Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Червень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Грудень 2015 23:37

Ірак – новий фронт Туреччини

Rate this item
(0 votes)

5 груд­ня ірак­ська вла­да зви­ну­ва­ти­ла Ту­реч­чи­ну в по­ру­шен­ні те­ри­то­рі­аль­но­го су­ве­ре­ні­те­ту че­рез вве­ден­ня ту­рець­ких зброй­них сил на те­ри­то­рію дер­жа­ви. Баг­дад ви­ма­гає ви­ве­ден­ня ту­рець­ких під­роз­ді­лів, за­гро­жу­ючи звер­нен­ням зі скар­гою у РБ ООН і за­явив­ши про го­тов­ність до зброй­но­го за­хис­ту су­ве­ре­ні­те­ту.

Масштаб турецьких інтересів у Північному Іраку виключає добровільну відмову від них. Тим самим зростає ризик ескалації напруги в Іраку і розширення участі Туреччини у близькосхідній кризі, в тому числі відкритої конфронтації Туреччини з Іраном і Росією на території Іраку.
Безпосередньою причиною напружених відносин між Анкарою і Багдадом є ситуація навколо навчально-тренувального табору Башика, розташованого приблизно за 30 кілометрів на північний схід від Мосула (друге за величиною місто Іраку, у червні 2014 року було захоплене Ісламською Державою).
У таборі мали бути підготовлені понад дві тисячі бойовиків (арабів і курдів). У Північному Іраку на подібних засадах діють, щонайменше, ще два табори подібного типу.

Таборами керує і охороняє їх турецька армія: у Башику базуються приблизно 600—900 солдатів з артилерією і танками.
Уже кільканадцять років турецька армія з різною інтенсивністю проводить нальоти і сухопутні спеціальні операції, спрямовані проти Робітничої партії Курдистану (РПК), керівництво якої перебуває на території іракського Курдистану в горах Канділ. Туреччина утримує низку невеликих баз на території іракського Курдистану, які забезпечують підтримку цих дій.
Хоча турецька політика в Іраку залишається в тіні політики Анкари по відношенню до Сирії, вона набагато важливіша, багатовимірна і ефективна — Ірак (особливо Курдистан) протягом багатьох років відіграє стратегічну роль у політиці Туреччини. Передовсім, Туреччина є ключовим партнером і патроном Курдської Автономії та правлячої там Демократичної партії Курдистану Масуда Барзані. Туреччина підтримує Курдську Автономію політично, військово та економічно. Взамін вона використовує Автономію як противагу і бар’єр для впливів РПК, а також як важливий ринок збуту для своїх товарів та послуг.
Для Анкари іракський Курдистан становить стратегічну альтернативу для поставок нафти і — в майбутньому — природного газу (питання газу набуло величезного значення через загострення відносин між Туреччиною і Росією, головним постачальником нафти і газу).
Водночас із підтримкою іракських курдів Туреччина багато років підтримує арабських сунітів Іраку — групи, яка маргіналізується шиїтськими силами, залежними від Ірану, який заповнив політичну порожнечу після виведення американців з Іраку. Нині більшість іракських сунітів добровільно або під примусом підтримали Ісламську Державу (ІД).
Успіхи ІД у 2014 році (захоплення Західного Іраку) і паніка, яку вони викликали в країні, розширили поле дій для Туреччини — і це робить зрозумілою її військову та навчально-тренувальну присутність в Іраку. Для Туреччини підтримка курдських пешмергів Барзані — це, зокрема, зміцнення охорони власних інтересів у нестабільній ситуації і створення бар’єру для курдських сил, які становлять загрозу для Туреччини і Барзані (переважно РПК, але й проіранські курдські угруповання на півдні Автономії також).
Підтримка сунітських сил — це продовження традиційної політики Анкари, а також стратегічний план створення протурецької сили в регіоні. Сунітські підрозділи були б незамінним учасником можливого наступу на Мосул. Їх активність є необхідною, щоб місцеве населення підтримало ліквідацію ІД. На таку підтримку не можуть розраховувати курди і шиїти.
Нинішня напруга не є виключно проявом змін у політиці Анкари — турецькі інтереси і присутність в Іраку є відомим фактором, який не викликав заперечень. Як здається, вона стала наслідком нової фази близькосхідної кризи, а її каталізатором — російська інтервенція в Сирії (з вересня ц. р.), консолідація нерівнозначної осі Дамаск — Багдад — Тегеран — Москва, врешті гостра турецько-російська криза після знищення російського бомбардувальника 24 листопада.
Здійснення Іраном і Росією стратегічної ініціативи в Сирії (фактичних протекторів режиму Асада) ослабило тамтешню опозицію і їхніх патронів (зокрема Туреччину, Саудівську Аравію, США). Додатково відкрилася можливість підтримки антитурецьких курдських угруповань (РПК і її сирійське відгалуження). Одночасно західні союзники Туреччини стримано підходять до реального зміцнення Анкари, а іракські курди стурбовані проблемами Туреччини і зростаючою силою опонентів: з’явилися можливості для удару по турецьких інтересах в Іраку.
Порушуючи справу турецької присутності в Іраку, низка іракських політиків закликала до авіаударів по турецьких цілях, а між курдськими силами і шиїтською міліцією сталися збройні інциденти. Позицію Багдада підтримали Тегеран і Москва; дуже стримано на кризу відреагували США, дистанціюючись від турецької активності, визнавши, в принципі, рацію Багдада.
Існує дуже високий ризик ескалації кризи на лінії Анкара — Багдад, а на практиці кризи між Туреччиною та Іраном з Росією на території Іраку. Ірак, Іран і Росія формально піддали сумніву турецькі інтереси в Іраку, і дуже малоймовірно, щоб Туреччина добровільно відмовилася від багаторічних зусиль і вкладень в Іраку, особливо в іракському Курдистані (можливі поступки Анкари можуть мати лише тактичний характер).
Зростаюча криза, безумовно, матиме також політичний вимір (делегітимізація регіональних амбіцій Туреччини погоджувалася, зокрема, на рівні ООН) і військовий. Існує реальна загроза дестабілізації іракського Курдистану як через існування напружень із силами, лояльними до Багдада і Тегерана, так і щодо загрози ескалації внутрішньо курдських напружень.
Не можна виключити повторення в Іраку сирійського варіанта, тобто прохання Іраку на адресу Росії про охорону повітряного простору або розширення здійснюваних у Сирії «антитерористичних» дій на територію Іраку. У такому разі припиняться турецькі польоти над Іраком або виникне загроза безпосередньої конфронтації турецьких і російських сил. На практиці це означатиме поширення на Ірак тих самих, відомих із Сирії форм близькосхідної кризи.
Ескалація напруження безпосередньо може вплинути і на саму Туреччину; зросте загроза з боку РПК, терористична загроза, а також міграційний тиск. Ще більшим викликом може стати проблема безпеки транспортування нафти (з іракського Курдистану) і природного газу (з Росії, Ірану й іракського Курдистану).
Незалежно від високого рівня ризику, який несе для Туреччини розвиток ситуації в Іраку, малоймовірно, щоб Туреччина відмовилася від своїх інтересів в Іраку. Це було б рівнозначно втраті десятилітніх напрацювань і виштовхуванням Туреччини з Близького Сходу, але платити за регіональну кризу (наприклад, у курдському питанні, проблемах біженців і терору) буде вона. Тому інакше, ніж у випадку Сирії, Туреччина має проявити більшу готовність до активних випереджувальних дій (особливо підтримки Курдської Автономії), але при мінімальному ризику відкритого конфлікту з Іраком.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».