Нор­маль­не жит­тя у су­спіль­стві не мо­же від­бу­ва­ти­ся по­за ус­та­ле­ни­ми пра­ви­ла­ми. Ко­ли по­лі­ти­ка у кра­їні діє за за­ко­на­ми по­лі­ти­ки, біз­нес — за за­ко­на­ми біз­не­су, а пра­во є квін­те­сен­цією дії ви­щих мо­раль­них за­ко­нів.
Наш спів­роз­мов­ник — де­кан фа­куль­те­ту со­ціо­ло­гії Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Т. Г. Шев­чен­ка, кан­ди­дат фі­зи­ко-ма­те­ма­тич­них на­ук Ан­дрій Гор­ба­чик.

— Ан­дрію Пет­ро­ви­чу, да­вай­те про­ана­лі­зу­ємо: хі­ба на по­рож­ньо­му міс­ці ви­ник­ло аб­сурд­не ба­жан­ня де­яких укра­їн­ців від­да­ти част­ку кра­їни аг­ре­сив­но­му су­сі­ду?
— Держава повинна передусім забезпечувати своїм громадянам безпеку та справедливість. Оскільки забезпечення безпеки та підтримання справедливості вимагає системного застосування насильства, що дозволено тільки державі.

У Бер­лі­ні прой­шла зу­стріч лі­де­рів дер­жав у фор­ма­ті «нор­манд­ської чет­вір­ки».

У зустрічі, яка розпочалася у середу близько 19:30 за Києвом, узяли участь канцлер ФРН Ангела Меркель, Президент України Петро Порошенко, президент Франції Франсуа Олланд та президент Російської Федерації Володимир Путін.
Переговори стартували після тристоронньої зустрічі Ангели Меркель, Петра Порошенка та Франсуа Олланда. Останнім на переговори прибув Володимир Путін.
Як заявив Петро Порошенко за підсумками переговорів, лідери «нормандської четвірки» домовилися до листопада розробити Дорожню карту імплементації Мінських домовленостей.
Після підготовки на рівні експертів документ буде затверджений на рівні міністрів і після цього підписаний президентами. Він включатиме в себе весь комплекс питань безпеки, політичний і гуманітарний.

КОН­СТИ­ТУ­ЦІЙ­НИЙ СУД РОЗ­ГЛЯ­ДАЄ ЗА­КОН­НІСТЬ ПО­ЗБАВ­ЛЕН­НЯ 
ВІК­ТО­РА ЯНУ­КО­ВИ­ЧА ЗВАН­НЯ ГЛА­ВИ ДЕР­ЖА­ВИ

По­при те що ко­лиш­ньо­го пре­зи­ден­та-вті­ка­ча Вік­то­ра Яну­ко­ви­ча уже по­над два з по­ло­ви­ною ро­ки не­має в Ук­раї­ні, йо­го ім’я час від ча­су все ще спли­ває в су­спіль­стві. Цьо­го тиж­ня з’явив­ся чер­го­вий при­від зга­да­ти про най­оді­оз­ні­шо­го ке­рів­ни­ка на­шої дер­жа­ви, адже Кон­сти­ту­цій­ний Суд Ук­раї­ни роз­по­чав роз­гляд спра­ви сто­сов­но кон­сти­ту­цій­но­сті по­збав­лен­ня Яну­ко­ви­ча пре­зи­дент­сько­го зван­ня.

Варто зазначити, що дане питання має настільки ж тривалу, наскільки й цікаву передісторію. Передусім слід розрізняти два поняття: усунення президента-втікача від влади і позбавлення його звання глави держави. При, здавалось би, очевидності цього факту в українському суспільстві досі відбувається чимало плутанини стосовно цього.

Збір­на Ук­раї­ни з фут­бо­лу про­ве­ла два жовт­не­вих по­єдин­ки від­бір­но­го тур­ні­ру чем­піо­на­ту сві­ту 2018 ро­ку зі змін­ним успі­хом. З од­но­го бо­ку, з ура­ху­ван­ням ви­їз­ду до Ту­реч­чи­ни чо­ти­ри оч­ки з шес­ти мож­ли­вих ви­даю­ть­ся не­по­га­ним здо­бут­ком, але з ог­ля­ду на роз­ви­ток по­дій у мат­чі в міс­ті Ко­нья ви­дає­ть­ся, що «си­ньо-жов­ті» ско­рі­ше втра­ти­ли пе­ре­мо­гу, ніж здо­бу­ли ні­чию.

На стадіон «Конья Бююкшехір» наші співвітчизники вийшли в такому складі: П’ятов, Бутко, Соболь, Кучер, Степаненко, Ярмоленко, Коноплянка (Петряк, 82), Кравець (Зозуля, 74), Ордець, Коваленко, Зінченко (Сидорчук, 47).
Команда Фатіха Теріма мала такий вигляд: Бабаджан, Озбайракли, Балта (Айхан, 47), Топрак, Тосун, Чалханоглу, Унал (Джигерджи, 47), Топал, Туфан (Шен, 77), Еркін, Мор.

Гон­кон­гів­ський грип мо­же за­ві­та­ти до Ук­раї­ни вже у груд­ні. За сло­ва­ми фа­хів­ців, цей тип гри­пу дав­но ві­до­мий люд­ству. Пер­ші спа­ла­хи не­ду­ги бу­ли за­фік­со­ва­ні ще у ХІХ сто­річ­чі. Чим же не­без­печ­ний грип гон­кон­гів­ський сьо­го­дні?
Про це ми роз­пи­та­ли спе­ціа­ліс­та — док­то­ра ме­дич­них на­ук, про­фе­со­ра На­та­лію ВИ­НО­ГРАД.

— Нас дуже турбує, що змінився штам грипу А(H3N2), торік це була Швейцарія-2013, у цьому році це варіант Гонконгу, описаний у 2014 році. Але з нинішнім штамом грипу українці ще не стикалися. До речі, цього року очікується, що він завітає на всю територію Північної півкулі.

Наш спів­роз­мов­ник — Пет­ро Ко­но­не­нко, за­сно­вник і по­чес­ний ди­рек­тор На­ціо­наль­но­го на­уко­во-до­слід­но­го ін­сти­ту­ту ук­раї­но­знав­ства, док­тор фі­ло­ло­гіч­них на­ук, про­фе­сор, ака­де­мік Ук­ра­їн­ської віль­ної ака­де­мії на­ук, пре­зи­дент Між­на­род­ної асо­ці­ації «Ук­раї­на і сві­то­ве укра­їн­ство», го­ло­ва Все­світ­ньої ра­ди з пи­тань осві­ти, на­уки, куль­ту­ри, дер­жа­во­тво­рен­ня, член На­ціо­наль­ної спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­раї­ни. Ав­тор про­грам, під­руч­ни­ків і по­сіб­ни­ків, по­над 45 мо­но­гра­фій. По­ет, про­за­їк, дра­ма­тург, кри­тик і лі­те­ра­ту­роз­на­вець.
Се­ред йо­го тво­рів та­кі ре­зо­нанс­ні, як «Ма­рія на Гол­го­фі», «У по­шу­ках су­ті», «Ук­ра­їн­ський ет­нос: ґе­не­за і пер­спек­ти­ви», «На­ціо­наль­на ідея, на­ція, на­ціо­на­лізм», «Ук­раї­на у нас од­на», «Укра­їн­ці у сві­то­вій ци­ві­лі­за­ції і куль­ту­рі. Іс­то­рич­ний фе­но­мен Сте­па­на Бан­де­ри».
Пет­ро Ко­но­не­нко ви­світ­лює ево­лю­цій­ний рух Ук­раї­ни з най­дав­ні­ших ча­сів. Вва­жає, що ук­раї­но­знав­ство є най­по­туж­ні­шим по­сту­пом ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду до ци­ві­лі­за­цій­них вер­шин.

Рік, що спли­ває, смі­ли­во мож­на ска­за­ти, пе­ре­ві­рив на міць не ли­ше по­точ­ний стан якіс­но онов­ле­ної віт­чиз­ня­ної ар­мії, але й ви­явив­ся своє­рід­ним лак­му­со­вим па­пір­цем і для су­спіль­них від­но­син у се­ре­ди­ні са­мої порівня­но ще мо­ло­дої дер­жа­ви.
Хо­ті­ло­ся б на­да­лі ак­цен­ту­ва­ти чи­таць­ку ува­гу на клю­чо­вих мо­мен­тах: чи втри­має­ть­ся ду­хов­на єд­ність на­шо­го на­ро­ду під роз’­їда­ючим руй­нів­ним впли­вом во­ро­жої про­па­ган­ди; чи не по­сип­леть­ся рап­том усе най­кра­ще, здо­бу­те ним рів­но чверть ві­ку то­му, не­мов крих­кий до­мі­нош­ний бу­ди­но­чок?
На де­які з цих за­пи­тань ре­дак­ція «ДУ» спро­бує да­ти від­по­відь вус­та­ми лі­де­рів офі­цій­но за­ре­єс­тро­ва­них ет­ніч­них то­ва­риств, що ба­га­то ро­ків меш­ка­ють пліч-о-пліч із ко­рін­ним на­се­лен­ням Ук­раї­ни.

Вій­сь­ко­ві час­ти­ни про­хо­дять різ­ні ета­пи: во­ни на­ро­джую­ть­ся (фор­мую­ть­ся), функ­ціо­ну­ють, змі­ню­ють міс­це дис­ло­ка­ції, най­ме­ну­ван­ня то­що. А ко­ли на­стає час, їх роз­фор­мо­ву­ють. Але пам’­ять про час­ти­ни і з’єд­нан­ня на­дов­го за­кар­бо­ву­єть­ся в сер­цях тих, хто від­дав служ­бі в них чи­ма­ло ро­ків сво­го жит­тя. Тож ве­те­ра­ни вій­сь­ко­вої служ­би з ці­ка­віс­тю спос­те­рі­га­ють за на­ро­джен­ням та ста­нов­лен­ням но­вих ар­мій­ських час­тин, що при­хо­дять на змі­ну під­роз­ді­лам, які, ви­ко­нав­ши свою мі­сію, при­пи­ни­ли іс­ну­ван­ня.

Жителі Полтави — міста, де ще за радянських часів традиційно існував чималий військовий гарнізон у складі понад десятка військових частин, неодноразово ставали свідками метаморфоз, котрі траплялися з військовими частинами. Зокрема, розформування в обласному центрі двох найстаріших в Україні військових училищ, в яких готували зв’язківців та ракетників.

ЗДО­БУ­ВА­ЛИ УК­РА­ЇН­СЬКІ КО­ЗА­КИ ПІД ПРО­ВО­ДОМ ПЕТ­РА КО­НА­ШЕ­ВИ­ЧА-СА­ГАЙ­ДАЧ­НО­ГО,

ЯКИЙ ВИ­РІЗ­НЯВ­СЯ УМІН­НЯМ ВО­ЮВА­ТИ І ОСО­БИС­ТОЮ ХО­РОБ­РІС­ТЮ

14 ЖОВТ­НЯ — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КО­ЗАЦ­ТВА

Ук­ра­їн­ська зем­ля на­ро­ди­ла ба­га­то та­ла­но­ви­тих по­етів і про­за­їків, спів­аків і ком­по­зи­то­рів, кос­мо­на­втів і ра­ке­то­бу­дів­ни­ків. А ще бу­ли в на­шій іс­то­рії зна­ні пол­ко­вод­ці, чиї іме­на зму­шу­ва­ли трем­ті­ти во­ро­гів.
Пет­ро Ко­на­ше­вич-Са­гай­дач­ний — один із них. В іс­то­рію він увій­шов як пол­ко­во­дець та по­лі­тич­ний ді­яч, геть­ман ре­єс­тро­во­го ко­зац­тва, ко­шо­вий ота­ман За­по­розь­кої Сі­чі, ор­га­ні­за­тор успіш­них по­хо­дів ко­за­ків про­ти Крим­сько­го хан­ства, Ос­ман­ської ім­пе­рії та Мос­ков­сько­го цар­ства, ме­це­нат пра­во­слав­них братств. Гуч­ні зви­тя­ги в мор­ських та су­хо­діль­них по­хо­дах ко­за­ків під йо­го про­во­дом спри­яли зрос­тан­ню між­на­род­но­го ав­то­ри­те­ту ук­ра­їн­сько­го ко­зац­тва.

14 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

У го­ло­ви кіль­кох по­ко­лінь укра­їн­ців ком­пар­тій­ні ідео­ло­ги про­тя­гом де­ся­ти­літь втов­кма­чу­ва­ли те­зу про те, що во­яки Ук­ра­їн­ської пов­стан­ської ар­мії бу­ли «вір­ни­ми хо­лу­ями гіт­ле­рів­ців, які стрі­ля­ли у спи­ни ра­дян­ських во­їнів і ру­ки яких по лік­ті у кро­ві мир­но­го на­се­лен­ня». І ли­ше піс­ля то­го, як Ра­дян­ський Со­юз ві­дій­шов у не­бут­тя, ми діз­на­ли­ся ба­га­то прав­ди про ді­яль­ність УПА і її во­яків.

«Вірні наймити німецьких фашистів...»
Витоки Української повстанської армії сягають червня 1941 року, коли Тарас Боровець-Бульба створив перші озброєні загони під назвою УПА — «Поліська Січ». Та проіснували вони недовго, бо вже за кілька місяців німці їх розігнали. Через рік, восени 1942 року, на Поліссі почали створюватися збройні загони Організації українських націоналістів. Тривалий час радянська пропаганда зображувала повстанців як вірних прислужників нацистів, які брали активну участь у спільних каральних акціях проти партизанів та мирного населення, не маючи жодного бойового зіткнення з німецькими окупантами. Але факти — річ уперта. І вони свідчать про інше.