ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ПЛАНИ ПАРТІЇ — НЕ ДЛЯ НАРОДУ...
ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ПРОГРАМИ ПИШУТЬ ДЛЯ ЦВК, А НЕ ДЛЯ ВИБОРЦІВ
«У програмі партії можливі зміни. Стежте за нашою політикою відразу ж після виборів» (із свіжих політжартів).

У розпал нинішніх передвиборних баталій в аналітичній періодиці не раз доводилось читати нарікання експертів на брак стратегічного планування у країні. Здається, на підтримку виборців мають розраховувати політичні сили, які запропонують суспільству кращу стратегію розбудови. І в цьому контексті дещо дивним виявився порядок денний більшості партійних і об'єднувальних форумів, де головною стала процедура узгодження персоналій виборчого списку, а замість програм затверджувалися хіба що декларації про наміри. Як відверто зізнались у приватній розмові ідеологи одного зі штабів, через організаційну заклопотаність перших тижнів, коли вже часу було обмаль з огляду на передбачені законом терміни, до ЦВК був надісланий своєрідний дайджест із попередніх програм багатьох партій, деяких законопроектів і галузевих програм... Логіка боротьби за серце й розум виборця, а тим паче арсенал методів впливу на нього дещо відрізняється від плану дій та майбутньої тактики партії чи коаліції, що перемогла на виборах. Політтехнологи разом із іміджмейкерами не дрімають, і зорієнтовують людей здебільшого не на програми, а на ефектні акції й гасла. Тут важко не погодитись з одним із чинних політиків і учасників виборчих перегонів, котрий днями зауважив, що «26 березня відбудуться вибори, а не відкриття науково-практичної конференції з порядком денним «Як нам краще облаштувати Україну» і те, що зараз відбувається на наших вулицях і майданах, а також у ефірі й пресі, можна назвати «спробою краще продати товар».
Що ж, він має рацію: у цьому разі товаром є партії та їхні списки. Крім цього, варто згадати і такий технологічний прийом пропаганди, коли замість серйозної розмови про реальні способи вирішення справді існуючих економічних і соціальних проблем, відбувається підміна проблематики, а на порядок денний виносять теми, для врегулювання яких потрібні зусилля фахівців, а не лише побажання пересічних громадян. Приміром, тема міжнародних, міжетнічних або міжконфесійних відносин. Тут кожен, як і у футболі, вважає себе компетентним...
Візьмемо хоча б питання співпраці з Північноатлантичним оборонним альянсом. Одна із соціологічних служб нещодавно зробила дослідження стосовно обізнаності наших співвітчизників із історією та нинішньою діяльністю НАТО. На запитання: «Скільки ж воєн вела ця організація протягом свого існування?» лише один відсоток респондентів дав правильну відповідь. Не обізнані виборці й зі співпрацею Російської Федерації з НАТО (хоча за деякими параметрами вона навіть тісніша, ніж українські контакти з Брюсселем). Але це до слова. Просто під час виборів чимало привидів «холодної війни» реанімуються.
Виходячи з тенденції, що спостерігається в агіткампанії багатьох учасників виборчих перегонів (замість пропозиції суспільству позитивних рішень, наголос робиться на негативі, а звідси й гасла у стилі «ганьба»!), іноді складається враження, що вони готові до походу за «теплими місцями» у парламенті, але зовсім не готові взяти владу у свої руки (разом із нею й відповідальність за долю країни). Що ж, перебування в амплуа «вічного революціонера» (у цьому разі, скоріше, опозиціонера) — зручна позиція для завоювання симпатій електорату, але не завжди конструктивна... Або, як пам'ятаємо, у радянські часи економічні й соціальні проблеми правляча партія пояснювала тимчасовими труднощами, а загальний добробут обіцяла у перспективних планах, що викликало в людей алергію на обіцянки, котра, мабуть, збереглася і донині. Ймовірно, відштовхуючись від цього факту, виборчі штаби роблять свою агітпродукцію з проекцією на день нинішній та вчорашній... Приміром, правляча політична сила «Наша Україна» акцентує увагу на досягненнях нової влади, а опозиційні Партія регіонів і блок «Не так!» — на її прорахунках, хоча у реальному житті має місце і те, й інше. Шкода, що тенденційний (надто райдужний чи відверто похмурий) погляд у цьому разі домінує над об'єктивним і що у розмові з виборцем більшості учасникам перегонів бракує стратегічного підходу до вирішення проблем. Тож громадська кампанія «Усвідомлений вибір-2006» має на меті започаткувати демократичну традицію вибору не лише харизматичних лідерів. Нещодавно вона підписала з низкою громадських організацій декларацію, метою якої є ґрунтовний моніторинг програм партій. Причому аналізу піддаватиметься і попередня законодавча діяльність депутатів від партій (участь у розробленні законопроектів і голосування за них на пленарних засіданнях Ради). Заплановано, що постійну ревізію реалізації планів майбутньої правлячої коаліції ці громадські організації проводитимуть і після виборів. Кампанія висвітлюватиме програми учасників виборчих перегонів у сферах політики цін і податків, виведення зарплати з «тіні»; подолання бідності, соціальний захист і пенсійна політика; середньої освіти та рівного доступу до вищої освіти; доступу до якісного медичного обслуговування; доступу до справедливого правосуддя; комунального сектора тощо.
«Ми впевнені, що ініціатива «Усвідомлений вибір-2006» не обмежиться лише парламентськими виборами цього року. На наше спільне переконання, такий моніторинг на всіх рівнях — національному, регіональному, місцевому — має стати частиною повсякденної й постійної діяльності громадських організацій. Становлення такої практики є запорукою розбудови потужного та впливового громадянського суспільства у нашій країні»,— йдеться в Декларації. Варто зауважити, що перші спроби подібного моніторингу ця громадська компанія почала робити на практиці, проводячи тематичні дискусії з широкого кола проблем. Присутність експертів робить їх цікавими, щоправда, колеги з телеканалів, висвітлюючи цю роботу, обмежуються, зазвичай, коротеньким інформаційним повідомленням, із вкрапленням до тексту ведучих однієї-двох ефектних цитат. Природно, закони інформаційного жанру диктують свої умови, але якби добре прорекламувати, скажімо, хоча б півгодинний звіт із таких дебатів і подати його у форматі аналітичної телепрограми, високий глядацький рейтинг був би гарантований. Звичайно, керівництво телеканалів зрозуміти можна: вибори — той рідкісний випадок, коли гроші самі пливуть до каси. Мабуть, виходячи з цього, деякі телеканали встановили непідйомні для більшості учасників виборів тарифи ефірного часу, тому у передвиборних ток-шоу бачимо ми одні й ті самі обличчя. Задля справедливості варто зауважити — в основному обличчя політиків, які мають шанс одержати депутатські мандати з рук голови ЦВК пана Давидовича. Для інших, обмежених фінансовим, медійним і кадровим ресурсом, головне, напевно, олімпійський принцип участі, а не перемоги, що згодом дасть змогу, «засвітившись» на політичному Олімпі, увійти до більш потужних команд, або «накачати м'язи» для майбутніх виборчих баталій.

Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• НА ОДНОГО ОМЕЛЬЧЕНКА МЕНШЕ...
• ЮРІЙ ЄХАНУРОВ ЗАСПОКОЇВ ІНВЕСТОРІВ
• ПАРТІЯ РЕГІОНІВ ЗБИРАЄТЬСЯ ПЕРЕБУДОВУВАТИ
• РОЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЦТВА У ТВОРЕННІ СУЧАСНОЇ ІСТОРІЇ

назад »»»