Отже, болгарин Мефодій Солунський (в миру — Михайло) народився 815 року в м. Фессалоніки Візантійської імперії, в родині знатного тамтешнього воєначальника. Тож із твердої батьківської волі рано вступив на військову службу й відтак більше десяти років керував ущерть заселеною слов’янами північною областю Македонії. А постригшись пізніше в ченці, став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. Влітку 863 року Кирило і Мефодій на запрошення князя Ростислава переселилися до Моравії, аби проповідувати там християнство.
Кирило і Мефодій переклали на зрозумілу місцевим мешканцям мову Псалтир, «Апостольські послання», деякі вибрані місця з Євангелія. То чи варто дивуватися, що за настійливе впровадження слов’янізмів їх звинуватили у єресі, внаслідок чого брати навіть змушені були у 866 році виправдовуватися на колінах перед самим Папою Римським. На щастя, тоді все скінчилося добре: Адріан II навіть цілком офіційно дозволив їм розповсюджувати слов’янські церковні рукописи. Але тут раптом не на жарт занедужав молодший із братів. Перед самою смертю, прийнявши святе причастя, він чи не з останніх сил устиг таки заповісти Мефодію: «Ми з тобою, немов ті два під’яремні воли: якщо від тяжкої ноші падає один із них, то інший мусить узяти остаточне виконання місії на себе!»
Відтак, залишившись на самоті, старший брат повернувся до богослужіння у Моравію, де невдовзі досяг високого архієпископського чину. Ну й, звісно, у вільний від церковних обрядів час продовжував ще й свою воїстину подвижницьку працю над перекладом Біблії. Але, наче той багатостраждальний праведник Йов, устиг ще на старості декілька років провести у в’язниці — внаслідок підступних інтриг німецьких феодалів...
А тепер, як і було обіцяно, свою філателістичну розвідку представить невтомний дослідник вітчизняної історії академік Любомир Пиріг.
Едуард ЩУР