У ві­сім­де­сят мож­на бу­ти не ли­ше зба­га­че­ним до­сві­дом, а ще юним сер­цем і ду­шею, спов­не­ним енер­гією та ма­ти без­ліч твор­чих пла­нів. У цьо­му змог­ли пе­ре­ко­на­ти­ся всі, хто мав щас­тя по­тра­пи­ти на свят­ко­вий ве­чір Bravo l’Operette!, що був при­свя­че­ний 80-річ­но­му юві­лею од­но­го з най­ста­рі­ших му­зич­но-те­ат­раль­них за­кла­дів куль­ту­ри та єди­но­го у сво­єму жан­рі те­ат­ру в кра­їні — Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го ака­де­міч­но­го те­ат­ру опе­ре­ти.

Як відомо, щоб побудувати достойне майбутнє, треба добре знати минуле. Це розуміють у Національній опереті, а тому шанобливо ставляться до творчих досягнень своїх попередників. Саме тому ювілейного дня у театрі було відкрито «Історичну вітальню». А в планах — відкриття музею, в якому буде зібраний багатий матеріал не лише про Театр оперети, а ще й описана історія Троїцького народного дому, в якому міститься театр.
Іншою подією стало відкриття в Опереті театральної кав’ярні «Браво». І така назва була вибрана невипадково, адже це слово, яке найбільше хочуть почути творці вистави під завісу. По дорозі до кав’ярні розташувалася галерея «Від задуму — до втілення», що через фотознімки дає глядачам унікальну нагоду зазирнути у «святая святих» — за лаштунки і підгледіти процес створення спектаклів та втілення творчих проектів на сцені.

Легендарна студія анімаційних фільмів «Укранімафільм» добре відома в нашій країні і на теренах СНД завдяки чудовим мультфільмам «Острів скарбів», «Пригоди капітана Врунгеля», «Як козаки...», «Пригоди Петрика П’яточкіна» та багатьом іншим. На жаль, тривалий час її фахівці не радували дітей і дорослих своїми блискучими роботами — фінансова скрута. І ось, нарешті, прем’єра першого українського повнометражного мультфільму «Бабай».
Створювати повнометражну анімацію в нинішніх умовах було непросто. Робота над 70-хвилинним анімаційним проектом тривала сім років. Починали у 2007-му, планували бюджет у 10 млн грн. Але вибухнула фінансова криза, й про суттєве державне фінансування довелося забути. У 2012 році нова команда, до якої увійшли режисер Марина Медвідь, сценарист Вадим Шинкарьов, продюсер та генеральний директор студії «Укранімафільм» Едуард Ахрамович, відродила ідею мультфільму для дорослих і дітлахів.
Виробничий бюджет фільму становить два мільйони доларів. За два роки творча група створила понад двісті тисяч малюнків. Українські діалоги для мультфільму прописувала письменниця Софія Андрухович, додавши мові особливої автентичності. Озвучували мультфільм Остап Ступка (Чорт), Мирослав Кувалдін (Кіт-скрипун), Ірма Вітовська (Відьма), Олеся Чечельницька (чарівна пташка Алконост), Борис Георгієвський (Бабай).

Ще сві­жі в пам’­яті укра­їн­ців тра­гіч­ні по­дії, що від­бу­ли­ся в сер­ці на­шої сто­ли­ці в лю­то­му. На жаль, тра­ге­дія не за­кін­чи­ла­ся, а має про­дов­жен­ня на схо­ді дер­жа­ви. Про­те де­які мит­ці вже роб­лять спро­би пе­ре­ос­мис­ли­ти не­да­ле­ке ми­ну­ле.

У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва нещодавно відбулася прем’єра мистецького проекту «Повертайся живим», що став спільною роботою театру та дуету «Тельнюк. Сестри».
В основі сюжету цього проекту — історія Героя нашого часу. Це розповідь про юнака, який пройшов шлях Революції гідності. Ілюстрацією до цієї історії стали пісні, створені композитором Лесею Тельнюк за поезією Тараса Шевченка, Лесі Українки, Станіслава Тельнюка та Оксани Забужко. А втілити цю ідею на сцені взявся молодий, але вже досить відомий режисер Дмитро Тодорюк.
«Пропозиція створити виставу на основі самодостатніх пісень із глибокими текстами і унікальним композиторським баченням — досить непроста справа, але своєчасність ідеї надихнула мене на створення образу Героя сучасності, Героя, про якого ми зобов’язані пам’ятати і якого повинні славити в мистецтві»,— розповів Дмитро.

Сло­во «ко­ляд­ка» по­хо­дить від ла­тин­сько­го colendae — пер­ший день кож­но­го мі­ся­ця у древ­ніх рим­лян. Усі «ко­лен­ди» свят­ку­ва­ли­ся, але осо­бли­во — «ко­лен­ди» но­во­річ­ні.

Власне колядки — це ритуальні народні пісні. Вони збереглися під схожими назвами у фольклорі багатьох народів. Римське свято сонцестояння на честь сонячного бога Митри називалося Різдвом непереможного Сонця. У древніх англосаксів найдовша ніч передувала дню народження Фрейєра (Сонця) і називалася Материнською ніччю, оскільки шанувалася Матір’ю Сонця або сонячного року. У Скандинавії — це юльське свято (юль — «колесо»), рік повертається колесом.
Після запровадження християнства новоліття у багатьох народів було перенесене на свято народження Ісуса Христа або на переддень цього свята. У VI столітті при імператорові Юстініані святкування січневих календ було перенесене церквою на весь святочний цикл від Різдва (25 грудня) до Хрещення (6 січня). Але язичницькі обряди, ворожіння й пісні на честь Нового року продовжували зберігатися.
Християнська церква боролася з ними як шляхом прямих заборон, так і організацією своїх урочистостей і церемоній або вкладанням християнського значення в тлумачення традиційних народних обрядів. Християнські колядки «живилися» переважно церковними джерелами, наближаючись у наспівах до церковних псалмів.

На пре­ве­ли­кий жаль, озна­ки ко­лиш­ньої ба­га­тю­щої ук­ра­їн­ської об­ря­до­во­сті май­же зник­ли на тлі бу­рем­них по­дій остан­ньо­го де­ся­ти­літ­тя. Май­да­нів­цям на­ра­зі, во­че­видь, не до ялин­ки, а се­ло як тра­ди­цій­ний но­сій дав­ньо­віч­ної віт­чиз­ня­ної куль­ту­ри по­сту­по­во за­не­па­дає та ви­ро­джує­ть­ся. Тож го­ді й ди­ву­ва­ти­ся, що щи­рі ро­дин­ні свят­ку­ван­ня Но­во­го ро­ку та Різд­ва (тоб­то су­то для ду­ші, а не для яки­хось там хти­вих за­їжд­жих ту­рис­тів) за­ли­ши­ли­ся де-ін­де хі­ба ли­ше на По­діл­лі, Бу­ко­ви­ні, За­кар­па­тті та се­ред пред­став­ни­ків за­ру­біж­ної діа­спо­ри.

Але, як відомо, газетярам протипоказано впадати у відчай. Тому, аби розрадити наших читачів цікавою тематичною добіркою, вирушимо в гості до преславних нащадків Карася та Одарки й довідаємось, як їм живеться-мається по той бік Дунаю. А допоможе нам у цій захоплюючій передноворічній мандрівці професор кафедри археології та етнології Одеського національного університету В’ячеслав Кушнір.
— Загалом чи не найпопулярнішим серед тамтешньої молоді вважається свято Андрея (тобто апостола Андрія Первозванного), яке припадає на 13 грудня. Увечері парубки й дівчата, зазвичай, сходяться до якомога просторішого обійстя, спроможного прийняти значну кількість співаків, танцюристів, а також кількох ряжених блазнів та ворожок. До свята печуть великого коржа з діркою в центрі: по-місцевому — калату (або ж — більш звично для нас — калиту). Її спочатку прив’язують до одвірка, тож приблизно з цієї миті й розпочинається саме дійство. Один із парубків («калитинський») з ганчіркою, вимащеною в сажу, сідає край калити, тоді як інший грайливо під’їжджає до нього на коцюбі (маючи, до речі, й відповідне прізвисько — «коцюбинський») і урочисто густим басом промовляє:

Ве­ли­ко­му свя­ту пе­ре­дує со­ро­ка­ден­ний Різ­двя­ний, або Пи­ли­пів піст. На остан­ньо­му тиж­ні рев­ні ві­ря­ни за­тя­гу­ють ту­гі­ше пас­ки: тре­ба під­го­ту­ва­ти­ся до Свя­тої ве­че­рі — най­су­во­рі­шо­го дня по­сту. Цьо­го дня (6 січ­ня) ба­жа­но не їс­ти ні­чо­го до по­яви на не­бі пер­шої зір­ки, яка сим­во­лі­зує Віф­ле­єм­ську.

Перш ніж перейти від суворого посту до Святої вечері, пригубіть церковного кагору. Разговляйтеся сочивом — пісною стравою із пшениці або рису з медом. Доречно принести додому оберемок соломи або сіна як нагадування про те, що Христос народився в яслах. Запаліть лампадки і свічки. Верхівку ялинки прикрасіть зіркою (тільки не п’ятиконечною, а сріблястою восьмиконечною, що символізує Віфлеємську). Є ще традиція — купувати статуетки овечок і розставляти їх у кімнаті. Тепер залишилося розвісити ангелочків, сніжинки і дощик — хоча б одна кімната має бути святково оздобленою!

Різд­во Хрис­то­ве — свя­то на­ро­джен­ня Спа­си­те­ля Гос­по­да Ісу­са Хрис­та. Та слід ро­зу­мі­ти, що Гос­подь іс­ну­вав і до Сво­го зем­но­го вті­лен­ня, бо, від­по­від­но до вчен­ня Церк­ви, Він є Пред­віч­ним Си­ном Пред­віч­но­го От­ця. Для ви­ко­нан­ня по­кла­де­ної на Ньо­го Бо­гом От­цем мі­сії по спа­сін­ню люд­ства Йо­му на­ле­жа­ло на­ро­ди­ти­ся в ча­сі і прос­то­рі від Свя­то­го Ду­ха і Ді­ви, на роль якої бу­ла об­ра­на Ма­рія.

Серед вчених-дослідників існують розбіжності щодо точної дати цієї події. Але насправді ми святкуємо не стільки дату, скільки подію народження Ісуса Христа, що відбулася дві тисячі років тому, бо народження Господа є центром сучасної людської історії, точкою відліку зовсім нових стосунків Бога і людини, адже у людства з’явився Спаситель, до якого можна звернутися безпосередньо. Він Адвокат і Заступник — Той, Хто єднає земне з небесним, Хто прощає наші гріхи і освячує нас.

7 СІЧНЯ — РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Час народження Спасителя був невипадковим — людство вже було готове для прийняття нових ідей. Перед різдвом Ісуса Христа відбувалося загальне очікування Його приходу. Юдеї чекали пришестя Месії на підставі багатьох пророцтв.
У ті часи Юдея була під пануванням Римської імперії. Люди віддалилися від Бога, стали вклонятися земним благам, багатству, мирській славі.

Роз­ви­ток енер­ге­ти­ки має ви­рі­шаль­ний вплив на стан еко­но­мі­ки в дер­жа­ві та рі­вень жит­тя на­се­лен­ня, під­крес­лю­ють екс­пер­ти На­ціо­наль­но­го ін­сти­ту­ту стра­те­гіч­них до­слі­джень. Са­ме то­му на­дій­не, еко­но­міч­но об­ґрун­то­ва­не й еко­ло­гіч­но без­печ­не за­до­во­лен­ня по­треб на­се­лен­ня та еко­но­мі­ки в енер­го­про­дук­тах є пріо­ри­тет­ним зав­дан­ням енер­ге­тич­ної по­лі­ти­ки дер­жа­ви. При цьо­му за­без­пе­чен­ня ста­ло­го роз­вит­ку та ефек­тив­но­го функ­ціо­ну­ван­ня па­лив­но-енер­ге­тич­но­го комп­ле­ксу Ук­раї­ни є ос­но­вою успіш­ної ре­алі­за­ції та­кої по­лі­ти­ки.

Гідроенергетика важлива не лише для виробництва електроенергії, а й для цілого комплексу додаткових функцій, які забезпечують сталість функціонування енергосистеми та економіки України. Гідроенергетика є найбільш технологічно освоєним способом виробництва електроенергії, який широко використовується у світі. Це також гарантований ресурс. Нині гідроелектростанції експлуатуються в 159 країнах і виробляють 16,3% всієї електроенергії.
Гідроенергетика забезпечує найбільш ефективний процес отримання електроенергії при низьких експлуатаційних затратах і тривалих строках експлуатації. Вона відіграє важливу роль в утриманні стійкості Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, оскільки забезпечує енергосистему високоманевреними потужностями в регулюванні добових графіків навантаження (з покриттям пікової частини й заповненням нічних провалів). Крім того, виконує функцію аварійного резерву потужності.

Те, що жит­тя спов­не­не не­спо­ді­ва­нок, не но­ви­на, а ак­сіо­ма. Доб­ре, ко­ли при­єм­них. У груд­ні ме­ні по­щас­ти­ло ма­ти дві та­кі. Обид­ві по­в’яза­ні з жін­ка­ми «пла­ти­но­во­го» ві­ку. Не­зва­жа­ючи на ро­ки (од­ній із них 92), хво­ро­би, еко­но­міч­ні труд­но­щі, во­ни опти­міст­ки й на­віть спі­во­чі во­лон­те­ри.
Усі меш­ка­ють у міс­ті Бо­яр­ка на Ки­їв­щи­ні, спів­ають у на­род­но­му хо­рі «На­дія», а ще — ре­гу­ляр­но до­по­ма­га­ють во­їнам АТО: пле­туть за­хис­ні сіт­ки, в’яжуть вов­ня­ні шкар­пет­ки, го­ту­ють ли­мон­но-ме­до­ві же­ле від за­сту­ди, пе­чуть пи­ріж­ки. Усе це за гра­фі­ком пе­ре­да­ють на Дон­бас. У де­ко­го з них там во­юють пле­мін­ни­ки, ону­ки, зя­ті. Тож ко­ли чу­ють про до­по­мо­гу ін­ших кра­їн, зби­раю­ть­ся гур­том і з пи­ріж­ка­ми ви­ру­ша­ють дя­ку­ва­ти «по-люд­ськи». Отак я з ни­ми й по­дру­жи­ла­ся бі­ля Ка­над­сько­го по­соль­ства.

«Надія» без надії не співає
Бачили б ви приємне здивування Надзвичайного й Повноважного Посла Канади в Україні пана Романа Ващука з колегами, коли серед білого дня несподівано біля будинку їхньої амбасади в Києві на вулиці Костьольній розташувався гурт жінок — не з метою оформлення якихось документів, а з натхненням співати й пригощати дипломатів тим, що передають воїнам на фронт. Вони по-материнськи дякували Країні Кленового Листя за військовий одяг і взуття, що звідти літаком доставили для наших бійців. Разом із паном послом співали українських пісень, а ще молилися за перемогу.

За­кор­дон­ні гос­ті пи­та­ють, чи ча­сом швед­ські в’яз­ні не жи­вуть у за­й­во­му ком­фор­ті і чи він не за­охо­чує їх до но­вих зло­чи­нів? Від­по­відь прос­та — ні. Це їм прос­то не­ви­гід­но.

В'язниця чи готель?
Шведські в’язниці знамениті на весь світ. У 2005 році адвокат Саддама Хуссейна вимагав, щоб його клієнт чекав на процес саме у шведському ув’язненні (прохання було відкинуте). У свою чергу, Генеральний консул Ізраїлю у Стокгольмі теж хотів би дізнатися, чому його земляки — засуджені за злочини у Швеції — вимагають відбувати покарання в країні, де скоїли злочин, і щоб їх не депортували в рідну країну. Він вирішив вивчити стан справ на місці, в одній зі шведських в’язниць.
«Я покидав в’язницю з відчуттям, що відвідав готель, а не тюрму», — розповідав він журналістам. Консул зустрівся з одним із керівників в’язниці і запитав, чому ув’язнені живуть у такому комфорті і чи не заохочує це їх тим самим до здійснення нових злочинів?
Більшість відвідувачів шведських в’язниць мають подібні сумніви. Навіть у в’язницях з особливим режимом засуджені перебувають у власному одязі. Холодильники, плазмові телевізори, стереосистеми — це стандартне оснащення камер. У камерах є столи для тенісу і більярду, гриль, акваріуми тощо. Стіни коридору прикрашають мистецькі роботи, створені в’язнями.