ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЗІРКА, ЩО МОЛИЛАСЯ СЛЬОЗОЮ
У другій половині ХХ століття кінематографічне небо Італії пишно засяяло світової слави зірками, імена яких — Анна Маньяні, Софі Лорен, Джина Лоллобриджида, Клаудіа Кардинале, Моніка Вітті. До цього списку так само належить Джульєтта Мазіна, й нині вже нікого не дивує, як серед плеяди яскравих красунь і талановитих акторок опинилась зовні непоказна, мініатюрна (нижче середнього зросту), скромна жінка. Згодом за неперевершений талант їй вибачили певну нестандартність. А тоді, у 1946-му році, коли вона вперше з'явилась на телеекрані, співвітчизники здивувалися, чому саме її запросив зіграти одну з ролей у фільмі «Пайза» провідний кінорежисер Італії Роберто Росселіні.

Доля — одна на двох
Поява Джульєтти Мазіни через два роки в невеликій ролі Марчелли у фільмі відомого на той час режисера Альберто Латтуада «Без жалю» хоч це й здавалося дивним, не тільки сприяла популярності молодої актриси, але й породила чимало пліток. Незважаючи на те, що зіграла вона надзвичайно вдало і навіть отримала «Срібну стрічку» — приз італійських критиків за найкраще виконання «другої ролі», знайшлися заздрісники, котрі стверджували, що кінокар'єра Джульєтти Мазіни — це винятково заслуга її чоловіка Федеріко Фелліні, який був одним з авторів сценарію кінострічки «Без жалю». Проте на той час Федеріко Фелліні ще не був режисером зі світовим ім'ям, а робив лише перші кроки в мистецтві режисури. І навіть тоді, коли він почав знімати власні фільми, аж у своїй третій кінострічці — «Дорога», яка вийшла на екрани в 1954 році, він запропонував Джульєтті роль Джельсоміни. Причому Фелліні довелося докласти чимало зусиль, аби переконати продюсера Діно де Лаурентіса, який не вірив, що Джульєтта Мазіна матиме успіх у широкого кола глядачів. Продюсер вимагав, щоб їй підшукали заміну серед красунь італійського кіно, проте Фелліні не змінив свого рішення, оскільки вважав, що зможе втілити свій задум лише з єдиною актрисою, котра, власне, й надихнула його на створення цього образу.
Фільм «Дорога» приніс Фелліні та Мазіні світову славу, а міжнародні премії посипалися, ніби з рогу достатку: їхня загальна кількість перевищила шістдесят. Світова критика визнала Джульєтту Мазіну геніальною актрисою, а Діно де Лаурентіс був змушений відверто визнати свою помилку.

Зустріч, яка змінила світ
Життєві обставини не надто сприяли Джульєтті. Народилася Джулія Анна Мазіна 22 лютого 1921 року в містечку Сан-Джорджіо ді П'яно, що за кілька кілометрів від Болоньї, у сім'ї шкільної вчительки та скромного службовця. Зростала вона в рідної тітки в Римі, де закінчила гімназію сестер-урсулінок. Спочатку Джульєтта (саме так змалечку називали її рідні) мріяла стати піаністкою, а потім захопилася археологією. Проте зрештою успішно склала вступні іспити до філологічного відділу Римського університету. Саме тоді вона зацікавилася театром і почала досить успішно грати в студентському експериментальному театрі. Пізніше її запросили до театру Квіріно й на радіо, проте навчання вона не ризикнула покинути, тож довелося все суміщати.
Завдяки роботі на радіо Джульєтта й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. У 1949 році Федеріко Фелліні (тоді лише карикатурист і автор невеликих естрадних сцен) написав для Римського радіо серію невеличких п'єс про життя двох закоханих — Чіко та Палліни. Комічні пригоди цих персонажів мали успіх у слухачів, а один з кінопродюсерів вирішив показати їх на екрані. Він запропонував Фелліні здійснити цю постановку й зателефонував виконавцям ролей на радіо.
При першій зустрічі актор, який грав Чіко, не сподобався Федеріко — він виявився літнім паном, огрядним і лисим. Фелеріко очікував, що й виконавиця ролі Палліни виявиться не кращою, тож не поспішав на ділову зустріч з нею, призначену у кафе. Він був безмежно здивований, коли побачив, що за столиком на нього чекає маленька світловолоса дівчина з великими, дуже виразними очима, у яких стурбовано застигло довге очікування. Фільму «Чіко та Палліна» так і не зняли, проте через три місяці після тієї зустрічі Джульєтта й Федеріко одружилися.

Усмішка крізь сльози
Після появи «Дороги» чимало критиків писали про «чаплінські нотки» в грі Мазіни. Дійсно, незважаючи на відмінність виконавських манер цих митців споріднює трагічна тема невлаштованої та непристосованої до практицизму життя людської особистості, на яку одягли костюм блазня.
Зігравши кілька другорядних ролей у фільмах «Білий шейх», «Шахрайство», «На околиці великого міста», Мазіна знову повернулася до головної теми своєї творчості у фільмі Фелліні «Ночі Кабірії» (1957). У ньому вона зіграла роль жінки, яка торгує власним тілом, а точніше — змушена це робити, щоб вижити.
Актриса майстерно створила складний образ — Кабірії, яка, живучи на суспільному «дні», не втрачає людської гідності та внутрішнього намагання зберегти чистоту душі. Душа її героїні була щирою, а почуття неприховані й чисті, наче в дитини. Її скривдили — й вона кричить або плаче, у хвилини радості — натхненно танцює на вулиці, з наївною вірою в диво іде на церковну службу, а потім, коли вийде з храму, ніби спустившись з небес на землю, ридає. Людська мрія Кабірії про щире й справжнє кохання — природна й зрозуміла, проте щоразу замість хліба насущного — людяності — їй з наругою простягають камінь.
Фелліні не випадково розпочинає й закінчує фільм пограбуванням героїні її колишніми коханцями. Проте у фіналі Кабірія, що все втратила й готова покінчити з життям, зустрічає юнаків і дівчат, які, хоча й не знайомі з нею, щиро вітаються й усміхаються, повертаючи героїні віру в доброту й людяність. Обличчя Кабірії осяває знаменита усмішка крізь сльози, що знаменує повернення до життя й сподівання на щастя.
Цей фільм остаточно зміцнив світову славу й визнання Джульєтти Мазіни як однієї з найкращих кіноактрис, а Федеріко Фелліні — як провідного кінорежисера світового рівня. У тому ж 1957-му році Мазіні присудили гран-прі Каннського фестивалю як кращій кіноактрисі.
Надалі вона знімалася у відомих європейських режисерів Роберто Росселіні, Едуардо де Філіппо, Ренато Кастеллані, Альберто Сорді, Жюльєна Дювів'є, Брайяна Форбса. Однією з найкращих ролей актриси в 60-тих роках стала головна роль у фільмі Фелліні «Джульєтта і духи» (1964). Саме тоді вона знімалася порівняно небагато, хоча завжди хвилювалася в підготовчий період перед зйомками, а коли роль у неї остаточно складалася, Мазіна вражала всіх своєю енергією та працездатністю.
У 1963-му році вона отримала науковий ступінь, з успіхом захистивши в Римському університеті дисертацію на тему «Соціальне становище й психологія актора в наш час». Ті ролі, які вона зіграла у фільмах, створених у ФРН, не принесли їй задоволення, так само, як і робота у Великій Британії, Чехословаччині (кінофільми й телесеріали).

Остання роль
За загальним визнанням критиків і глядачів, найповніше талант Мазіни розкрився саме у фільмах її чоловіка — Фелліні. «Джінджер і Фред» — так називається стрічка Фелліні, в якій Джульєтта вперше й востаннє в житті зіграла з Марчелло Мастрояні (1985). Однак їй не вдалося перевершити успіх двох своїх найкращих героїнь — Джельсоміни й Кабірії. У житті вона була позбавлена «зіркової хвороби», її добре приймали у всіх країнах. Щира, привітна, ніжна й віддана дружина й жінка, вона зуміла створити максимально сприятливу атмосферу у своєму домі, щоб її чоловік міг у вільні хвилини спокійно відпочити та відновити сили. Джульєтта Мазіна підтримувала Фелліні у творчих пошуках, однак часто відстоювала власну думку. Близьке оточення характеризувало її як доброзичливу, гречну, розумну співрозмовницю, яка ніби стала тінню власного чоловіка, але завжди була поряд з ним і на рівні з ним. Саме за це її любили співвітчизники й шанувальники за кордоном.
Понад сорок років тривав щлюб Джульєтти з Федеріко. Він помер у Римі в 1993 р. На його похорон зібралося кілька тисяч людей з Італії та інших країн. Джульєтта першою йшла за труною, не в змозі змиритися з тяжкою втратою. Усього за рік і кілька місяців вона вирушила в позасвіт до коханого чоловіка, і труну з великою актрисою до могили, де їх поховано поряд, супроводжував багатотисячний натовп...

Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:

• МУЗИЧНА РОДИНА ВІКТОРІЇ ВАСИЛЬЄВОЇ

назад »»»