Правда, за нинішнього співвідношення сил у венесуельській внутрішній політиці умовно законно ані Мадуро не може провести дострокові парламентські вибори, ані Гуайдо не має достатнього силового і політичного ресурсу, аби домогтися позачергових президентських виборів.
Прихильники Хуана Гуайдо розраховують, що час грає на їхньому боці. Насамперед тому, що внутрішній потенціал політичної підтримки Мадуро поступово може розмиватися посиленням зовнішнього тиску на його режим.
Фактично Венесуела опинилася в політичній ізоляції в латиноамериканській системі міжнародних відносин. Надійним партнером Мадуро в регіоні реально залишилася Болівія, натомість найбільшим ворогом є Колумбія.
Крім того, зовнішні союзники Мадуро — Росія і Китай намагаються перекласти один на одного основний тягар фінансової підтримки режиму Мадуро. Позиції «Роснафти» у Венесуелі послаблюються західними економічними санкціями проти самої Росії.
За цих обставин потенційне обмеження потоку фінансової підтримки прихильних до Мадуро силових структур Венесуели може створити ризики для збереження його режиму.
Команда Хуана Гуайдо вже наголошує, що проводить процес переконання венесуельських військових перейти на позиції його підтримки.
Одночасно опозиція намагається переконати Китай, що зміна влади у Каракасі стратегічно не загрожує його енергетичним інтересам у Венесуелі. Тому китайці зайняли вичікувальну позицію, пам’ятаючи, чиїм «заднім двором» є Латинська Америка.
Зараз Китай більше стурбований збереженням своїх економічних позицій у великих країнах Латинської Америки — Аргентині і Бразилії. В обох цих країнах при владі перебувають ідеологічні близькі до президента США Дональда Трампа президенти.
Тому Китай намагається втриматися там, залишаючи Венесуелу на периферії своїх латиноамериканських інтересів. Отже, поки що нічийне співвідношення сил у внутрішньополітичній розстановці сил у Венесуелі поступово, але, здається, вже неухильно схиляється на бік опозиційних сил.