Нині енергетичний сектор дає половину доходів бюджету Росії і генерує дві третини експорту. Але негативним наслідком цього тренду є залежність бюджету від ціни нафти на рівні 100 доларів. Без цього неможливо втримати роздуті соціальні витрати, під питанням і програма модернізації армії — по суті, всі головні державні проекти.
Зниження цін на нафту з літа 2014 року стало смертельною загрозою для путінської Росії. Світовий банк робить прогноз середньої ціни на 2015 рік у 78 доларів за барель і прогнозує, що у 2016-му ціна збережеться на рівні нижче, ніж 80 доларів. Досить песимістичним є прогноз інвестиційного банку Merrill Lynch: його аналітики очікують 60 доларів протягом найближчих двох років.
Першою жертвою низьких цін стала російська валюта, вартість якої впала на 60% порівняно з минулим роком. Аргумент, що Росія має достатню «подушку безпеки» в обсязі 370 мільярдів доларів резервів, тільки частково правдивий. По-перше, частина цих грошей (приблизно 100 млрд) розміщена в акціях російських фірм. По-друге, ті ж російські фірми заборговані на понад 500 млрд доларів, з них 130 млрд мусять сплатити протягом найближчого року. Ці гроші на міжнародному ринку є, але через західні санкції російські фірми мають дуже обмежений доступ до міжнародних кредитів.
Одночасно зі зменшенням економічних ресурсів зростає ймовірність конфліктів у правлячій еліті, яка ніколи не була монолітною. Суттєво скоротилися джерела доходів, а отже — зменшилися можливості красти у попередніх масштабах. У зв’язку зі зниженням курсу рубля і ціни нафти почалося суперництво найбільших концернів — і політичних сил, які стоять за ними — за доступ до державних грошей.
У чергу до Фонду національного добробуту, який накопичив 80 млрд дол., стала черга фірм за кредитом. У ній — «Росснефть», «Новатэк» і «Газпром». Надто заборговані енергетичні гіганти просять у Кремля допомоги, а Кремль відмовити не може, бо це підважить фундамент економічної моделі, яку він будував останніми роками.
Погіршення ситуації в економіці негативно впливає на політичну стабільність: коли грошей для поділу дедалі менше — конфлікти неминучі.
Наразі, попри зростання цін на продукти харчування і рекордне падіння курсу рубля, суспільство не проявляє видимого невдоволення. Це випливає із триваючої ейфорії після анексії Криму і надто ефективної пропаганди в медіа, які переконують громадян, що влада контролює економічну ситуацію, а в проблемах винен Захід.
Такі аргументи діють на свідомість, підтримуючи стан постійної мобілізації. Російські телеканали у 2014 році стали ключовим інструментом влади, а щораз агресивніший тон їхніх передач справляє враження, ніби Росія перебуває у стані війни. 2014 року Дума ухвалила — швидко і без попереднього обговорення — закон про обмеження частини закордонних акціонерів у російських медіа до 20%. Однією з жертв стала газета «Ведомости» (власність Financial Times, Wall Street Journal і фінської Sanoma), яка регулярно нагадує владі про невигідні справи. Останнім часом газета звернула увагу читачів на «сіру правову зону», пов’язану з участю російських громадян у військових діях в Україні.
Але, навіть попри нинішню ефективність пропаганди, опозиційні настрої зростатимуть, а можливості режиму гасити їх зменшуватимуться. Тим більше, що навіть в умовах нинішньої, понад 80-відсоткової підтримки Путіна, більш як три чверті росіян вважають владу корумпованою. Питання: як довго цей парадокс зберігатиметься?
Шукаючи відповідь на запитання про еволюцію Росії, треба мати на увазі, передовсім, природу її влади. Російська Федерація — єдина країна в Європі, де після 1991 року ні разу не відбулося зміни влади волею суспільства. Формат влади визначало вузьке коло правлячої еліти. Російський режим залишається суперцентралізованим, орієнтованим на одну людину, яка самостійно ухвалює ключові рішення.
Створена Путіним система не потребує ні активного суспільства, ні незалежних державних інститутів, які потенційно можуть становити загрозу для лідера. Така система діє в умовах консенсусу еліт, які мають силу та інструменти, щоб нав’язати її суспільству, а громадяни погоджуються з таким станом речей взамін за соціальні гарантії, при збереженні певного рівня життя. В’ячеслав Володін мав рацію — в умовах нинішньої політичної системи Путін може сказати: «Росія — це я».
Нині економіка РФ увійшла в період системної стагнації і тривалої кризи. Відносини посткримської Росії із Заходом перебувають у стані найгіршої кризи від кінця «холодної війни» — і ніщо зараз не вказує, що з неї можна швидко вийти.
Якщо припустити, що в Росії почалась агонія режиму, то існує щонайменше чотири сценарії подальшого розвитку подій.
Перший, найбільш песимістичний, передбачає, що нинішні внутрішні труднощі тільки поглиблюватимуться і приведуть до зміни влади. Згідно з популярним російським анекдотом, 2015 рік пройде під знаком «3х63»: Путіну виповниться 63 роки, долар виросте до 63 рублів, а ціна нафти становитиме 63 долари за барель.
За таких умов — навіть при агресивній пропаганді — Кремль матиме дедалі більші труднощі у підтримці мобілізації суспільства. Росіяни почнуть проявляти свою фрустрацію в міру зниження рівня життя — і Болотна площа повториться в набагато більших масштабах.
Результатом цього стане вимушена відмова Путіна від влади взамін на гарантію безпеки, після чого почнеться поступова, але контрольована лібералізація російської політики. Для більшої довіри до уряду будуть запрошені відомі на Заході політики, такі, як Олексій Кудрін.
Другий сценарій передбачає, що, незважаючи на зростаючі проблеми, путінський режим вибере перебування при владі за будь-яку ціну і ще більше «закрутить гайки» суспільству, пацифікуючи невдоволення в еліті і суспільстві.
Згідно з цим сценарієм після невдалих спроб поліпшення економічної ситуації Кремль буде змушений відвернути увагу росіян від побутових проблем. Найкращим способом нової мобілізації суспільства під патріотичними гаслами і консолідації навколо влади є нова війна. Тому може відбутись ескалація агресії проти України із залученням нових сил. При такому сценарії можливим стає розширення конфлікту за російсько-українські межі. Як результат — виживання путінського режиму зі всіма негативними наслідками для Росії і світу.
Наступний сценарій допускає прагматичне рішення правлячих еліт позбутися Путіна — зайвого баласту для них, але зміна лідера не супроводжуватиметься зміною системи. Отже, система здійснить незначне «перезавантаження» і продовжить діяти в рамках путінської.
При такому сценарії відбудеться збільшення представництва у владній еліті спеціальних служб і силових органів: Путін лише еманація цих кіл.
За такого сценарію може відбутися поліпшення відносин із Заходом і, можливо, замороження агресії на Сході України. Але нічого не зміниться в економіці — Росія залишиться нездатною до модернізації.
І залишається останній — найсприятливіший для Путіна. Він передбачає подолання існуючих проблем завдяки поверненню ціни на нафту до рівня 90–100 доларів за барель і певне поліпшення відносин із Заходом. Хоча нинішні тенденції на нафтовому ринку для Росії невтішні, ніхто не може сказати, скільки коштуватиме нафта за півроку.
Але навіть у разі відновлення попереднього рівня доходів від нафти і газу Путін не зможе модернізувати Росію, адже реальна модернізація зруйнує основи його системи. Суспільство перебуватиме під контролем, а еліта збереже достатній для політичної стабільності рівень внутрішнього консенсусу.
За такого сценарію у 2018 році Путін буде обраний на четверту каденцію, а Росія нагадуватиме Радянський Союз часів Леоніда Брежнєва — занепадатиме, а поразки приховуватимуться масованою пропагандою.
Зрозуміло, що ці сценарії не вичерпують усіх можливостей. Навіть обережний Михайло Ходорковський — колишній власник ЮКОСу — зголосився стати «прем’єром тимчасового уряду» після палацового перевороту в Кремлі. Ходорковський допускає 50% можливостей, що Путін не добуде до кінця терміну. Він радить Путіну добровільно віддати владу, бо це «для нього менший ризик, якщо хоче жити довго». На разі колишній шеф ЮКОСу живе в Цюріху неподалік місця, де мешкав Ленін перед поверненням у Росію.
Євген ПЕТРЕНКО