На очах полтавців припинила існування і уславлена 13-а гвардійська авіаційна дивізія, чиї полки стояли на військовому летовищі край обласного центру. Після того на десяток років завмерло життя на покинутому авіаторами аеродромі, котрий за багаторічну історію свого існування ставав стартовим майданчиком для найрізноманітніших типів грізних бойових літаків. А особовий склад дивізії — льотчики, інженери та техніки разом зі своїми рідними і близькими зміцнювали дружну полтавську родину.
Але рік тому полтавців, котрі вже призабули ревіння потужних двигунів військових реактивних літаків та давно не бачили самих військових авіаторів, насторожив гуркіт у небі. Над містом у напрямку військового аеродрому стрімко пронеслися кілька вертольотів. Мета прильоту гвинтокрилів недовго була оповита таємницею. Уже через кілька днів у місті дізналися, що на військовому летовищі базуватиметься 18-а окрема бригада армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України.
Її створення та обрання міста для дислокації полтавцям з огляду на відомі події на Сході України здалися цілком закономірними. Відтоді майже щодня над обласним центром гуркотять двигуни вертольотів, екіпажі котрих за розкладом бойової підготовки здійснюють планові польоти.
Кожного ранку до контрольно-перепускного пункту бригади поспішають десятки військовослужбовців — офіцерів, прапорщиків та солдатів і сержантів, які служать за контрактом. Військове містечко авіаторів, яке, наче важкохвора людина, повільно конало багато років, потроху одужає і життя знову поверталося у покинуті казарми, штаби, автопарки.
Військове буття швидкоплинне. І от уже 1 жовтня 2016 року особовий склад бригади великою і дружною бойовою родиною відзначав першу річницю створення своєї військової частини. Дата нібито несерйозна як на наш час.
Але таку думку можуть плекати лише не посвячені у повсякденне життя військових авіаторів, котрі за наказом вищого командування у стислі строки оселилися буквально на голому місці — покинутому недіючому летовищі. І практично з нуля почали відроджувати всю інфраструктуру аеродрому, необхідну для підтримання бойової готовності бригади вертолітників.
Урочисті збори, присвячені першій річниці створення 18-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ України, проводили у міському Будинку культури за участі представників обласної та міської влади. Це стало підтвердженням того, що полтавці прийняли вертолітників до своєї громади, де здавна шанують військових і роблять усе, щоб полегшити їхню службу.
До слова, у перші тижні і місяці базування у Полтаві вертолітників місцеві волонтери підставили їм своє плече і зробили багато корисного для того, щоб авіатори налагодили свій побут, влаштували на новому місці родини і навіть допомогли їм з матеріально-технічним забезпеченням інженерних служб, закупивши необхідний інструмент для обслуговування вертольотів. Та навіть бензопили для наведення ладу на летовищі, яке вже встигло зарости чагарниками.
Після офіційної частини урочистого зібрання, під час якої говорили про завдання, які стоять перед вертолітниками, особливості їхньої служби, нагороджували грамотами кращих авіаторів, а двом десяткам молодих офіцерів присвоїли звання старших лейтенантів, командир бригади полковник Сергій Пожидаєв зустрівся з представниками ЗМІ.
Офіцер розповів, що на озброєнні бригади перебувають як давно знайомі полтавцям вертольоти «Мі-8», так і гвинтокрили, призначені для виконання спеціальних завдань. Формувати частину було нелегко, адже практично все — від розміщення бойової техніки до облаштування побуту родин військових — доводилося починати на голому місці.
Ситуацію ускладнило те, що військовий аеродром, на який «посадили» бригаду, не експлуатувався понад 10 років. Тож тепер вертолітникам доводиться приводити до ладу всю інфраструктуру летовища і одночасно виконувати своє завдання. А головним для особового складу бригади армійської авіації є вогнева підтримка Сухопутних військ на полі бою, доставка десанту та вантажів, евакуація поранених тощо. І постійна підготовка молодих кадрів.
До речі, щодо кадрів. Заступник командира бригади полковник Віталій Панасюк, котрий чотири місяці тому перевівся до Полтави зі Львова, зазначив, що молодь нині приходить у військо добре підготовленою. Практично всі лейтенанти знають англійську мову, швидко опановують мистецтво польотів тощо. Про рівень підготовки вертолітників свідчить приклад не лише заступника командира бригади, у льотній книжці якого записано, що він провів у небі шість тисяч годин, а й помічника парашутно-десантної служби бригади Дмитра Іванова.
Цей відважний офіцер має на своєму рахунку вже 170 стрибків із парашутом. Але зазначає, що це не дуже багато порівняно з іншими асами-парашутистами. Досвідчений парашутист зізнався журналістам, що кожен черговий стрибок — це ризик, адже передбачити все, що може трапитися у повітрі, неможливо. Тому для парашутиста дуже важливі як уміння керувати парашутом, так і психологічна підготовка.
Більшість особового складу бригади мають бойовий досвід, адже на рахунку вертолітників кілька сотень бойових вильотів, які вони здійснили в зоні АТО.
Офіцери не приховували від журналістів і того, що за час формування бригади її особовий склад зробив титанічну працю. Перш за все авіатори відновили дієздатність льотної смуги. За словами В. Панасюка, тепер на полтавському військовому аеродромі можуть приймати на лише вертольоти, але й літаки різних типів. Навіть гігантські «боїнги»! А в самій бригаді вже немає гвинтокрилів, які б стояли через несправності прикутими до землі.
Уся авіаційна техніка відновлена і модернізована на заводах. Зокрема, вертоліт «Мі-2», який складався в 60-х роках у СРСР, а з початку 70-х років — у Польщі. Тепер він оснащений новим озброєнням, сучасними навігаційними приладами, модернізованими двигунами тощо. Триває модернізація і вертольотів «Мі-24» і «Мі-8». Ці машини у перспективі перебуватимуть на озброєнні авіаційної бригади.
Звісно, вертолітні бригади дислокуються і в інших регіонах України, але полтавська особлива. На військовому летовищі обласного центру розміщують не лише бойові ударні гвинтокрили, але й транспортні. Адже армії потрібні і вертольоти, за допомогою яких можна транспортувати різноманітні великогабаритні вантажі.
Але головним капіталом бригади залишається її особовий склад, зазначали на урочистих зборах. За рік, що минув, удалося майже повністю укомплектувати всі підрозділи частини. Командування бригади не розголошує кількості військовослужбовців, які там проходять службу, але полтавцям відомо, що чимало поміж авіаторів і їхніх земляків.
Завдяки тому, що в обласному центрі сформовано вертолітну бригаду, Полтава відродилася як потужна авіаційна база. Крім того, це дозволило знайти роботу багатьом полтавцям. Як чоловікам, так і жінкам.
Останніх, до речі, в складі бригади чимало. Вони служать на різних посадах — зв’язківців, у штабі, тилових підрозділах тощо. Чимало з них, як і чоловіки, поновилися на службі після того, як пішли в запас, коли розформували авіадивізію.
Нині у бригаді служать військовослужбовці з багатьох регіонів України. Вони — єдина і дружна сім`я, в якій усе підпорядковано одній меті — самовідданому служінню Батьківщині та надійному захисту її повітряних та наземних кордонів.
* * *
Полтавщина шефствує над сімома військовими частинами, які дислокуються на території області. Шефство в сучасному розумінні — це не лише допомога у забезпеченні військових продовольством, пально-мастильними матеріалами, матеріально-технічними засобами тощо. Але й сприяння у розв’язанні соціально-побутових проблем, задоволенні культурних і духовних потреб військовослужбовців, військово-патріотичне виховання молоді та її підготовка до виконання військового обов’язку, до чого активно долучаються самі підшефні.
Турбуючись про те, аби шефство не обмежилося паперовими заходами, а насправді слугувало підвищенню боєздатності підрозділів, голова Полтавської ОДА Валерій Головко днями провів спеціальну нараду з керівниками райдержадміністрацій. Обговорили питання шефства над військовими і на засіданні профільної комісії Полтавської облради. Керівники Полтавщини вирішили навіть розробити спеціальну обласну програму, яка б визначала засади шефства над військовими частинами.
«Слід вислухати всі пропозиції військових, дізнатися про їхні проблеми, щоб покласти їх в основу обласної програми. Упевнений, що депутати обласної ради захисників держави обов’язково підтримають, — висловив надію В. Головко. — Буде дуже добре, якщо такі програми приймуть і на рівні районів та міст області. Влада повинна підтримати армію. І це правильно, бо не можна постійно виїжджати на спинах волонтерів. Це наша відповідальність і зобов’язання! Адже хлопці захищають наш мир і спокій, а ми повинні підставити їм плече допомоги і прийняти їх у нашу полтавську сім’ю!»
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
Фото з архіву 18-ї бригади