Мов­ний за­пас укра­їн­ців остан­ні­ми ро­ка­ми по­пов­ни­вся сло­ва­ми, кот­рі ще кіль­ка ро­ків то­му вжи­ва­ли вкрай не час­то. Бо не бу­ло по­тре­би, адже по­всяк­ден­не жит­тя плив­ло, як зда­ва­ло­ся, раз і на­зав­жди, за­зда­ле­гідь роз­мі­ре­ним тем­пом. І не по­тре­бу­ва­ло опи­сан­ня яки­мись чу­дер­наць­ки­ми і не ду­же звич­ни­ми для на­шо­го слу­ху сло­ва­ми.

Але швидкоплинна течія буття, що спостерігаємо останніми роками, якщо не збагатила у буквальному сенсі всіх українців, то принаймні суттєво поповнила їхній лексикон. І тепер навіть невиправні пенсіонерипесимісти за першоїліпшої нагоди хвацько вставляють у розмову слова на кшталт «мінімізація», «децентралізація», «оптимізація» тощо...

Зу­пи­ни­ти ро­сій­сько-те­ро­рис­тич­ну ор­ду до­по­мог­ли і не­бай­ду­жі укра­їн­ці, на­да­ючи ук­ра­їн­сько­му вій­ську бла­го­дій­но-во­лон­тер­ську до­по­мо­гу.
Сло­ва, ви­не­се­ні в за­го­ло­вок, бу­ли ска­за­ні На­по­лео­ном. Про­тя­гом сто­літь, які ми­ну­ли від­то­ді, іс­то­рія не раз до­во­ди­ла їх спра­вед­ли­вість. Ста­ло­ся це і на­вес­ні 2014 ро­ку, ко­ли пу­тін­ська Ро­сія пі­шла на нас не­ого­ло­ше­ною вій­ною.
А на­ша ар­мія, яку впро­довж ба­га­тьох ро­ків роз­кра­да­ли, опи­ни­ла­ся у над­то скрут­но­му ста­но­ви­щі. І то­ді їй ру­ку до­по­мо­ги прос­тя­гну­ли ти­ся­чі не­бай­ду­жих укра­їн­ців.

Уна­слі­док анек­сії Кри­му та зброй­но­го кон­флік­ту на схо­ді кра­їни впер­ше за свою іс­то­рію Ук­раї­на зі­ткну­ла­ся з та­ким мас­штаб­ним яви­щем, як пе­ре­мі­щен­ня на­се­лен­ня. Май­же два міль­йо­ни лю­дей, ті­ка­ючи від вій­ни, за­ли­ши­ли свої до­мів­ки і зму­ше­ні бу­ли роз­по­чи­на­ти но­ве жит­тя...

На початку конфлікту проблема ускладнювалася невизначеністю ситуації та перспектив повернення людей додому. Місцевим органам влади, волонтерам, громадським організаціям довелося разом шукати нові шляхи та рецепти розв’язання проблем і надання допомоги переселенцям.
Упоратися з надзвичайно складними завданнями самотужки нашій державі було надто складно.

Єв­ро­пей­ський пар­ла­мент за­кли­кав чле­нів Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу збіль­ши­ти обо­рон­ні ви­тра­ти до рів­ня 2% ВВП, ре­ко­мен­до­ва­но­го НА­ТО. 
Та­кож Ні­меч­чи­на праг­не збіль­ши­ти рі­вень фі­нан­су­ван­ня обо­ро­ни з ува­ги на не­впев­не­ність що­до ак­тив­но­сті США піс­ля об­ран­ня До­наль­да Трам­па.

На практиці шлях до досягнення бажаного рівня витрат і оборонних можливостей дуже далекий, хоча в Європі з певністю відбулася зміна свідомості в цьому аспекті.
Європейський парламент недавно ухвалив резолюцію про Європейський оборонний союз.

Ви­бо­ри пре­зи­ден­та Узбе­кис­та­ну прой­шли 4 груд­ня 2016 ро­ку. При­во­дом до цьо­го ста­ла смерть у ве­рес­ні по­точ­но­го ро­ку не­змін­но­го від 1991-го пре­зи­ден­та Узбе­кис­та­ну Іс­ла­ма Ка­ри­мо­ва. 
То­ді ви­ко­ну­ва­чем обо­в’яз­ки пре­зи­ден­та став го­ло­ва уря­ду Шав­кат Мір­зі­йо­єв. Він до­міг­ся ухва­лен­ня змін до ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства кра­їни, які за­без­пе­чи­ли впер­ше в іс­то­рії Узбе­кис­та­ну від­нос­но кон­ку­рент­ну ви­бор­чу кам­па­нію.

Конкурували між собою кандидати від парламентських партій: Демократичної партії Узбекистану Сарвар Отамуратов, Ліберальної демократичної партії Шавкат Мірзійоєв, Народнодемократичної партії Хатамжон Кетмонов, Соціалдемократичної партії Наріман Умаров.

У трьох шта­тах три­ває юри­дич­на бо­роть­ба нав­ко­ло ви­мог пе­ре­ра­хун­ку го­ло­сів ви­бор­ців. 
На­га­да­ємо, що кан­ди­дат від Де­мо­кра­тич­ної пар­тії Гіл­ла­рі Клін­тон ви­зна­ла свою по­раз­ку ще вве­че­рі 8 лис­то­па­да, то­му не во­на, а пред­став­ни­ки Пар­тії зе­ле­них, чия офі­цій­на кан­ди­дат­ка на по­са­ду пре­зи­ден­та на­бра­ла мі­зер­ну кіль­кість го­ло­сів, до­мо­гли­ся по­втор­но­го під­ра­хун­ку го­ло­сів, зок­ре­ма у шта­ті Віс­кон­сін.

Але поки що не вдалося довести факт фальсифікації бюлетенів. Якщо згадувати аналогічні події за підсумками президентських перегонів 2000 року, тоді крапку в іграх з перерахунком голосів поставив Верховний суд США, який за тиждень до голосування виборщиків зупинив цю процедуру.

4 груд­ня 2016 ро­ку від­бу­ли­ся по­втор­ні пре­зи­дент­ські ви­бо­ри у Авст­рії. Су­пер­ни­ча­ли кан­ди­дат Пар­тії сво­бо­ди Нор­берт Хо­фер і не­за­леж­ний кан­ди­дат Алек­сандр Ван дер Бел­лен.

У політичній історії Австрії — це перший такий випадок. Справа в тому, що за конституцією країни 1955 року, президент є суто церемоніальною фігурою, хоча й обирається загальним прямим голосуванням громадян. Уся повнота виконавчої влади в Австрії належить канцлеру.
Тому завжди парламентські вибори у цій країні були важливіші, ніж президентські. Така ситуація зберігалася й після вступу Австрії 1 січня 1995 року до Євросоюзу.

4 груд­ня 2016 ро­ку від­був­ся ре­фе­рен­дум що­до змі­ни кон­сти­ту­ції Іта­лії. Сім­де­сят ро­ків то­му у пе­ре­мо­же­ній у Дру­гій сві­то­вій вій­ні Іта­лії та­кож від­був­ся ре­фе­рен­дум що­до ви­зна­чен­ня по­лі­тич­но­го ре­жи­му в кра­їні. 
Іта­лій­ці то­ді про­го­ло­су­ва­ли за ска­су­ван­ня кон­сти­ту­цій­ної мо­нар­хії, яка бу­ла ском­про­ме­то­ва­на спів­іс­ну­ван­ням з ре­жи­мом Бе­ні­то Мус­со­лі­ні, та за­про­ва­джен­ня пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ської рес­пуб­лі­ки.

Утім, парламент виявився двопалатним, а партійнополітична система країни не забезпечувала стабільності. Тому Італія встановила світовий рекорд кількості змін урядів.

Уліт­ку 1986 ро­ку над зруй­но­ва­ним енер­го­бло­ком Чор­но­биль­ської стан­ції зве­ли сар­ко­фаг. Усь­ого за 206 днів. Ме­та — за­хис­ти­ти світ від про­ник­нен­ня в ат­мо­сфе­ру ра­діо­нук­лі­дів, які за­ли­ши­лись в енер­го­бло­ці.

Від самого початку свого існування він сприймався як тимчасовий і призначався на 30річний термін експлуатації. За цей час його конструкції зносилися, а в деяких місцях узагалі в аварійному стані. Особливо помітно це стало в лютому 2013 року, коли стався обвал кількох сотень квадратних метрів навісних плит даху над машинним залом енергоблоку. Про необхідність спорудження нового, більш надійного укриття, заговорили ще на початку 90х років.

Сьо­го­дні в усьо­му сві­ті за іні­ці­ати­ви ООН від­зна­чає­ть­ся Між­на­род­ний день бо­роть­би з ко­руп­цією — са­ме 9 груд­ня, 13 ро­ків то­му, бу­ла від­кри­та для під­пи­сан­ня Кон­вен­ція ООН про­ти ко­руп­ції.

По суті, ні для кого не секрет, що корупція — це виклик ХХІ століття, і не тільки в Україні, а й для всієї світової спільноти, адже вона дуже часто стає повсякденним способом життя, що роз’їдає суспільство, державні інституції та авторитет багатьох держав.
Утім, схоже, що в нашій державі до цього ганебного явища ставлення усе ж таки — особливе. Принаймні, з огляду на те, що на офіційному рівні і вже не перший місяць відбувається небачена досі боротьба з корупцією.