Спек­такль, що по­пов­нює ре­пер­ту­ар те­ат­ру, вва­жає­ть­ся прем’­єрою про­тя­гом усь­ого те­ат­раль­но­го се­зо­ну. Про­те справж­нє ди­во на­ро­джу­єть­ся са­ме під час пер­шо­го по­ка­зу. Хви­лює­ть­ся ре­жи­сер, хви­люю­ть­ся ак­то­ри і по­стій­ні гля­да­чі. Са­ме та­кі при­єм­ні хви­лю­ван­ня не­що­дав­но до­ве­ло­ся від­чу­ти ко­лек­ти­ву Ки­їв­сько­го ака­де­міч­но­го те­ат­ру «Ко­ле­со», адже тут на­ро­ди­ла­ся но­ва ви­ста­ва — «Пор­трет пла­не­ти, або По­пе­ре­джен­ня не­ро­зум­но­му люд­ству».

Автор п’єси, за якою була створена вистава, відомий швейцарський прозаїк і драматург Фрідріх Дюрренматт. Його романи і новели, філософські притчі та п’єси сповнені гротеску й фантастики. Парадоксальні за самою своєю суттю, вони не дають однозначних відповідей на одвічні питання, проте змушують замислюватися над найголовнішим. Однією з центральних у творчості письменника є тема відповідальності людини за долю планети, що найповніше була втілена в одній із пізніх його п’єс — «Портрет планети».

То­ва­ри­ство Чер­во­но­го Хрес­та Ук­раї­ни (ТЧХУ) зав­жди по­дає ру­ку до­по­мо­ги лю­дям, які по­тра­пи­ли у над­зви­чай­ні си­ту­ації і опи­ни­ли­ся сам на сам зі сво­їми проб­ле­ма­ми. Зок­ре­ма, пра­ців­ни­ки цієї гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції у 1986 ро­ці на­да­ва­ли до­по­мо­гу по­страж­да­лим уна­слі­док Чор­но­биль­ської ка­тас­тро­фи і від ви­бу­хів на шах­тах До­нець­ко­го ба­сей­ну; жи­те­лям за­хід­них ре­гіо­нів, що по­тер­па­ли від вес­ня­них і літ­ніх під­топ­лень, ко­ли швид­ко­плин­ні кар­пат­ські рі­ки ви­йшли з бе­ре­гів і за­то­пи­ли де­сят­ки сіл. Пе­ре­лік по­діб­них ак­цій мож­на про­дов­жу­ва­ти і про­дов­жу­ва­ти.

Нинішні події на сході країни теж не залишили Товариство байдужим: його працівники, волонтери надали і продовжують надавати гуманітарну допомогу десяткам тисяч жителів Донбасу.
Про роботу цієї поважної організації розповідає президент Товариства Червоного Хреста України, заслужений лікар України, кандидат медичних наук Іван Усіченко.

Ком­п’ю­тер­ні тех­но­ло­гії оста­точ­но і без­по­во­рот­но увій­шли в жит­тя укра­їн­ців. Ни­ні на­віть важ­ко со­бі уяви­ти, як ще де­ся­ток ро­ків то­му ми жи­ли без Ін­тер­не­ту, ком­п’ю­те­рів, мо­біль­них те­ле­фо­нів, плас­ти­ко­вих кар­ток то­що. Тоб­то всьо­го то­го, що ни­ні знач­но по­лег­шує на­ше жит­тя і дає мож­ли­вість спов­на ко­рис­ту­ва­ти­ся пе­ре­ва­га­ми но­віт­ніх тех­но­ло­гій. Про­те є й зво­ро­тній бік ком­п’ю­те­ри­за­ції на­шо­го бут­тя.

Зокрема, все частіше українці чують, приміром, про так званих «мобільних» шахраїв, чия протиправна діяльність пов’язана з використанням мобільного зв’язку для видурювання грошей у громадян. І це не поодинокі випадки. Оборудки, пов’язані з використанням інформтехнологій настільки поширилися, що з’явився термін «кіберзлочинність», а в міліцейських підрозділах були вимушені створити спеціальні підрозділи, чиї працівники мають протистояти новому виду шахрайства.
Уже перші напрацювання правоохоронців дозволяють дійти висновку, що вітчизняні кіберзлочинці дедалі успішніше вдосконалюють методи своєї «роботи», пошиваючи в дурні навіть тих, хто живе за принципом «береженого Бог береже». Тільки на Полтавщині цього року інтернет-шахраї ошукали жителів на 1,7 млн гривень...

Віт­чиз­ня­на по­дат­ко­ва сис­те­ма має чи­ма­ло вад, ствер­джу­ють екс­пер­ти. Во­на не сти­му­лює еко­но­міч­ний роз­ви­ток ані кра­їни, ані під­при­ємств, не сприяє за­лу­чен­ню ін­вес­ти­цій, ство­рен­ню ро­бо­чих місць. На­то­мість сти­му­лює ко­руп­цію. До то­го ж во­на над­то склад­на. За рей­тин­гом Сві­то­во­го бан­ку на­ша кра­їна по­сі­дає 164 міс­це за склад­ніс­тю по­дат­ко­вої сис­те­ми се­ред 200 дер­жав сві­ту. До цьо­го дер­жа­ва дійш­ла за ча­сів «по­кра­щан­ня» Яну­ко­ви­ча.

Податкова система має стимулювати економіку, бути максимально простою і наповнювати державний і місцеві бюджети. Уряд розробив концепцію податкової реформи, в якій запропонував зменшити кількість податків з 22-х до дев’яти, удосконалити адміністрування одного з найбільш корумпованих — ПДВ, збільшити ресурсну базу місцевих бюджетів за рахунок переадресування деяких податків (це мало сприяти ефективному втіленню програми децентралізації влади).
Була ідея реформувати систему сплати податку на прибуток, який би визначався не під диктовку податківця, а так, як записано у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку. Планувалося скоротити пільги з цього податку.

Пра­ців­ни­ки Де­пар­та­мен­ту з пи­тань ре­алі­за­ції на­ціо­наль­но­го пре­вен­тив­но­го ме­ха­ніз­му (НПМ) Сек­ре­та­рі­ату Упов­но­ва­же­но­го Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раї­ни з прав лю­ди­ни і пред­став­ни­ки Цен­тру «Со­ці­аль­на дія» та «Асо­ці­ації не­за­леж­них мо­ні­то­рів місць не­сво­бо­ди» від­від­али пункт тим­ча­со­во­го три­ман­ня Львів­сько­го при­кор­дон­но­го за­го­ну За­хід­но­го ре­гіо­наль­но­го управ­лін­ня Дер­жав­ної при­кор­дон­ної служ­би Ук­раї­ни, спе­ці­аль­не при­мі­щен­ня від­ді­лу при­кор­дон­ної служ­би «Львів-аеро­порт» та тран­зит­ну зо­ну Львів­сько­го між­на­род­но­го аеро­пор­ту.

У цих місцях несвободи виявлено проблеми, пов’язані з реалізацією таких прав затриманих осіб, як право негайно повідомити рідних чи близьких про місце їх перебування та причини затримання, право на отримання безоплатної правової допомоги, на медичний огляд незалежним лікарем. Крім того, виявлено, що у кімнатах спеціального приміщення, призначених для розміщення затриманих осіб (зокрема, тих, де розташовано ліжка), встановлено камери відеоспостереження, що можна кваліфікувати як порушення права на приватне життя.

Най­ближ­чим ча­сом в уря­ді бу­де пред­став­ле­но Стра­те­гію роз­вит­ку ор­га­нів внут­ріш­ніх справ, Кон­цеп­цію ре­фор­ми МВС (її ко­рот­ку ві­део­пре­зен­та­цію не­що­дав­но опри­люд­нив мі­ністр Ар­сен Ава­ков), де­та­лі­за­цію за на­пря­ма­ми, план ім­пле­мен­та­ції, а та­кож ухва­ле­ні Ка­бі­не­том Мі­ніс­трів кон­крет­ні рі­шен­ня в цьо­му на­прям­ку.

Відеоспостереження в робочий час, тестування на поліграфі
МВС не планують перетворити з «міністерства міліції» з притаманними йому застарілою системою управління, боротьбою за показники і непередбачуваною кадровою політикою на «міністерство поліції». Безумовно, Служба національної поліції входитиме до складу міністерства, однак не займатиме там чільного місця. Мета реформування — створити сервісну службу європейського зразка, яка має захищати права та інтереси громадян.

Про ство­рен­ня ве­ли­ко­го ха­лі­фа­ту, який об’­єд­нає всіх му­суль­ман, мрі­яв Уса­ма бен Ла­ден. Ко­ли у трав­ні 2011 ро­ку аме­ри­кан­ські коман­дос ски­да­ли в Ін­дій­ський оке­ан ті­ло вби­то­го бен Ла­де­на, іра­кець Абу Бакр аль-Баг­да­ді за­ли­шав­ся ма­ло­ві­до­мим на За­хо­ді коман­ди­ром од­нієї з груп су­ніт­ських бо­йо­ви­ків. Піз­ні­ше, че­рез три ро­ки, на очах зди­во­ва­но­го сві­ту, в то­му чис­лі му­суль­ман­сько­го, — по­чав ре­алі­зо­ву­ва­ти мрію лі­де­ра «Аль-Ка­їди».

Наприкінці червня нинішнього року сунітські джихадисти з «Ісламської держави Іраку та Леванту» («ІДІЛ») оголосили про створення халіфату, тобто імперії під владою ісламського духовного лідера. Це перший халіфат після повалення останнього османського халіфа у 1924 році. Він створений на зайнятій джихадистами території Сирії та Іраку — приблизно рівній за величиною Бельгії — від Червоного моря на заході до Перської затоки на сході. Халіфом, тобто спадкоємцем пророка Магомета, назвався не хто інший, як сам Абу Бакр аль-Багдаді.

По­лі­ти­ка Ро­сії що­до Ук­раї­ни, а точ­ні­ше по­си­лен­ня її ам­бі­цій до від­нов­лен­ня аб­со­лют­но­го кон­тро­лю над ре­гіо­ном СНД, по­слі­дов­но змі­нює кон­текст, в яко­му роз­ви­ває­ть­ся про­ект Єв­ра­зій­сько­го еко­но­міч­но­го со­юзу (ре­алі­зує­ть­ся на ба­зі Мит­но­го со­юзу, який об’єд­нує Ро­сію, Ка­зах­стан і Бі­ло­рус

Саміт у Мінську 26 серпня за участю президентів держав Митного союзу (МС) і делегації ЄС, присвячений урегулюванню ситуації в Україні, за задумом Москви, мав стати демонстрацією сили і єдності організації та демонстрації її як геополітичної противаги для ЄС і безальтернативного центру інтеграції на території СНД.
Водночас як Білорусь, так і Казахстан послідовно дистанціюються від російської політики щодо України і ЄС (зокрема, зі страху перед санкціями; у випадку Білорусі — з метою вирватися з політичної ізоляції), підкреслюють свою суб’єктність і здійснюють внутрішню консолідацію. Така поведінка викликає роздратування у Москві і бажання дисциплінувати своїх молодших партнерів.

Дня­ми Па­па Рим­ський Фран­циск від­ві­дав із пас­тор­ським ві­зи­том Ал­ба­нію. Фак­тич­но, це йо­го пер­ша від ча­су всту­пу на по­са­ду по­їзд­ка до єв­ро­пей­ської кра­їни за ме­жа­ми Іта­лії. Ог­ля­да­чі за­зна­ча­ють, що Фран­циск яв­но не має на­мі­ру по­вто­рю­ва­ти ре­кор­ди від­від­ань кіль­ко­сті кра­їн, які на­ле­жать Па­пі Іоан­ну Пав­лу ІІ.

Останнім часом активно поширюються чутки, нібито Франциск ледь не готовий повторити крок свого попередника — Папи Римського Бенедикта ХVІ та відмовитися від тіари. Аргументом на користь цієї версії є натяки самого Франциска, який на Філіппінах понад місяць тому скаржився на долю після загибелі в автомобільній катастрофі в Аргентині його рідних.
Однак офіційний Ватикан послідовно спростовує ці чутки та натякає, що проти Франциска начебто змовилися ті сили в католицькій церкві, яким не до вподоби його «монастирський» стиль правління та намір бути «Папою для бідних».

Крім цих звинувачень, екс-президентові Грузії інкримінують низку фінансових зловживань. Тбіліський судовий процес є цікавим одразу з декількох точок зору. Насамперед, він є своєрідним іспитом для реформованої за Саакашвілі судової системи країни: чи зможе вона уникнути зваби роботи на фактично політичне замовлення або зробить це, перекресливши для Грузії результати реформ державного карального апарату.
Не менш цікаво виглядають перспективи обрання тактики захисту колишнього президента. Найлегшим виглядає шлях перенесення судового розгляду в площину політичних переслідувань та представлення Саакашвілі в ролі жертви політичних переслідувань з боку колишньої опозиції до нього, яка стала владою. Водночас судовий процес засвідчує: за результатами останніх президентських виборів, які Саакашвілі програв, не було жодних закулісних домовленостей щодо недоторканності колишнього президента, що є сталою практикою для інших країн колишнього пострадянського простору.