Впродовж двотижневого дипломатичного марафону в спекотному Відні часом здавалось, що компроміс знову не буде знайдений. Зрештою, США і Росія домовились поділити вплив на іранському енергетичному ринку, що й відкрило шлях до домовленостей. Зокрема, угода передбачає обмеження іранської атомної програми на десять років в обмін на поступове скасування економічних санкцій. Іран погодився до 2040 року на постійній основі передати контроль над своїми атомними об’єктами інспекторам Міжнародного агентства з атомної енергії.
У контексті компромісів було розв’язано питання міжнародного ембарго на постачання зброї Ірану. Сторони домовились, що заборона на постачання зброї залишиться чинною ще п’ять років. Обмеження на постачання Ірану ракетної зброї і технологій збережеться ще на вісім років. Також Тегеран погодився на можливість повернення санкцій у випадку порушення угоди.
Технічні параметри віденської угоди залишили поза увагою суттєві політичні питання. Зокрема, незрозуміло, які гарантії дав Іран щодо своєї безпосередньої участі в протистоянні з бойовиками «Ісламської держави Іраку і Леванту». Ізраїльське керівництво вважає, що отримання Іраном додаткових фінансових резервів підвищить терористичну загрозу єврейській державі. Поки що, правда, не сталося радикальних змін у традиційних зонах впливу Ірану. Орієнтовані на Тегеран афганські шиїти продовжують протидіяти талібам, що лише полегшує проникнення до Афганістану ще більш радикальних прихильників ідей терористичного халіфату на чолі з «Ісламською державою Іраку і Леванту».
Днями на велике мусульманське свято Ураза-Байрам ісламісти влаштували черговий масштабний теракт у передмісті Багдада. Навіть у Палестинській автономії декларовано створення радикальних підрозділів «Ісламської держави в Палестині», яка вважає зрадниками ісламу навіть рух ХАМАС, котрий контролює сектор Газа. Не стала меншою допомога Ірану прихильникам президента Башара Асада в Сирії та шиїтському руху «Хезболла» у Лівані.
Натомість вагомі політичні наслідки може мати повернення іранської нафти на світовий ринок. Експерти нафтового ринку прогнозують падіння ціни за барель нафти до кінця 2015 року на тридцять доларів. Утім, корективи до цих прогнозів може внести загострення ірансько-саудівської конфронтації у Ємені. Королівство Саудівська Аравія не менш гостро, аніж Ізраїль, розкритикувало досягнення віденської домовленості з Іраном. Саудівська Аравія відразу натякнула, що вірогідне порушення Іраном віденської угоди може змусити їх звернутись по допомогу до Пакистану, який поки офіційно є єдиною мусульманською державою, що володіє ядерною зброєю.
Отже, посилення нестабільності на Близькому Сході може нівелювати позитивні очікування від повернення великої іранської нафти на світовий ринок. Адже надмірні ризики безпеки навряд чи сприятимуть стрімкому падінню цін на нафту. Зростанню цін на нафту може сприяти збільшення попиту на неї, адже передумовою цього може бути лише стрімке зростання економіки вже традиційних імпортерів іранської нафти — Індії й Китаю. Звичайно, справжнє випробування віденські домовленості пройдуть відразу, коли почнуть втілюватись у життя. Як правило, тлумачення компромісних положень угод може бути досить «вільним», тому можна очікувати й сюрпризів. Особливо після зміни партійної команди президента у США.

Андрій МАРТИНОВ