Ще не так давно вуличні протести в нашій країні ми спостерігали лише по телевізору. Але, на жаль, нині радикалізм перетворився в Україні не на міфічну, а на цілком буденну реальність. Він відсторонив на другий план такі поняття, як гуманізм, милосердя і людяність, зробивши своєю «візитною карткою» ненависть і страх. Події останнього часу змушують серйозно замислитися над питанням, чи в безпечному світі ми живемо? Чи здатні силові структури гарантувати нам спокій в умовах вуличних протистоянь? 

На думку багатьох аналітиків, сучасний радикалізм, як нове світове явище, виник наприкінці ХХ ст., насамперед, тому що у світі загострилося економічне, ідейне і політичне протистояння. Тому боротися з цим явищем можна лише методами недопущення конфліктів саме у цих сферах. Якщо раніше своїми об’єктами тиску радикали обирали окремих осіб, конкретних політичних лідерів, то зараз акції стають дедалі масштабнішими і проводяться з метою досягти якомога більшого соціального резонансу — заявити про себе через ЗМІ, викликати по можливості міжнародний резонанс.

ОПТИМІСТИЧНИЙ ПОЧАТОК І БЕЗСЛАВНЕ ЗАВЕРШЕННЯ ПОЗАЧЕРГОВОЇ СЕСІЇ
Нинішня українська революція є продуктом нашого суспільного життя. А отже, й розвивається вона подібно до того, як останнім часом функціонує все вітчизняне суспільство — за принципом: крок уперед, два кроки назад. І це — попри просто-таки неймовірну стійкість людей, котрі перебувають на Майдані Незалежності та на інших, розширених революцією, територіях. Як у Києві, так і в областях. 

Місцевий спротив
Тиждень тому у народного протесту ніби відкрилося друге дихання. Політична активність зі столиці перенеслася до більшості обласних центрів. Активісти масово почали реалізовувати п’яту статтю Конституції (ту саму, де йдеться про єдине джерело влади, — народ) і займати приміщення місцевих державних адміністрацій.

Серце українського народу освячене любов’ю до Бога, неньки-України й Матері, про що свідчать і народний золотослів фольклору, і вся наша писемна література, і незчисленні пам’ятки культури, шедеври мистецтва в усіх жанрах, вимірах — від тихої материнської чудотворної молитви, ніжної колискової чи ліричної народної пісні, від диво-поезії чи мальовничого живопису (згадаймо «Катерину» Т. Шевченка), від величної музики М. Березовського, А. Веделя до сакральної архітектури, як застиглої музики в камені.

Не так давно уфологія відзначила свій 70-річний ювілей — перша сучасна група з вивчення НЛО була створена ще в буремному 1943-му британцями, не на жарт збентеженими польотами так званих «фуфайтерів» (в оригіналі — Foo Fighters). 

До найвпливовіших нині гіпотез можна, либонь, віднести наступні:

1. НЛОнавти — це безтілесні вічноживучі пранофіти, які колись заснували життя на Землі і тепер спостерігають за його розвитком без прямого втручання зовні.
2. Це гості з паралельного Всесвіту, що здатні спілкуватися з нами лише в межах декотрої дуже вузької «горловини».
3. Це прояви діяльності загальноземної ноосфери (або ж простіше — витівки душ небіжчиків).