Мінімальні зміни їхніх меж стають приводом для загострення конкуренції в опозиційному таборі. Нижня палата парламенту Білорусі формується депутатами, які будуть обрані від 110 мажоритарних округів.
Висувати кандидатів по мажоритарному округу мають право легальні політичні партії або громадяни, зібравши на користь претендента тисячу підписів, які перед реєстрацією кандидата ретельно перевіряє Центральна виборча комісія. У разі, якщо в першому турі жоден кандидат не набирає більшості голосів, тоді через два тижні проводиться другий тур голосування, в якому досить набрати просту більшість голосів за явки до урн не менш як чверть зареєстрованих у мажоритарному окрузі виборців.
Електоральна політична географія засвідчує, що найзапеклішою боротьба обіцяє бути у великих і середніх містах, де виборці налаштовані більш ліберально. Сільські округи залишаються найбільш надійними для кандидатів від влади. Консервативнохристиянський опозиційний Білоруський народний фронт вибори бойкотує. Решта опозиційних сил використовує виборчу кампанію для популяризації своїх програм.
Окремі округи опозиціонери вирішили поділити за коаліційним принципом — ідеться про Об’єднану громадянську партію та Білоруську партію лівих. Відкритим залишається питання, чи зможуть вони домовитись із громадянською ініціативою «Кажи правду». Натомість Ліберальнодемократична партія Олега Гайдукевича має намір висунути своїх кандидатів у кожному мажоритарному окрузі.
Чистота цих виборів, безумовно, стане серйозною перевіркою достовірності інформації про поступову лібералізацію правлячого в Білорусі режиму. Отже — безпосередньо вплине на подальше скасування західних санкцій, які були накладені на Білорусь після 1999 року, коли Олександр Лукашенко пішов на третій президентський термін. За цих обставин чи не найбільш уважно за білоруськими виборами слідкують у Москві. Кремлівські «яструби» не втратили нагоди помітити зближення Лукашенка із Заходом, особливо на тлі окупації Криму та війни на Донбасі. Російські імперіалісти не пробачать Кремлю втрату ще однієї «братньої» республіки.
Утім, поки що перемагає прогноз, який ґрунтується на констатації того факту, що Білорусь уникне стрімкої трансформації автократичного політичного режиму та радикальних суспільних протестів після дня голосування. Проте надто багато факторів, які стосуються соціальнополітичного самопочуття громадян у малих і середніх містах Білорусі, ступеня їхніх опозиційних настроїв, поки що не піддаються точному прогнозу. За два місяці виборчої кампанії ці настрої можуть як радикалізуватися, так і залишитися прийнятними для влади.
Андрій МАРТИНОВ
