Він створив музей, в якому беріг пам’ять про полеглих односельчан. Григорій Іванович пішов із життя, так і не довідавшись про долю свого правнука Сашка, який пішов воювати в російсько-українському протистоянні й загинув...
Дивовижна краса Дністровського каньйону й щоденні будні українського села Демшин. Фільм про пам’ять і забуття. Люди, забуваючи минулу війну, отримують нову.
Дмитро Глухенький розповідає, що фільм знімали десять років. Це була спроба вирвати хоч зернину пам’яті у того, хто дні стер...
«Одного разу мені випала нагода попрацювати в Кам’янець-Подільському районі, — розповідає режисер Дмитро Глухенький. — Я залюбки поїхав знайомитися з Поділлям.
Заїхали в село Демшин знімати місцевий музей. Там зустрів нас дідусь із теплим поглядом, розумними очима і провів екскурсію. Все було звично, допоки він не привідкрив завіси: з’ясувалося, що в дідуся Григорія Івановича своя власна кіностудія.
Гори кіноплівок, камер, проекторів, фотонегативів... домовилися з Григорієм Павленком про зустріч і співпрацю. Так почалася історія дружби упродовж десяти років».
Перша версія фільму була змонтована у 2011 році й продемонстрована у селі Демшин. На той час ще живими були герої стрічки. Вирішили продовжити зйомки. Фінальний монтаж проходив за підтримки Українського культурного фонду.
Режисер картини Дмитро Глухенький планує фільму фестивальне життя. Мріє фільм перекласти англійською й показувати в інших країнах. Найголовніша мрія — щоб село не вимирало, щоб поверталося туди життя, щоб розросталося родове дерево, а не гинула молодь.
— Я пройшов добрі уроки Григорія Павленка: зберігати пам’ять, робити добрі справи, — розповідає Дмитро Глухенький.
На допрем’єрний показ фільму в київський кінотеатр «Ліра» завітала народна артистка України Раїса Недашківська. Після перегляду актриса з надривом у голосі сказала: «Дмитре, Ви розірвали мою душу. Ви чудово висвітили наболілу тему нашого українського села в образі людини, яка писала пам’ять. Як добре, що є такі, як Ви, яким не байдужі проблеми українського села. Нам справді треба діяти».
Головний глядач фільму — звісно, українець. Старі плівки, записані Григорієм Павленком, — справжні скарби. Піснями озвучила фільм дружина режисера — заслужена артистка України, відома співачка й громадська діячка Руслана Лоцман.
Фільм — про красу української землі, про силу життя, про те, як берегти пам’ять батьків і дідів, має побачити кожен українець.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
