— Ко­ли ж опе­ра­ція з ви­да­лен­ня під­не­бін­них миг­да­лин стає жит­тє­во важ­ли­вою?
— Тонзилектомія необхідна в тому разі, коли піднебінні мигдалини перестають ефективно виконувати свою основну функцію захисту органів дихання від хвороботворних мікроорганізмів і вірусів. Мигдалики є компонентом імунної системи, однак в окремих випадках інфекція виявляється сильнішою: вона викликає запалення лімфоїдної тканини мигдаликів (тонзиліт), яке стає особливо небезпечним при переході у хронічну форму.
При хронічному тонзиліті піднебінні мигдалини перетворюються на джерело інфекції. Продукти життєдіяльності мікроорганізмів дуже токсичні і здатні поширюватися з рухом крові по всьому організму.
Неадекватна реакція імунної системи, яка при цьому не здатна ні впоратися з інфекцією, ні нейтралізувати токсини, може призвести до ураження сполучної тканини суглобів і серця. Дуже небезпечним є тонзиліт і для нирок. Радикальне видалення мигдалин швидко усуває вогнище хронічної інфекції і зменшує навантаження на імунну систему.
Однак тонзиліти аж ніяк не єдина причина, через яку лікар може призначити операцію тонзилектомії. Доводиться видаляти піднебінні мигдалини і при раку цього органу, який, на щастя, є досить рідкісним захворюванням.
— А чи іс­ну­ють про­ти­по­ка­зан­ня до про­ве­ден­ня тон­зи­лек­то­мії?
— Видалення піднебінних мигдалин є хірургічною операцією, яка пов’язана з певним хірургічним ризиком, наприклад, ризиком сильної кровотечі або післяопераційних інфекцій. Тому така операція ніколи не проводиться в період загострення хронічного тонзиліту.
Існують і категорії пацієнтів, яким тонзилектомію не виконують через наявність у них хронічних захворювань серця й судин (при тяжкій артеріальній гіпертензії або декомпенсованій ішемічній хворобі серця), тяжких хронічних недугах печінки і нирок. Не оперують і хворих з активною формою туберкульозу, а також людей із захворюваннями крові та органів кровотворення (гемофілія, онкологічні захворювання крові) і ускладненою формою цукрового діабету.
— Які су­час­ні ме­то­ди хі­рур­гіч­но­го ви­да­лен­ня миг­да­лин іс­ну­ють?
— Лише кілька десятиліть тому тонзилектомія могла служити прикладом «класичної» хірургічної операції, оскільки мигдалини вирізали за допомогою скальпеля, хірургічних ножиць і спеціальної дротяної петлі.
Проте зараз арсенал методик, застосовуваних отоларингологами, значно розширився. Залежно від індивідуальних особливостей хворого і технічної оснащеності клініки, сучасний лікар має можливість обрати один із 10 сучасних методів проведення тонзилектомії.
Сучасні методи тонзилектомії забезпечують зниження крововтрати та зменшення ризику розвитку кровотечі у післяопераційному періоді, зменшують інвазивність, тобто травматизацію тканин, під час операції і відповідно інтенсивність больових відчуттів після неї.
Крім видалення мигдалин за допомогою ножиць і дротяної петлі, у сучасних ЛОРклініках часто використовують такі методи, як електрокоагуляція, ультразвуковий скальпель, вуглецевий лазер і деякі інші.
— Чи зав­жди іс­нує по­тре­ба у гос­пі­та­лі­за­ції?
— У багатьох західних країнах тонзилектомія виконується амбулаторно, оскільки така операція, зазвичай, триває не більш ніж 45 хвилин, а використання сучасних методів видалення мигдалин (ультразвук, електрокоагуляція тощо) зводить ризик ускладнень (наприклад, кровотечі) до мінімуму. Однак є й такі країни, де тонзилектомію виконують під загальним наркозом.
У багатьох країнах Східної Європи прийнято госпіталізувати хворого, якому призначено тонзилектомію, хоча б на кілька днів, а самі операції часто проводять, як і раніше, під місцевим знеболенням.
Однак вид знеболювання аж ніяк не впливає на результат операції, а після припинення дії наркозу пацієнт відчуває в ділянці горла больові відчуття такої ж інтенсивності, як і хворий, якого оперували під місцевою анестезією.
Дедалі частіше для тонзилектомії використовується так званий денний стаціонар, що дозволяє пацієнтові йти додому вже за кілька годин після операції, навіть якщо вона проводилася під загальним наркозом.
Тонзилектомію, зазвичай, виконують уранці, щоб у разі післяопераційної кровотечі або інших ускладнень лікар міг надати пацієнтові ефективну допомогу. Кровотечі у післяопераційний період після тонзилектомії спостерігаються, за різними даними, у 2–12 відсотків хворих.
— Які іс­ну­ють осо­бли­во­сті піс­ляо­пе­ра­цій­но­го пе­ріо­ду, як­що та­кі є?
— Для зниження ризику розвитку інфекційнозапальних ускладнень після тонзилектомії пацієнту призначають антибіотики, а для зменшення больових відчуттів застосовують анальгетики протягом 12 днів.
Через те що хірургічне втручання при тонзилектомії проводиться у ротовій порожнині, виражені больові відчуття в горлі протягом деякого часу перешкоджають нормальному процесу прийому їжі. Тому в перші дні після операції хворому доводиться харчуватися виключно рідкою їжею, причому зниженої температури, що зменшує ризик післяопераційної кровотечі.
У перші дні також обов’язково слід стежити за дотриманням питного режиму, щоб уникнути можливого зневоднення організму. І хоча біль при ковтанні буде ще досить сильним, потрібно регулярно протягом дня робити кілька ковтків води, фруктового соку або компоту.
По завершенню першого тижня після операції біль значно зменшується, і процес ковтання поступово нормалізується.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ