Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Червень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Червень 2018 10:38

Венесуельці залишають країну

Rate this item
(0 votes)

Світ зі здивуванням дивиться на Венесуелу у зв’язку з небаченою у Латинській Америці еміграцією населення. Це вже не глибока криза, а політична, економічна і гуманітарна катастрофа.

За даними ООН, кожного дня від початку року з колись 31-мільйонної Венесуели виїжджають 5 тисяч осіб. Якщо тенденція збережеться, то до кінця року виїде 1,8 мільйона, а включно з тими, хто покинув країну за останні кілька років, діаспора досягне 3,5 мільйона людей.
Венесуельці не ризикують переправлятися через море. Вони їдуть автомобілями, автобусами або йдуть пішки на захід — у бік Колумбії і на південь — у Бразилію.

Донедавна перехід через кордон не був жодною проблемою, але коли тисячі венесуельців заповнили вулиці, парки і сквери прикордонних міст, зокрема колумбійського міста Кукута, уряд країни припинив видачу тимчасових віз. Однак хвиля мігрантів не зупинилася — тепер люди перетинають кордон нелегально.
У столиці бразильського прикордонного штату Рораїма — місті Боа Віста — солдати роздають обіди біженцям із Венесуели. За останні кілька років чисельність населення Боа Вісти виросла на 50 тисяч людей, а це — 10% жителів.
За кошти агентств ООН бразильська армія будує 11 гуртожитків, де розмістяться 5,5 тисяч людей. Біженці можуть офіційно просити права на проживання в інших штатах Бразилії, але цей процес надзвичайно повільний.
Репортер «Нью-Йоркера» Джон Андерсон після недавнього візиту до Венесуели зазначив: «Коли я відвідував Каракас, місто виглядало покинутим, з небагатьма автомобілями на вулицях».
Але ж колись Каракас потерпав від вуличних заторів. Натомість ті, хто зараз виходить на вулиці, роблять це зі страхом — розбійні напади зі зброєю стали буденністю навіть у багатих кварталах.
За останні роки країна стала одним із найбільш небезпечних місць у світі: у 2016 році вбито понад 28 тисяч людей, а це майже 92 вбивства на 100 тисяч населення (для порівняння: у США — менше 5).
Останнім часом з’явилася категорія «злочин від голоду». Його вчиняють люди, які до цього часу не мали зв’язків зі злочинним світом, і вони радше є «побічним ефектом звичайних грабунків»: жертва обороняється, а нападник стріляє, щоб захистити себе.
Набула поширення вогнепальна зброя, що як іскра падає на розлитий бензин. А безкарність через недієздатність інститутів держави і занепаду всіх правил суспільного життя мимоволі заохочує до здійснення злочинних намірів.
Репортери «Нью-Йорк Таймс» протягом п’яти місяців проводили журналістське розслідування масштабів явища недоїдання у дітей: відвідали 21 госпіталь у 17 штатах Венесуели.
Останні два-три роки кількарічні діти, які потрапляють до відділень інтенсивної терапії, мають інколи вагу і зріст, як у немовлят.
Уряд, намагаючись захистити свій імідж, не публікує статистики, хоча в минулому році на сайті Міністерства охорони здоров’я з’явилися шокуючі цифри: 11446 дітей молодше одного року померли у 2016 році. Це аж на 30% більше, ніж роком раніше.
Уряд швидко пояснив, що сторінку міністерства атакували хакери. Очевидно, через цю причину міністр охорони здоров’я втратила посаду. У деяких госпіталях лікарям заборонено ставити діагноз «недоїдання» і взагалі вживати це слово в описі стану пацієнта.
Президент Ніколас Мадуро переконаний, що проблеми венесуельців стали наслідком економічної війни, яку ведуть із його країною вороги, передовсім США.
Частиною війни стали торішні висловлювання Трампа, що він не виключає «військової опції», тобто військового втручання США у Венесуелі. Мачо з Каракаса відповів мачо з Вашингтона, що венесуельці влаштують тоді американцям повстання. Риторична штовханина, яку ніхто не розглядає серйозно.
У відповідь Трамп установив обмежені санкції: заборонив банкам та іншим фінансовим інституціям США укладання договорів з урядом у Каракасі.
Але санкції на імпорт нафти не встановлено. Це означало би повне падіння венесуельської економіки і конфлікт Білого дому з «червоними штатами», де перебувають НПЗ, і втрату роботи для багатьох людей. А там твердий електорат Трампа.
Венесуела потребує негайної міжнародної допомоги, але Мадуро її не просить, щоб не визнавати гуманітарної катастрофи в країні. У розмові з репортером «Нью-Йоркера» він визнав, що однією з помилок боліваріанської революції була надмірна залежність країни від нафти і відсутність диверсифікації економіки.
Відколи у 2013 році Мадуро прийшов до влади, багато написано і сказано про його некомпетентність, відсутність харизми і навіть розумову обмеженість.
Раніше він був «лінійним офіцером» Чавеса, виконуючи високі функції — міністра закордонних справ, голови парламенту. Він був виконавцем вказівок шефа, а не його партнером в управлінні.
У 2015 році він програв вибори до парламенту, на яких опозиція здобула більшість, а через два роки видумав вибори до «конституанти», які з огляду на виборче законодавство програти не міг. Так Мадуро нейтралізував опозиційний йому парламент.
Він перечекав хвилю вуличних протестів, утомив прихильників опозиції, які з літа минулого року перестали масово виходити на вулиці.
Двом головним суперникам з опозиції — Леопольдо Лопесу і Енріко Капрілесу — унеможливив участь у президентських виборах, а також спритно обіграв найсильнішого конкурента з власного політичного табору, Діосдада Кабела — колишнього соратника Чавеса.
Він здобув лояльність військових, довіривши окремим із них посади губернаторів, а одного з генералів призначив головою державного нафтового концерну.
Це не означає, що Мадуро повністю контролює ситуацію. Криза, під час якої ціни виросли на 2,4 тисячі відсотків торік, у 2018-му можуть зрости навіть на 13 тисяч відсотків, що загрожує путчем у середині правлячого табору.
Венесуельці, які раніше літали на шопінг у Маямі (і не тільки багаті, а й середній клас), стали паріями Латинської Америки. Ще кілька років тому біженців із цієї країни приймали з радістю. Нині їх зневажають.
У прикордонних містах Колумбії, як і в Перу, венесуельців називають щурами, які втікають із корабля, що тоне. Медіа в країнах регіону пишуть про напади на біженців.
Драмою біженців користуються місцеві політики. Наприклад, угруповання «Широкий фронт» у Панамі веде запеклу кампанію проти венесуельців — людей, які «крадуть і вбивають». Гасло партії звучить ніби переспів сумнозвісного гасла: «Панама — для панамців».
Олімпійський спокій зберігають тільки в Еквадорі і Чилі: до цього часу туди добралися небагато емігрантів. Міграційні служби ставлять печатки у паспортах венесуельців, які називають себе туристами, хоча всі знають, що вони їдуть на заробітки.
Кожного разу, коли появляється тема Венесуели, виникає питання щодо причин катастрофи. Противники егалітарних змін найчастіше вказують саме на егалітарну політику, відому як «роздавання і розподілення».
Це — неповний висновок: егалітарну «політику» вели також президенти Лула — у Бразилії і Хозе Мухіка — в Уругваї, а катастрофи не сталося, справа полягає в чомусь іншому.
Сам Мухіка пропонує таке пояснення кризи у Венесуелі: це не революція винна, а нафтова культура країни, тобто залежність від нафти, імпорт усього включно з тим, що дешевше можна було виробляти у себе.
У Венесуелі зникла культура праці, зусилля, інновації, бо якщо є нафта, то вона врятує. Не треба старатися, манна сама впаде з неба, а тут вона сама фонтанує з поверхні землі.
Таке мислення — це рецепт катастрофи, яка разом із падінням ціни на нафту наступає у цій країні.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».