинниками, що зумовили скорочення сільського населення, є деградація сільської поселенської мережі, руйнування наявної та відсутність розбудови нової інфраструктури, обмежена кон’юнктура на ринку праці у сільській місцевості, розрив у доходах сільських і міських мешканців тощо», — розповіла викладач кафедри міжнародної економіки та менеджменту ЗЕД Львівського національного аграрного університету Ганна Антонюк.
У 2013 р. порівняно з 2000 р. чисельність сільського населення у Львівській області скоротилася на 7% і нині становить 994564 осіб, або 39,2% від усього населення області. Скорочення кількості сільського населення зумовлено як міграційними процесами, так і від’ємним приростом населення у сільських територіях Львівської області. У міграційних процесах у першу чергу бере участь сільська молодь, що впливає на структуру сільського населення, серед якого пенсіонери на сьогодні становлять 29%.


Ос­нов­ні при­чи­ни міг­ра­ції сіль­сько­го на­се­лен­ня
1. Невисокий рівень розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості, недостатня забезпеченість медичними закладами.
2. Низький рівень благоустрою сільського житлового фонду. Так, у сільській місцевості Львівської області лише 31,4% господарств забезпечено водопроводом, 29,2% — каналізацією, 30,3% — опаленням, 26,9% — ваннами та душовими, 83,8% — газом, 22,6% — гарячим водопостачанням, 0,1% — електроплитами. На цій території функціонує лише 8 таксофонів і тільки 26 зі 100 домогосподарств забезпечені домашніми телефонними апаратами. Крім того, ускладнюють умови життя на селі відсутність мережі доріг із твердим покриттям, низький благоустрій вулиць та відсутність їх належного освітлення.
3. Обмежена кон’юнктура на ринку праці у сільській місцевості, у зв’язку з чим сільське населення зайняте переважно у власному особистому господарстві або у сільськогосподарських підприємствах, де заробітна плата на 20,5% менша, ніж у промисловості. У Львівській області 73,4% сільськогосподарської продукції виготовляється господарствами населення і лише 26,6% — сільськогосподарськими підприємствами. Це, у свою чергу, негативно впливає на якість та конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції.
Господарства населення обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами, у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки. Тому цілеспрямована робота щодо впровадження науково обґрунтованих технологій утримання худоби, збалансованої годівлі, ветеринарного обслуговування, селекції у підсобних господарствах не ведеться, що призводить до того, що їх продукція не відповідає міжнародним вимогам якості та безпеки та не може бути реалізована за достойну плату на ринку.
4. Розрив у доходах між сільським і міським населенням, що погіршує якість споживання і рівень життя сільського населення та посилює концентрацію малозабезпечених і соціально вразливих категорій громадян у сільській місцевості. Крім того, сільське населення недостатньо забезпечене соціальними гарантіями, більшість домогосподарств працюють за принципом самозабезпеченості і належать до селянсько-споживчого економічного укладу.
5. Невисока підприємницька активність у сільській території Львівської області. Починаючи з 2009 р. відбувається скорочення кількості підприємств, так, у 2012 р. їх кількість становила 742 на 10 тис. осіб, тобто на 14,5% менше порівняно з 2009 р.


По­жвав­лен­ня міг­ра­цій­них про­це­сів
«У свою чергу, наслідками пожвавлення міграційних процесів на селі є погіршення трудового потенціалу галузі сільського господарства, загострення соціальних проблем (неповні сім’ї, діти без догляду батьків, алкоголізм), знелюднення сільських територій. Для припинення відтоку сільських мешканців у місто та за кордон необхідно в першу чергу налагодити ефективну роботу сільськогосподарського сектора економіки, що стимулюватиме розвиток інших видів діяльності та сільських територій загалом.
Науково доведено, що для регіонів зі стійким зростанням сільського господарства характерний і розвиток інших видів діяльності, не пов’язаних із сільським господарством. Зарубіжні науковці зазначають, що кожен долар доданої вартості в сільському господарстві генерує 30–80 центів доходу, отриманого від іншої господарської діяльності», — розповіла Ганна Антонюк.
Варто активізувати роботу в напрямі розвитку безпосередньо сільських територій, зокрема: сприяти залученню прямих інвестицій на реалізацію проектів, спрямованих на розбудову та модернізацію інфраструктури; підтримувати на державному рівні соціальні й культурні програми розвитку сільських населених пунктів, щоб сільська молодь мала можливість займатися спортом, музикою, живописом тощо; створити мережу інституцій, необхідних для розвитку сільських територій (виробничі та обслуговуючі кооперативи, громадські об’єднання, бізнес-центри, кредитні спілки, дорадчі служби). Крім того, для запобігання міграційним процесам на селі слід налагодити тісніші комунікаційні та транспортні зв’язки між міськими та сільськими територіями.
«Як підтверджує досвід Індії, після налагодження таких зв’язків мешканці сільських територій отримали безперешкодний доступ до благ міської цивілізації та не мали необхідності покидати територію свого проживання. У Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії для вирішення проблем міграції мешканців сільських територій організували на цих територіях виробництво працеінтенсивних товарів, забезпечивши населення роботою.
Таким чином, активізація роботи в напрямі стимулювання розвитку сільського господарства і сільських територій дозволить скоротити міграцію економічно активного сільського населення, що сприятиме зростанню трудового потенціалу галузі сільського господарства», — підсумувала Ганна Антонюк.
Для зменшення темпів сільської міграції необхідно, щоб влада вживала заходів для покращення життя в сільській місцевості й забезпечувала програму розвитку сільських регіонів. Отже, декілька пропозицій від Анастасії Брик щодо розвитку села:
— з досвіду США: система пільгового кредитування для села (курс фінансової підтримки дрібного й середнього фермерства);
— розвиток сільської інфраструктури шляхом кредитування кооперативів, які функціонують як громадська організація: не платять податків, не заробляють прибутків для інвесторів, працюють винятково на себе й на збереження низьких тарифів для особистого користування членів кооперативу;
— у деяких розвинених країнах Європи (Франція, Великобританія, Німеччина, Нідерланди) прогресивною складовою розвитку села є сільський туризм;
— заохочення молоді до ведення фермерського господарства чи сімейних ферм;
— розвиток інфраструктури (спортивних комплексів, шкіл, навчальних закладів, госпіталів, поліклінік та й усієї сільськогосподарської інфраструктури);
— залучення в сільське господарство капіталу підприємств, фінансових структур обласних та районних центрів;
— широке використання системи грантів для фінансування місцевих соціальних ініціатив та забезпечення державної та регіональної підтримки молодих фермерів.
Інна БОРИСОВА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».