Саме про вектор розвитку української економіки, посилення підтримки експорту, про фактори, що стримують його, синхронізацію роботи влади й бізнесу з підтримки експорту, про дерегуляцію держуправління на шляху виведення експортерів на зовнішні ринки, про спрощення процедур торгівлі, подолання технічних та торговельних бар’єрів, про можливості збільшення обсягів квот на експорт нашої продукції до ЄС та зменшення тарифних ставок на неї йшлося на ІІ Національному форумі з підтримки експорту, організованому Торговопромисловою палатою України.
Як підкреслив очільник ТППУ Геннадій Чижиков, форум проходив під девізом «Відкриваємо країни, об’єднуємо бізнес», він став важливим дискусійним майданчиком для громадськості, представників вітчизняного та іноземного бізнесу. Його основною метою був пошук шляхів просування українських товарів і послуг на ринки країн Європи, Середнього та Близького Сходу, Північної Африки, Китаю.
Важливим було й визначення фінансових інструментів підтримки бізнесу для ведення економічної діяльності та методів подолання корупції у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форум дав новий поштовх роботі зі створення системи підтримки вітчизняного експорту.
Учасники форуму визнали: тільки об’єднавши зусилля влади й бізнесу, можна надати допомогу українському експорту, нарощувати його обсяги й підвищувати якість вітчизняної продукції для світового і внутрішнього ринку.
На жаль, чиновники вищого ешелона влади не прийшли на форум. Це викликало неприємне здивування у експортерів, які заробляють гроші для держбюджету і рухають економічне зростання країни. Правда, глава уряду Володимир Гройсман надіслав привітання учасникам форуму. У ньому, зокрема, йшлося про те, що початок 2016 року ознаменувався набранням чинності Угодою про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Підсумком економічної діяльності у 2015 році став вихід торгівлі між Україною та ЄС на перше місце в загальному міжнародному товарообігу України.
За півтора року українські експортери відкрили нові ринки. Україна має великий потенціал для взаємовигідної торгівлі не тільки з ЄС, а й з країнами Азії, Африки, Південної й Північної Америки.
Торговопромислова палата України, бізнесасоціації останніми роками докладають чимало зусиль для підготовки українського бізнесу до роботи на нових ринках в умовах жорсткої конкуренції. Зокрема, створюють центри сприяння експорту, започатковують гарячі телефонні лінії, допомагають експортерам розбиратись у нюансах зовнішньої торгівлі, проводять міжнародні профільні заходи й зустрічі.
Очікування від держави
Багато чого залежить від ініціатив, наполегливості українського бізнесу, його бажання шукати міжнародних партнерів. Але, як підкреслила голова Державної регуляторної служби Ксенія Ляпіна, держоргани мають допомогти вітчизняному бізнесу розвиватися не тільки в Україні, а й захоплювати нові ринки, адже наших виробників там не чекають.
Аби вітчизняний бізнес був конкурентним, треба, щоб умови для нього були не більш обтяжливими, ніж в інших країнах. Необхідно посилювати дерегуляцію, зменшувати навантаження на виробників. У цьому напрямку є певні досягнення: завдяки дерегуляції, скасуванню певних сертифікатів та бюрократичних перепон аграрії змогли зекономити майже 10 млрд грн.
Голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк вважає вкрай необхідним створення експортнокредитного агентства, яке б підтримувало експорт не політичними деклараціями, не казками про світле майбутнє, а реальними фінансами, необхідними послугами, як це робиться у розвинених країнах. У Мінекономрозвитку ж кажуть, що створення такого агентства поки не на часі.
Два роки тому експорт з України сягав 54 млрд дол., торік зменшився до 38 млрд. Було втрачено 16 млрд дол. товарного експорту, на 5 млрд дол. менше українці продали металу, на 2 млрд — машинобудівної продукції. І все через те, що уряд не мав дієвої, ефективної торговоекономічної політики, яка б допомогла нашим підприємствам переорієнтуватись із російського ринку на нові, яка б через систему фінансування, гарантування, кредитування підтримала експортерів.
Структурні зміни
Як зазначив директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк, з 2000го по 2015 рік частка експорту у вітчизняному ВВП зросла з 43 до 68%, але в основному Україна експортує сировинну продукцію (аграрну й металургійну). Ціни на сировинну продукцію циклічні — піднімаються і падають, разом із ними піднімається і падає наша економіка. Нині ВВП України надто залежить від цін на метал: якщо вони зростатимуть, збільшуватиметься виробництво промислової продукції. Від лютого вони піднялися, тож наші металурги почали більше виробляти сталі.
Треба змінювати структуру економіки, бо вона не сприяє сталому економічному зростанню. До того ж за нинішньої структури Україні складно наздоганяти сусідні держави за показниками розвитку. Необхідно звернути увагу на модель нової індустріалізації країни. Тобто на заміну трудомістких галузей капіталомісткими та технологічномісткими, імпортувати нові технології.
Нині основна проблема вітчизняного експорту — у відсутності широкого асортименту товарів, які можна запропонувати зовнішньому ринку. Фахівці ДП «Укрпромзовнішекспертиза» розробили пропозиції до програми трансформації економіки України. Пропонується динамічна модель зростання на основі розвитку людського капіталу й додаткової вартості продукції. Але в Україні актуалізувалася проблема відтоку кадрів за кордон, зокрема до ЄС, падіння рівня освіти.
Тож бізнесу складно відкривати нові підприємства за дефіциту освічених спеціалістів, їх уже непросто знайти на вітчизняному ринку праці. Наші конкурентні переваги у собівартості продукції, які забезпечуються кваліфікованими й недорогими робітничими ресурсами, можуть зникнути, якщо не інвестувати у людський капітал, не удосконалювати навчальних програм, роблячи в них акцент на розвитку експорту й вихованні експортної психології.
У нашої країни є своя експортна історія: період інтенсивного зростання з 2002го по 2008 рік був викликаний підвищенням цін на зовнішніх ринках на металопрокат — тоді його у великих обсягах купував Китай. Україна збільшувала поставки за кордон і інших сировинних товарів, зокрема до Росії.
Нині модель динамічного зростання експорту треба повторити, вважає Володимир Власюк, але традиційну експортну продукцію варто замінити на нову, ту, що користується попитом на зовнішніх ринках. Зараз у світі великий попит на харчову продукцію. Держави, які розвиваються і мають багато населення, купуватимуть її у великих обсягах.
Експорт починається з виробництва і є його продовженням, тож треба його диверсифікувати. Має бути багато різних товарів із суттєвою доданою вартістю. Нині експорт нашої продукції суттєво впав, зокрема і через втрату російського ринку. Ця тенденція вплинула на купівельну спроможність населення й економіка потрапила у пастку низької купівельної спроможності на внутрішньому ринку.
Продукцію переробної промисловості доцільно експортувати на зрілі ринки і ринки країн, що розвиваються. Щоб успішно продавати за кордон, потрібно розбудовувати інфраструктуру країни — автомагістралі, залізниці, порти. При цьому необхідно задіяти українські будматеріали, вітчизняне портове й залізничне обладнання, рухомий склад.
Завдяки новим інфраструктурним замовленням активно запрацюють наші підприємства, це може дати сильний поштовх для підняття економіки. Доцільно розвивати виробництво продукції, яку можна просунути на закордонні ринки, зокрема харчової, переробки зернових, машинобудівної, металооброблювальної, легкої промисловості.
Щороку експорт наших харчів додає 8–11%, метизів — 7%. Світовий ринок — це ринок споживачів, частка української продукції на ньому поки мізерна (в ЄС — менше 1%). Тож є великий потенціал зростання, і його треба використовувати — збільшувати виробництво й опановувати нові ринки.
Активізувати експорт можуть інвестиції, але їм потрібний захист і затишок, чіткі правила конкуренції, дерегуляція держуправління, що допоможе підсилити експортну енергію. Транснаціональні компанії можуть привабити експортні переробні зони, індустріальні парки, переконаний Володимир Власюк.
Стратегія
Голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський вважає вкрай важливими для розвитку вітчизняного експорту Експортну стратегію на 2016–2020 роки та План дій на її виконання.
Ці документи мають містити бачення викликів, з якими стикається економіка України за часів глобалізації та напрямків розвитку й реалізації експортного потенціалу, а також цілі, принципи й інструменти реалізації політики сприяння експорту, які будуть покладені в основу прийняття відповідних урядових рішень у цій сфері.
Експортна стратегія потрібна, аби виробити якісну експортну політику. Документ має встановлювати індикатори для бізнесу, адже нині той відзначає непрозорість української економічної політики. Стратегія повинна стати інструментом координації дій центральних органів виконавчої влади, бо експортом відає на лише Мінекономрозвитку, а й Мінфін, який пов’язаний із технічним регулюванням.
Стратегія покликана допомогти Україні оптимально інтегруватись у міжнародні потоки товарів і послуг, ефективно використовувати режими торгівлі з торговельними партнерами. Сьогодні значна частина нашого експорту реалізується в режимі вільної торгівлі на двосторонньому чи односторонньому рівні.
Тож немає іншого шляху, ніж лібералізація нашого ринку, зменшення негативного впливу регулятивних бар’єрів, спрощення процедур торгівлі в середині України. Є великі очікування бізнесу на держпідтримку в експорті продукції, тому владі треба рухатися назустріч бізнесу максимально швидко й розуміти, що експорт починається вдома.
Сприяння експорту повинно стати стратегічною метою діяльності уряду. Влада мусить розв’язати проблему валютного регулювання, транспортної інфраструктури. Важливо підвищити рівень координації між урядом, органами виконавчої влади й відповідними відомствами.
Необхідно ретельно аналізувати вплив владних рішень на розвиток експорту, активність компанійекспортерів, зокрема малого й середнього бізнесу. Варто чітко розподілити сфери відповідальності між урядом і бізнесом у тому, що стосується експорту, констатує Ігор Бураковський.
Зараз ми не можемо розвивати експорт, не лібералізувавши імпорту, адже в українській продукції, яка йде на продаж за кордон, чимало імпортних складових. Без валютних надходжень компанії не можуть виробляти продукцію, модернізувати виробництво. Тому державі слід підтримати національного виробника, створити нормальні умови для діяльності бізнесу, а той уже сам розбереться, що виробляти і як реалізувати товар.
Важливе значення має діалог між урядом і громадянським суспільством. Поки він веде лише до виявлення проблем, але важливим є не тільки їх виявлення, а й вирішення. На думку Ігоря Бураковського, Мінекономрозвитку як інститут забезпечення політики сприяння експорту потребує суттєвого інституційного посилення, аби ефективно реалізувалася політика у сфері міжнародної торгівлі й розвитку експорту.
Йдеться не тільки про кадровий склад, а й про перегляд функцій торговельних місій за кордоном. На часі створення агентства сприяння експорту — органу, який би реалізував відповідну політику. Треба думати, як функціонувати Мінекономрозвитку в контексті адмінреформи — Міністерство не може розробляти політику й реалізувати її. Це — фундаментальна помилка.
Важливим є створення спеціалізованої експортнокредитної установи. Щодо цього вже є певні напрацювання, навколо них поки точаться дискусії. Але треба приймати виважене рішення і не гаяти часу на розмови.
Україна зараз активно конкурує з іншими державами на світовому ринку, і ця конкуренція буде посилюватися. Тож держава має підтримувати свого експортера, знімати бар’єри в діяльності виробників, розвивати цивілізоване підприємницьке середовище. Поки значна частина нашого експорту вкладається в квоти Угоди про вільну торгівлю з ЄС, та держава повинна потурбуватись про їх збільшення.
Владі треба ставити реалістичні цілі. Нині передбачається до 2020 року вдвічі збільшити експорт. Це нереально, не треба себе обманювати, варто враховувати особливості нашої економіки. Нереальні плани підривають довіру бізнесу до уряду, а уряду — до бізнесу.
Елла НОВАК