Наради пройшли за підтримки Мінської групи ОБСЄ, представленої Росією (Ігор Попов), США (Ендрю Шофер) і Францією (Стефан Вісконті). На останній із них, яка відбулась у січні в Парижі, узгоджено деталі зустрічі лідерів обох держав.
Переломні, хоча і неформальні переговори між президентом Ільхамом Алієвим і прем’єром Ніколом Пашиняном відбулися 22 січня ц. р. під час Світового економічного форуму у Давосі.
Під час півторагодинної розмови політики обговорили такі питання, як складна історія процесу мирних переговорів, розробка механізмів взаємної довіри чи дій задля зменшення рівня агресії в медіа.
Директор National Defense Research University of Armenia Беньямін Погосян у розмові з журналістами підтвердив, що інтенсивність дипломатичних дій вказує на те, що до зміни статусу (необов’язково врегулювання) конфлікту навколо Нагірного Карабаху сторони ставляться дуже серйозно.
Він також визнає, що Росія зацікавлена у зменшенні ризику вибуху військових дій у регіоні, хоча цього разу і не вона була безпосереднім ініціатором мирних переговорів, а їх проведенню сприяли всі члени Мінської групи.
Говорячи про безпосередню участь Москви у мирних переговорах щодо Карабаху, варто нагадати, що ще восени 2015 року відбулися широкі дебати між Росією, Вірменією, Азербайджаном стосовно повернення останній із названих держав кількох окупованих регіонів навколо Карабаху та встановлення транспортного коридору між невизнаною республікою і Вірменією.
Яблуком розбрату стало, однак, питання статусу самого Карабаху: Єреван натискав на негайному визнанні незалежності, а влада у Баку прагнула отримати гарантії, що Карабах ніколи не буде незалежною державою.
«Баку боялося, що статус Карабаху буде лише переформатований подібно до того, що нині маємо в Абхазії, Південній Осетії чи Придністров’ї. Однак Алієв був схильний підписати план Лаврова і стати членом ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, ініційована і фактично керована Кремлем) взамін за відповідні гарантії, — заявив в інтерв’ю для групи журналістів вірменський аналітик Степан Сафарян.
Але він їх не отримав. Рано чи пізно Карабах разом із Лачинським коридором вийшов би з-під азербайджанської юрисдикції. Також президент Алієв відмовився від плану Лаврова.
Росія є щирою, коли говорить, що хоче миру. Справа в тому, що вона хоче бути головним і лише єдиним гарантом цього миру», — констатує Сафарян.
Переговори між обома антагоністичними сторонами, ініційовані Мінською групою, доводять нам, що Захід так легко не дозволить Росії взяти під свій контроль Південний Кавказ. У залагодженні конфлікту при одночасному економічному і політичному розвитку регіону беруть участь усі світові політичні гравці — кожний має свої інтереси і їх реалізує.
«Європі і США потрібна стабільність у регіоні для реалізації економічних і політичних проектів. Після революції Вірменія відійшла від Росії і розпочала процес поступової інтеграції із західними структурами за грузинським зразком.
Для Росії Карабах уже не є картою у грі, яку вона вела щодо Туреччини і Азербайджану. Це має важливе значення також у зв’язку з тим, що російсько-азербайджанські відносини розвиваються згідно з очікуваннями Москви (у економічній, безпековій і військовій сферах) і останнім часом стали ще більше партнерськими.
Це видно хоча б на прикладі поділу Каспійського моря. Близька співпраця з Баку також важлива для Москви у контексті можливої зміни влади у Тегерані. Росія захоче отримати свою долю за відбудову економіки Ірану після зміни влади та ввести в дію транспортний коридор північ-південь», — заявив Мехман Алієв, головний редактор інформагентства «Туран».
Багато хто хотів би повірити оптимістичним словам Мехмана Алієва та у здатність сторін на цьому етапі переговорів змінити їх формат, щоб врешті вийти із замороженого мирного процесу.
На даний момент нема підстав говорити про існування жодного цілісного плану розв’язання конфлікту: Азербайджан натискає на територіальній неподільності, що виключає незалежність Карабаху, на чому, у свою чергу, наполягають вірмени.
Натомість бачимо певні двосторонні зусилля, спрямовані на встановлення діалогу, на відбудову взаємної довіри між сторонами.
Вони спостерігаються передовсім у відносно прихильній медійній політиці Азербайджану щодо Єревана. Зменшення вербальної агресії і обіцянки ведення обома сторонами нової політики, поза сумнівом, позитивно вплинуть на зниженні рівня людської ненависті, яка набрала гігантських масштабів через триваючий уже понад 30 років конфлікт.
Петро ПЕТРІВ
