Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 31 Жовтень 2014 02:00

«Ми вчинили так, як повинні були вчинити...»

Rate this item
(0 votes)

Вес­на 2014 ро­ку. Від кож­но­го крим­сько­го те­ле­сю­же­ту сти­скає­ть­ся сер­це, а на очі на­вер­таю­ть­ся сльо­зи: по­кидь­ки в зе­ле­них ба­лак­ла­вах про­гу­лю­ють­ся з ав­то­ма­та­ми в ру­ках ву­ли­ця­ми міст і сіл пів­ос­тро­ва, а ук­ра­їн­ські вій­сь­ко­ві час­ти­ни ото­че­ні БТРа­ми «брат­ньої» кра­їни.
— Все, їде­мо у Крим, — ка­же Сер­гій Бур­бе­ло дру­жи­ні і ви­ми­кає те­ле­ві­зор. — Як­що їх не зу­пи­ни­ти, то во­ни і до Він­ни­ці ді­йдуть...
Жін­ка по­го­джує­ть­ся, і по­друж­жя... ні­ку­ди не їде!

— У нашому університеті починалася весняна сесія, і я повинна була приймати у студентів екзамени, — розповідає Світлана Бевз — викладач Вінницького національного технічного університету, кандидат технічних наук. — Ну а коли влітку почалися відомі події на Донбасі, вирішили: хоч би там що, а наше місце — на сході.
Разом із чоловіком — фахівцем програмного супроводження ПАТ «Вінницяобленерго», теж кандидатом технічних наук, вони за сприяння вінницької «Самооборони» пройшли на берегах Бугу своєрідний курс молодого бійця, де, зокрема, вчилися влучно стріляти, кидати гранати. Після цього при допомозі тієї ж «Самооборони» були зараховані бійцями добровольчого батальйону «Айдар».


Там їх зустріли зі здивуванням: бійці, звиклі, здавалось би, до усього, не могли повірити, що в їхні ряди влилася, як вони жартували, ціла родина вчених. Сподівалися, що Світлана — тендітна жінка — перебуватиме в штабі, де матиме справу з паперами. Помилилися: разом із чоловіком вона не лише увійшла до бойового розрахунку зенітної установки, а й стала його командиром!..
Правда, щоб ця зброя, яка десятки років перебувала на складі «НЗ», запрацювала, подружжю довелося мобілізувати всі свої технічні знання.
— Пекреглядаючи старі військові фільми, особливо «А зорі тут тихі», не вірила у реальність того, що бачила, — зізнається Світлана. — Та потрапивши на війну, зрозуміла: любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів неабияк допомагають за будь-яких екстремальних ситуацій.
Саме ці риси, переконана жінка, допомогли їй вижити, коли разом з іншими вояками звільняла від сепаратистів населені пункти, зокрема селище Хрящувате. Незважаючи на ту обставину, що Сергій і Світлана входили до одного розрахунку, бути постійно поруч не завжди випадало: війна є війна. До того ж Світлана виконувала ще й обов’язки санінструктора, надаючи допомогу пораненим під кинджальним вогнем ворога, за потреби супроводжувала їх до військового госпіталю.
На війні всім важко. І страшно. Це визнають навіть міцні, фізично загартовані чоловіки, які не раз заглядали смерті в очі. А що вже казати про жінку?
— Знаєте, коли потрапляли під обстріли, ніколи було страшитись, — зізнається Світлана Бевз.. — В такі хвилини думаєш, як допомогти побратимам, як, врешті-решт, самій не загинути. Страшно потім стає. Та найважчі, найстрашніші хвилини ті, коли на твоїх очах гинуть твої друзі, які, ризикуючи власними життями, прикривали тебе і, можливо, не раз рятували життя. А ти нічого не можеш вдіяти. Вовком хочеться вити!
«Немає нічого жахливішого на білому світі, аніж смерть твоєї дитини», — сказав давньоримський філософ Сенека. Сергій Бурбело і Світлана Бевз пройшли через це горе: рік тому пішла з життя їхня донька — 15-річна Саша.
— Вона була напрочуд обдарованою дівчинкою, — приєднується до розмови батько Сергій. — Писала вірші, оповідання, казки, неодноразово перемагала в різноманітних літературних конкурсах. Ми, до речі, взяли із собою кілька її збірників, подарувавши їх бійцям. Не повірите, але люди, життя яких могло обірватися будь-якої миті і яким, здавалося, не до сантиментів, плакали, гортаючи ці книжечки.
Знаєте, всі ми під Богом ходимо. І ми вдячні, що він зберіг нам життя. Проте я також вважаю, що вижити на війні нам допомогла і Саша, яка стала нашим ангелом-хранителем: були такі ситуації, коли вже прощалися з життям, але не отримували навіть подряпини. У мене одне пояснення цього: нас оберігала донька-ангел, знаходячись десь поблизу...
Нині Світлана і Сергій повернулися до мирної праці. Із собою привезли вірного друга — вівчарку Баді, яка допомагала айдарівцям у розмінуванні звільненої території. Розставатись із нею було дуже важко, і подружжя взяло Баді на Вінниччину, чому вона, судячи з її реакції, неабияк зраділа: мабуть, і собаці захотілося мирного життя...
Сергій і Світлана продовжують підтримувати тісний зв’язок з «Айдаром»: незабаром планують знову вирушити на схід. І не з пустими руками, а повезуть бійцям теплі речі, продукти харчування, зібрані колегами.
На запитання, чи не шкодують, що довелося воювати і чи готові знову взяти до рук зброю, відповідають, усміхаючись:
— Якщо виникне така необхідність, то чому б і ні?..

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».