Ось і стар­ту­вав 24-й за лі­ком чем­піо­нат Ук­раї­ни з фут­бо­лу. Пер­ший іг­ро­вий день ви­явив­ся вда­лим для гран­дів віт­чиз­ня­но­го фут­бо­лу. Всі во­ни здо­бу­ли пе­ре­мо­ги.

Стартовий матч нового чемпіонату срібний призер минулорічної першості — дніпропетровський «Дніпро» проводив у Львові. Поки на Сході України йде війна з терористами, Львів прийняв у себе відразу дві донецькі команди — «Металург» та «Шахтар». У матчі на «Арені Львів» команда Мирона Маркевича як гість зустрічалася з донецьким «Металургом».
У першому таймі, як і в цілому у всій грі, швидкісного та видовищного футболу у виконанні обох команд глядачі не побачили. «Дніпро» більше атакував, але небезпечних моментів команди створили практично порівну. У «Дніпра» варто відзначити удар Матеуса, після якого в гру вступив Бандура, а в «господарів» був момент, коли Прийма пробивав у порожні ворота, а звідти м`яч вибив Дуглас.

Дніп­ро­пет­ров­ський «Дніп­ро» не зміг від­зна­чи­ти­ся у во­ро­тах дан­сько­го «Ко­пен­га­ге­на» в пер­шо­му мат­чі тре­тьо­го ква­лі­фі­ка­цій­но­го ра­ун­ду фут­боль­ної Лі­ги чем­піо­нів. Гля­да­чі на ки­їв­сько­му НСК «Олім­пій­ський» так і не до­че­ка­ли­ся жод­но­го за­би­то­го м’яча — 0:0.

Дніпропетровці не в рідному місті провели свій перший після перерви довжиною у більш як чверть століття поєдинок у головному клубному турнірі континенту (за цей час Кубок європейських чемпіонів став Лігою чемпіонів УЄФА, значно змінивши формат). Так само, щоправда, було і за часів Радянського Союзу — через закритий статус Дніпропетровська з його «Південмашем» та іншими оборонними підприємствами своїх суперників з Європи «Дніпро» приймав у Кривому Розі на стадіоні «Металург». Нині «Дніпру» заважає зіграти вдома терористична загроза...

При­во­дом для об­го­во­рен­ня цієї те­ми по­слу­жи­ла трав­ма уруг­вай­сько­го грав­ця Аль­ва­ро Пе­рей­ри на не­дав­ньо­му чем­піо­на­ті сві­ту з фут­бо­лу в Бра­зи­лії. То­ді у гру­по­во­му мат­чі про­ти Анг­лії він по­вер­нув­ся на по­ле піс­ля знеп­ри­том­лен­ня від уда­ру в го­ло­ву. Усі ба­чи­ли, що гра­вець був дійс­но не в со­бі, ви­ник­ло на­віть по­бо­юван­ня, що йо­му зна­до­бить­ся тер­мі­но­ва гос­пі­та­лі­за­ція, але Пе­рей­ра осо­бис­то на­по­ліг на то­му, щоб про­дов­жи­ти гру, іг­но­ру­ючи по­ра­ди лі­ка­ря коман­ди.
Фа­хів­ці-не­вро­ло­ги на­по­ля­га­ють на то­му, що рі­шен­ня у по­діб­них ви­пад­ках не має за­ли­ша­ти­ся за са­мим грав­цем і на­віть не за ко­манд­ним ме­ди­ком і про­по­ну­ють за­про­ва­ди­ти ін­сти­тут не­за­леж­них ме­дич­них екс­пер­тів, щоб ко­жен ви­па­док роз­гля­дав­ся ін­ди­ві­ду­аль­но та не­за­леж­но. Утім, по­ки фут­боль­ні чи­нов­ни­ки ви­вча­ють цю проб­ле­му, ми ви­рі­ши­ли об­го­во­ри­ти те­му, ці­ка­ву, між ін­шим, не тіль­ки спортс­ме­нам, а й ши­ро­ко­му за­га­лу трав­мо­ва­них гро­ма­дян, із спе­ціа­ліс­том у га­лу­зі не­вро­ло­гії кан­ди­да­том ме­дич­них на­ук, до­цен­том На­та­лією Тур­чи­ною.

Хто у го­ри, а хто у до­ли
— Тернопілля спочатку дивує, а потім зачаровує, — каже Олена Зеленко, віце-президент Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України». — Коли тільки-но почуєш від місцевих дослідників, що в їхньому регіоні налічується майже півтисячі старовинних замків, фортець, монастирів, оборонних храмів, то усвідомлюєш, що навіть затятим любителям старожитностей місяця не вистачить, аби їх хоча б оглянути.
Край знаменитий і відомий усьому християнському світу Успенською Почаївською лаврою, Зарваницьким Марійським духовним центром, Язловецьким монастирем зібрання сестер-непорочниць. Там у будь-яку пору року і погоду тисячі пілігримів з усіх-усюд.
На дива багаті й гори, назва яких дуже солодка — Медобори. Вони значно розтяглися вздовж області, тому зручні для туристичних походів, відпочинку. Спитайте будь-кого із школярів — і вони вам розкажуть про гірську геологічну, ботанічну, пташину дивовижу, де росте та коли розцвітає квітка-легенда — неопалима купина (ясенець білий).

Наш спів­роз­мов­ник — Ми­ро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич По­по­вич, уче­ний-фі­ло­соф і гро­мад­ський ді­яч, ака­де­мік На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук Ук­раї­ни, за­слу­же­ний ді­яч на­уки і тех­ні­ки Ук­раї­ни, ла­уре­ат На­ціо­наль­ної пре­мії Ук­раї­ни іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка, док­тор фі­ло­соф­ських на­ук, про­фе­сор, пе­да­гог, фа­хі­вець у га­лу­зі куль­ту­ро­ло­гії, ло­гі­ки та ме­то­до­ло­гії на­уки, іс­то­рії ук­ра­їн­ської куль­ту­ри, ди­рек­тор Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії іме­ні Г. С. Ско­во­ро­ди НАН Ук­раї­ни, за­від­увач від­ді­лу ло­гі­ки та ме­то­до­ло­гії на­уки Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії.

Автор понад 100 наукових праць, присвячених проблемам логіки, методології та філософії науки, філософії й історії культури. Великий суспільний резонанс мала фундаментальна праця Мирослава Поповича «Нариси історії української культури» (1999), яка витримала два видання. У 2001 році вона була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка. У книзі зображено процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення на тлі індоєвропейської та слов’янської міфологій.

Ва­ле­рій Фран­чук — за­слу­же­ний ху­дож­ник Ук­раї­ни, ла­уре­ат На­ціо­наль­ної пре­мії Ук­раї­ни іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка.
У ці дні в Му­зеї ви­дат­них ді­ячів ук­ра­їн­ської куль­ту­ри, зок­ре­ма в за­лах Му­зею Ле­сі Укра­їн­ки, ху­дож­ник ре­пре­зен­тує свою 159-ту пер­со­наль­ну ви­став­ку «Пе­ред­чут­тя Май­да­ну сто­рін­ка­ми Коб­за­ря» до 200-річ­чя від дня на­ро­джен­ня Та­ра­са Шев­чен­ка.
Ва­ле­рій Фран­чук сво­го ро­ду лі­то­пи­сець Ук­раї­ни. Все йо­го жит­тя і твор­чість по­в’яза­ні з до­лею на­ро­ду. Він упев­не­но йде об­ра­ною до­ро­гою.
Про жит­тя, твор­чість, про до­лю Ук­раї­ни ве­де­мо роз­мо­ву в май­стер­ні ху­дож­ни­ка.

— Пане Валерію, село, яке подарувало Вас світові, має таку чудову назву — Зелена. Як часто згадуєте рідне коріння?
— Я тим живу. Зелена щодня в мені сидить. Ось і зараз почав малювати соняхи. І в пам’яті оживає рідне село, мама порається на городі. У нас було 39 соток землі.

Ви­роб­ниц­тво ор­га­ніч­ної сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції в Ук­раї­ні все час­ті­ше на­зи­ва­ють пер­спек­тив­ною спра­вою. Йдеть­ся не тіль­ки про ви­гід­ний біз­нес, а й про здо­ров’я, яке за­без­пе­чує су­спіль­ству якіс­не хар­чу­ван­ня. Ці пе­ре­ва­ги під­три­му­ють де­да­лі біль­ше лю­дей. Тож ни­ні чи­ма­ло віт­чиз­ня­них аг­ра­рі­їв зва­жу­ють влас­ні си­ли, аби при­єд­на­ти­ся до ор­га­ніч­но­го ру­ху, знай­ти ні­шу на ук­ра­їн­ських та за­ру­біж­них рин­ках.
Ми­хай­ло Стов­пюк уже не пер­ший рік за­ймає­ть­ся ор­га­ніч­ним на­пря­мом у сіль­сько­му гос­по­дар­стві. Він очо­лює сіль­сько­гос­по­дар­ський об­слу­го­ву­ючий ко­опе­ра­тив «Чис­та фло­ра», що пра­цює в се­лі Спас Ко­ло­мий­сько­го райо­ну на При­кар­пат­ті і спе­ціа­лі­зує­ть­ся на ви­го­тов­лен­ні фі­то­чаю, дже­мів, ва­рен­ня.

Усе — за карпатськими традиціями та рецептами, наголошує наш співрозмовник і додає, що також є головою громадської спілки «Карпатський смак», яка об’єднує представників малого та середнього бізнесу — виробників місцевого продукту та є власником торгової марки «Смак українських Карпат».
Наша розмова розпочалася з оцінки перспектив вітчизняного органічного сільського господарства.

Че­рез де­сять ро­ків Ук­раї­на мо­же ста­ти енер­го­не­за­леж­ною краї­ною. Для цьо­го тре­ба ре­алі­зу­ва­ти пла­ни збіль­шен­ня ви­до­бут­ку влас­но­го га­зу, ка­жуть уря­дов­ці. 
В Енер­ге­тич­ній стра­те­гії йдеть­ся про под­вій­не зрос­тан­ня. Прав­да, у ній за­кла­де­ні об­ся­ги шель­фів Чор­но­го мо­ря й по­шук но­вих ро­до­вищ. Екс­пер­ти на­га­ду­ють, що до­ве­деть­ся впро­ва­джу­ва­ти тех­но­ло­гії гли­бин­но­го бу­рін­ня. До то­го ж у кра­їні не­має еко­но­міч­них сти­му­лів для ви­до­бут­ку га­зу, то­му з но­вих ро­до­вищ він мо­же ви­яви­ти­ся ви­со­ко­со­бі­вар­тіс­ним.

Чиновники роблять ставку й на збільшення реверсних поставок блакитного палива з Європи. Це газ спотового ринку, його можна качати зокрема через Словаччину. Переговори з нею тривали кілька років. Врешті-решт у євроспільноти увірвався терпець, і Єврокомісія висловила претензії до Словаччини, що та не виконує зобов’язань з рівного доступу до газових мереж, не пропускає паливо до України.

Міністерство соціальної політики спільно з Державною інспекцією з питань праці контролює дотримання трудових прав мобілізованих. Після проведення перевірок уже поновлено на роботі 18 мобілізованих працівників підприємств у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях та м. Києві. Про це повідомив заступник міністра соціальної політики — керівник апарату Віктор Іванкевич.

Мін­соц­по­лі­ти­ки при­ді­ляє осо­бли­ву ува­гу пи­тан­ням со­ці­аль­но­го за­хис­ту гро­ма­дян, які, ма­ючи ро­бо­ту, бу­ли при­зва­ні на вій­сь­ко­ву служ­бу за при­зо­вом під час мо­бі­лі­за­ції, на осо­бли­вий пе­рі­од, для ви­ко­нан­ня сво­го обо­в’яз­ку із за­хис­ту на­шої дер­жа­ви.
Про це за­явив під час пар­ла­мент­ських слу­хань на те­му: «Обо­ро­но­здат­ність Ук­раї­ни у XXI сто­літ­ті: ви­кли­ки, за­гро­зи та шля­хи їх по­до­лан­ня» за­ступ­ник мі­ніс­тра со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Ва­ле­рій Ярошенко, по­ві­до­ми­ли в прес-служ­бі Мін­соц­по­лі­ти­ки.

Він, зокрема, поінформував, що за участю Міністерства першочергово було опрацьовано закони, відповідно до яких за працівниками, які проходять військову службу за призовом, під час мобілізації, на весь період, але не більш як на один рік, зберігаються робочі місця та середній заробіток — незалежно від підпорядкування та форм власності підприємств, установ та організацій, де вони працювали.