Вона прослужила у театрі чверть століття. А ще заспівала близько 400 романсів у численних концертах.
Народилася Гізела Ципола 27 вересня 1944 року на Закарпатті у селі Гать, нині Берегівський район. У 1969 році вона закінчила Харківський інститут мистецтв по класу співу Т. Я. Веске. У той час і прийшла вона у Київський оперний.
Уже першими виставами на київській сцені вона заявила про свою творчу перспективу. Її голос, діапазон якого сягав майже трьох октав, зачаровував дуже виразним і неповторним тембром, гнучкістю і змушував навіть найбільш вимогливих консерваторських професорів губитись у визначенні, хто вона — лірико-драматичне сопрано, драматичне сопрано або просто сопрано, в якому так ніжно розкривалися меццо-сопранівські нижні ноти, наповнена середина і сріблясті, міцні верхи колоратури...
Впродовж 1969–1988 років вона — солістка Київського театру опери та балету. Виступала з концертами. Багато гастролювала по світу. Знаменитий диригент Стефан Турчак був її чоловіком. З 1985 року вона також викладала у Київській консерваторії.
До речі, ще 1973-го грузинська Премія імені Паліашвілі вперше залишила межі республіки й була присуджена українській виконавиці за роль Етері («Абесалом і Етері» Паліашвілі).
Академік Юрій Станішевський пригадував, як на зйомках фільму «Іван Козловський» світового тенора запитали: з ким він хоче заспівати? Іван Семенович відповів: «З Гізелою Циполою. Геніальна співачка. Наше майбутнє. Вона краща за Марію Каллас».
Це було після перемоги Гізели на конкурсі молодих виконавців імені Глінки, де нікому не відома співачка з Харкова (учениця Тамари Веске) стала лауреаткою першої премії. Її голос примушував хвилюватися, зачіпав потаємні струни душі.
Дівчину помітив молодий диригент Київської опери і запросив до театру. Невдовзі цей тандем підкорив світ. То був не просто спів, а голос серця. Так, як вона, ніхто не міг передати драматизм музики Шостаковича. Зарубіжна преса написала, що вона — найкраща інтерпретаторка. Її Катерина Ізмайлова в однойменній опері вразила глядачів, артистка наповнила музику надзвичайною нечуваною досі силою... А ще вона була органічною частиною знаменитого колективу.
Якось в одному з інтерв’ю співачка зазначила: — Я вважаю, що мені пощастило з партнерами, адже таких співаків, як Солов’яненко, Третяк, Мірошниченко, Гнатюк, Чавдар, Пономаренко, Майборода, не знайдеш по всьому світу.
А щодо фантастичної кількості своїх партій Гізела Адьбертівна зауважила: — 56? Так, це дійсно так. І усі вони заспівані на сцені, крім кількох, серед яких — «Манон Леско» і «Турандот» Пуччіні та «Федора» Джордано. У цих операх я так і не виступила з вини театру. А шкода, Федора могла б бути вершиною моєї співочої кар’єри.
У більшості випадків мої мрії не збувалися з вини «містечкових» чиновників, які перешкоджали моїм виїздам за кордон. Я повинна була співати в «Адріані Лекуврер» у «Метрополітен-опера». До цієї поїздки мене підготувала Єлизавета Чавдар. Це був період, коли Рената Тебальді залишила оперну сцену, і мені довірили як би прийняти її естафету.
Мені заважали і тоді, коли я була запрошена співати у Відні «Сільську честь» із Караяном. Почалося все з того, що у Київську консерваторію приїхав давати майстер-клас італійський професор Батальйо. Після відвідин моєї вистави «Трубадур» його враження було настільки велике, що він, маючи домовленість із Караяном, запросив мене і Анатолія Солов’яненка заспівати з цим великим маестро. Але тодішня міністр культури Фурцева нам «перекрила кисень».
І все ж географія гастрольних маршрутів Гізели Альбертівни була вражаючою. Причому з театром вона виїжджала не так уже й часто — в основному до Франції, Швейцарії, Німеччини, Іспанії. Найчастіше її запрошували співати за контрактами.
Дуже любила Ципола виступати у Празі, співала там у всіх трьох оперних театрах. Найчастіше виконувала репертуар, ніколи не співаний у Києві. Одного разу вона співала в «Онєгіні» з Мілнесом — найвідомішим американським баритоном із «Метрополітен-опера»...
Сама співачка неодноразово визнавала, що її завжди оточували люди, які її люблять: «Я ніколи не займалась інтригами. Хотілося тільки віддавати себе улюбленій професії. Заздрість мені невідома. Я дуже домашня людина. З одного боку, роблю те, що роблять усі, — у мене є улюблені книги, цікавлюся політикою, залишаюся сучасною людиною».
Виконавська майстерність кращої Чіо-Чіо-сан заслужено розглядається нині у контексті світових вокальних досягнень, а ім’я Гізели Циполи — серед кращих співачок другої половини ХХ століття.
На жаль, їй, як і багатьом іншим українським працівникам мистецтва, випало творити не в кращі для творчих особистостей часи. Ще давав про себе знати рудимент «залізної завіси» і страх тодішньої влади, що хтось не повернеться в СРСР із зарубіжних гастролей або з тривалого творчого відрядження.
Скільки запрошень у найвідоміші оперні трупи, від найвідоміших диригентів так і не дійшли до Гізели Циполи, а коли і доходили, то створювалися такі умови, щоб вона сама від них відмовлялась. І тепер, уже з відстані часу, можна впевнено говорити, що європейське оперне мистецтво 70–80 років ХХ століття могло б мати ще одну співачку, яка явно не поступалася б яскравістю на вокальному небосхилі ні Ренаті Тебальді, ні Марії Каллас, ні Монсеррат Кабальє...