Цим і вирішили скористатись організатори фестивалю, щоб його проведенням об’єднати як полтавську громаду, так і представників країн — друзів України, де цінують і пам’ятають оспівану істориками і письменниками страву, пов’язану з Полтавщиною.
Родзинкою заходу стала участь у фестивалі гостей не тільки з інших областей України, але й з інших країн, які носять прізвище Галушка.
Власне, завдяки тому, що на пропозицію влади Полтави відгукнулися представники Польщі, Канади та Італії, фестиваль і набув статусу міжнародного.
Саме святкове дійство вирувало на Соборному майдані, куди прийшли тисячі полтавців та гостей обласного центру. Майдан біля Свято-Успенського собору в день фестивалю — 9 червня нагадував велике торжище.
На ньому знайшли собі місце десятки підприємців, котрі вирішили скористатися нагодою і запропонувати учасникам заходу свій крам, який бодай якимось чином має відношення до свята. І, звичайно, до легендарної полтавської галушки.
Навкруги собору напнули десятки яток, де торгували сувенірами, картинами, вишиванками, посудом, запашними короваями та пиріжками тощо. І, звісно, галушками.
Полтавські галушки були в ціні: за три галушки, трохи облиті сметаною, вагою 135 г торговці правили 22 гривні. Але ціна відлякувала лише пенсіонерів, котрі розраховували на безплатне пригощення від влади.
Але цього разу нічого безплатного на торжищі не було. І тим не менше за брендовими полтавськими галушками вишикувалися довжелезні черги.
На фестивалі його організатори потурбувалися про різноманіття його програми. Її склали із сили-силенної заходів, які не дозволили нудьгувати нікому, хто вирішив присвятити суботній день галушкам.
Так, для охочих дізнатися секрети приготування полтавських галушок організували майстер-клас. Причому тих, хто бажав опанувати секрет приготування справжніх полтавських галушок, оспіваних ще І. Котляревським, учили не лише приготуванню традиційних страв, але й галушок із витребеньками — особливим начинням, яке виготовляють за стародавніми рецептами.
До послуг тих, хто не хотів занурюватись у кулінарні таємниці, пропонували численні товари народного вжитку. Переважно пам’ятні сувеніри.
Найбільше серед них було побратимів галушки — вареників із полімерної глини або таких само пельменів. Один із підприємців виготовив величезну галушку, біля якої вишикувалася черга гостей заходу, котрі прагнули сфотографуватися з брендом фестивалю.
На радість місцевим філателістам на фестивалі організували спеціальне погашення маркованого конверту з брендом Полтави. Усі охочі, як запевняли представники «Укрпошти», могли просто із Соборного майдану надіслати листа або вітальну листівку у будь-який куточок світу.
А закохані того дня мали непогану можливість прилюдно освідчитись у коханні і висловити наміри щодо бажання стати на весільний рушничок. Тим, хто ще вагався взяти шлюб, нагадували: «Кохання не спить, не дрімає, весілля чекає...»