Дня­ми ар­мія Ба­ша­ра Аса­да ого­ло­си­ла про взят­тя Алеп­по. Ця епо­халь­на бит­ва три­ва­ла май­же чо­ти­ри ро­ки з п’я­ти за­галь­них ро­ків но­віт­ньої іс­то­рії цієї вій­ни. Близь­ко п’я­ти ти­сяч озбро­єних при­хиль­ни­ків різ­них опо­зи­цій­них си­рій­ських уг­ру­по­вань включ­но з від­нос­но по­мір­ко­ва­ни­ми і ра­ди­каль­ни­ми іс­ла­міс­та­ми та їх­ні ро­ди­ни за пла­ном ООН бу­ли ав­то­бу­са­ми ви­ве­зе­ні з цен­тру Алеп­по до си­рій­сько­го міс­та Ід­ліб.

Показово, що на фініші битви за Алеппо загони «Ісламської держави» нанесли контрудар та захопили місто Пальміра. Правда, це не змінило перебігу бойових дій у міських кварталах Алеппо, але стало потужним військовополітичним ударом по властях Росії і Сирії.

Фі­ло­со­фія бо­роть­би дзю­до пе­ред­ба­чає си­ту­ацію, ко­ли вна­слі­док за­пек­лої бо­роть­би «ні­хто не про­грає і не ви­грає». У цій тра­ди­ції ро­сій­ська сто­ро­на ор­га­ні­зу­ва­ла 15–16 груд­ня 2016 ро­ку ві­зит Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на в Япо­нію.

Ще на початку осені його проведення було під питанням. Японська сторона наполягала на реальному «прориві» у питанні вирішення проблеми «північних територій». Так у Японії після 1945 року називають чотири острови Хабомаї, Шикотан, Утуруп та Кунашир.
Сталін визначив передачу цих островів СРСР за ціну радянської військової участі у розгромі Японії наприкінці Другої світової війни.

Генасамблея ООН остаточно проголосувала за проект резолюції щодо Криму, підготовлений Україною. Згідно з резолюцією Росію офіційно визнано окупантом, а Крим і Севастополь — тимчасово окупованою територією України. Тобто відтепер уже не лише на словах, але й на офіційному рівні світ не визнає анексії Криму.
Для дипломатів ця резолюція особливо цінна, оскільки вона спрощує виконання низки дипломатичних завдань, пов’язаних з Кримом. Хоча далеко не всі налаштовані так само оптимістично, як наші дипломати.

Укра­їн­ці за кор­до­ном, ко­ли во­ни об’­єд­на­ні, є по­туж­ною си­лою впли­ву. Ни­ні це по­тріб­но як ні­ко­ли, осо­бли­во в та­ких стра­те­гіч­но важ­ли­вих дер­жа­вах, як Ні­меч­чи­на.
Пре­зи­дент Сві­то­во­го Конґ­ре­су Укра­їн­ців (СКУ) Ев­ген Чо­лій під час ві­зи­ту до Бер­лі­на зу­стрі­вся з ук­ра­їн­ською гро­ма­дою, з ви­со­ко­по­са­дов­ця­ми Фе­де­ра­тив­ної Рес­пуб­лі­ки Ні­меч­чи­на та з пред­став­ни­ка­ми на­уко­вих фон­дів і до­слід­ниць­ких цен­трів кра­їни, а та­кож дав ін­тер­в’ю Укр­ін­фор­му.

Ка­бі­нет Мі­ніс­трів Ук­раї­ни на за­сі­дан­ні в не­ді­лю 18 груд­ня роз­гля­нув пи­тан­ня за­без­пе­чен­ня ста­біль­но­сті у фі­нан­со­вій сис­те­мі кра­їни. Бе­ру­чи до ува­ги ре­зуль­та­ти за­сі­дан­ня Ра­ди на­ціо­наль­ної без­пе­ки і обо­ро­ни Ук­раї­ни, уряд під­три­мав про­по­зи­цію На­ціо­наль­но­го бан­ку та Ра­ди фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті про пе­ре­хід ПАТ «При­ват­банк» у сто­від­сот­ко­ву дер­жав­ну влас­ність.
Пе­ред­ба­че­но, що дер­жа­ва в осо­бі Мі­ніс­тер­ства фі­нан­сів ста­не влас­ни­ком 100% ак­цій ПАТ «При­ват­банк» та га­ран­тує без­пе­ре­бій­не функ­ціо­ну­ван­ня цієї ус­та­но­ви та збе­ре­жен­ня кош­тів йо­го клі­єн­тів.

На тлі бю­джет­ної но­чі, кот­ра, по­за вся­кі сум­ні­ви, ста­ла го­лов­ною пар­ла­мент­ською по­ді­єю тиж­ня, що ми­нає, май­же не­по­мі­че­ним ли­ши­лось ухва­лен­ня ще од­но­го — не менш важ­ли­во­го до­ку­мен­та. Йдеть­ся про за­кон про ство­рен­ня в Ук­раї­ні Ви­щої ра­ди пра­во­суд­дя. По­ка­зо­во, що йо­го прий­нят­тя бу­ло од­нією з умов пе­ре­хо­ду до го­ло­су­ван­ня за Дер­жав­ний бю­джет Ук­раї­ни на на­ступ­ний рік.

Саме ця обставина надає новоспеченому документу додаткової родзинки: мало того що голосування відбувалося вночі, так ще й з формальної точки зору вийшло так, що утворення нового органу виявилося напряму пов’язаним із головним фінансовим документом держави.

2016 рік до­бі­гає кін­ця. І хо­ча оста­точ­ні йо­го під­сум­ки під­би­ва­ти ще за­ра­но, пев­ні роз­ду­ми ви­сло­ви­ти до­реч­но вже те­пер. Го­лов­ний вис­но­вок зво­дить­ся до то­го, що, на пре­ве­ли­кий жаль, рік так і не став пе­ре­лом­ним. Збід­нін­ня ук­ра­їн­ської на­ції три­ва­ло, вій­на на схо­ді кра­їни не при­пи­ня­ла­ся, а єв­ро­опти­мізм, кот­рий був при­та­ман­ний біль­шо­сті гро­ма­дян упро­довж остан­ньо­го ча­су, по­чав пот­ро­ху слаб­ша­ти.

Звісно, це — не привід для паніки, однак перед тим, як прямувати далі — у 2017-й, варто замислитися. І, принаймні, проаналізувати зроблені помилки.