ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ГОМЕОПАТІЯ: ПОДІБНЕ ЛІКУЮТЬ ПОДІБНИМ
Гомеопатія — це дуже ефективна, можна навіть сказати, елітарна, елегантна терапія. Так говорить про цей підхід до лікування почесний президент Асоціації гомеопатів України, заслужений лікар України Тетяна Попова — дочка найвідомішого українського гомеопата Дем'яна Попова, засновника київської школи гомеопатії.

Виходець з козацького роду села Гапонівка (нині Яблунівка) Полтавської області, хірург Дем'ян Попов довів, що гомеопатія — це серйозна наука, правочинність якої доведена порятунком тисяч і тисяч пацієнтів. Дем'ян Попов був дуже цікавою людиною й чудовим діагностом, він прожив 91 рік.
— Тетяно Дем'янівно, що ж таке гомеопатія?
— Дехто вважає, що гомеопатія — це галузь нетрадиційної медицини, але насправді це не так. Це мистецтво, що потребує особливої вдумливості. От, наприклад, звичайна скарга — пронос. То може бути тимчасовим хворобливим проявом, що після лікування мине, а іноді він свідчить про розлад діяльності мозку, а це вже зовсім інша річ. Звичайно, лікарі звертають увагу на симптом, з яким звернувся до них хворий, і лікують пронос як пронос, не досліджуючи його причини. Ми, лікарі-гомеопати, не маємо права так лікувати. Наш метод, напевно, занадто гарний, адже люди хочуть лікуватися інакше: «От випив пігулку, і мені повинно допомогти блискавично».
— Розкажіть, будь ласка, про внесок родини Попових у розвиток гомеопатії.
— Мій батько, Дем'ян Володимирович Попов для того, щоб працювати лікарем-гомеопатом, 1935 року приїхав до Києва, де сподівався відкрити маленький стаціонар. Перед тим він працював хірургом, був завідувачем маленької сільської лікарні. 1930-ті, як відомо, були дуже важкими в нашій історії (це були роки штучного голоду), і ліків було дуже мало. Тому батько постійно шукав методи, за допомогою яких можна було б допомогти хворим. Ще під час навчання в Одеському медінституті довідався про такий метод лікування, як гомеопатія. І от він вирушає до Москви, аби познайомиться там з гомеопатами. Застосовуючи гомеопатичні препарати в маленькому стаціонарі сільської лікарні, батько був вражений результатами. Коли Дем'ян Володимирович приїхав до Києва, тут працювало близько тридцяти лікарів-гомеопатів, але ніхто з них не підтримав його ініціативи щодо заснування стаціонару, і він почав працювати в системі Червоного Хреста.
Батько був дуже добрим діагностом. У медичних колах міста він мав високий авторитет. Упродовж багатьох років він за день приймав від 60 до 100 пацієнтів, тому досвіду, звісно, набув колосального.
До 80-х років ХХ ст. у тата вже було багато учнів, так утворився наш центр. Ми працюємо в руслі класичної гомеопатії, так, як нам заповів батько. Класична гомеопатія — гарна, елегантна і в той же час важка спеціальність: треба багато займатися, думати, недостатньо просто оглянути хворого, поговорити з ним і виписати рецепт.
Батько пішов з життя в 1990-му у 91-річному віці, похований він на Байковому цвинтарі. Коли стався чорнобильський вибух, його хотіли відвезти до Одеси, але він відмовився: «Мої пацієнти тут, і я теж мушу бути тут». Через рік він припинив офіційний прийом, тому що вже давався взнаки вік, хоча з молодими лікарями, котрі хотіли стати гомеопатами, займався в себе вдома, навіть за місяць до смерті проводив такі заняття. Батько був дуже тямущою людиною, знав історію, мистецтво, тому учні засвоювали й це. Щодо того, начебто лікарі мало живуть, то це не зовсім так. Якщо говорити про спосіб життя й генетику, то генетика переважає. Батько мого батька (мій дід), помер у ще більш похилому віці, до глибокої старості зберігшись інтелектуально.
— Повернімося до гомеопатії. Наскільки мені відомо, це не ноу-хау, а терапевтичний напрям, який має свою історію...
— Так, це не ноу-хау. Самюель Ганеман, німецький лікар і вчений, започаткував цей метод в 1796 році, отже, гомеопатії вже більш як 200 років. Упродовж двох століть гомеопатія переживала злети, падіння, в одних державах її визнавали офіційно, в інших — ні. Гомеопатія як офіційна наука визнана в Бельгії, Румунії. Як лікар-гомеопат я працюю вже 50 років, хоча такої професії ні в нашій сучасній країні, ні в колишній, не було і немає.
— Чим відрізняється гомеопатія від інших методів лікування?
— Гомеопати для кожного пацієнта добирають ліки (звісно, можна купити гомеопатичні препарати в аптеці, але знайте: це буде продукт тільки другого або третього ґатунку). Гомеопатія вирізняється тим, що її представники впливають на можливості людини одужати, тобто допомагають людям видужувати оптимальним для них шляхом. Ми ж не вмираємо від будь-якої болячки: навіть якщо не вживатимемо ліків, організм однаково пручатиметься. Наша терапевтична методика є досить важкою, тому що в нас немає схем лікування, але в той же час «почерк» Київської школи гомеопатії знають у світі.
— Отже, до Вас у кабінет входить пацієнт, як Ви починаєте з ним працювати?
— Прийом починається з того, що я дуже пильно дивлюсь на пацієнта, у мене це перетворилося на звичку. Я бачу його шкіру, колір очей. Навіть те, як він сідає, говорить мені багато про що. Кожного пацієнта справжній гомеопат сприймає як особистість. Я запитую, на що пацієнт скаржиться, з'ясовую питання, які мене цікавлять. Обов'язково намагаюся збагнути, яка це людина за натурою: оптиміст чи песиміст, «сова» чи «жайворонок», любить прохолоду або ж тепло, звідки родом, яка в неї професія, чи подобається вона їй. Для нас дуже важливо знати ставлення пацієнта до тварин, особливо — у діток, тому що одні діти люблять тварин, інші — навпаки, їх мучать. Є люди патологічно ревниві, є люди, що страждають різними страхами (висоти, темряви, майбутнього, убожіння тощо). Це все говорить про них. Може здатися, що лікар просто веде з пацієнтом невимушену бесіду, але насправді він працює. І таке уважне ставлення пацієнтам подобається. Для багатьох лікарів є маловідомими такі ознаки, як, наприклад, характер, пружність шкіри, наявність целюліту (який, до речі, є не в усіх),— усе характеризує людину.
Я не люблю, коли на запитання мені відповідають: «Як усі». Запитую: «Чи любить Ваша дитина солодке?» — «Як усі». Нічого подібного, деякі діти віддадуть перевагу не солодощам, а оселедцю. Чи любите ви солодке, це наше традиційне запитання, воно для нас важливе, крім того, чоловіки не завжди відповідають на нього правдиво, бо їм здається, що любити солодке — слабкість, притаманна жінкам. Коли чоловік відповідає: ні, не люблю, я спостерігаю, як він це говорить. І в моєму журналі залишаються записи такого характеру: «Вважає, що солодкого не любить» або «Вважає себе спокійним». Іноді на запитання, яким пацієнт себе вважає, чую відповідь: «Нехай про мене скаже мій друг (колега)». Щоразу таке ухиляння від відповіді дає мені можливість з'ясувати, хто ж переді мною. Навіть те, що людина полюбляє читати, для гомеопата означає багато. Людина, котра читає Достоєвського, людина, що читає детективи, і той, хто нічого не читає, крім «Київських відомостей»,— це троє зовсім різних людей.
— З якими захворюваннями звертаються до гомеопата найчастіше?
— До нас приходять з тими ж проблемами, що й до звичайних лікарів. Але гомеопатичний прийом вирізняється тим, що до нас звертаються люди, яким не пощастило з іншими методами лікування, це по-перше, і по-друге, ті, хто не зносить інших методів лікування. Є й такий контингент пацієнтів, які лікуються гомеопатично вже поколіннями, і вони приходять до нас, тому що знають: їм тут допомогли. В Америці був знаменитий гомеопат Кен, котрий любив повторювати: «Потрібно спочатку допомогти хворому, а вже потім читати йому мораль, давати поради». До нас звертаються з приводу всіляких захворювань, але частіше, особливо до мене, звертаються з дуже складними захворюваннями, з поганими прогнозами щодо здоров'я певних органів або й життя.
— Які захворювання гомеопатія не береться лікувати?
— Ми беремося за всі, але попереджаємо, чого можна очікувати. Є такі хвороби, коли пацієнтові або його родичам треба сказати: якщо не буде гірше, ми обопільно повинні бути задоволені. При інших захворюваннях оптимальним є цілковите одужання. Іноді навіть для найпростішої недуги підібрати ліки складно, а в іншому випадку відступає навіть дуже важке захворювання.
— У чому особливість гомеопатичних ліків?
— Ліки готують у спеціальний спосіб, що його запропонував той самий Самюель Ганеман. Метод називається потенціюванням (розведенням). Цю методику інакше називають лікуванням малими, слідовими дозами. Але ми зменшуємо дозу не щодо ваги, а шляхом розведень. Скажімо, одну частину ліків ми розводимо у ста частинах індиферентної (нейтральної) речовини, це в нас називається першим сотенним розведенням. Для того, щоб приготувати друге сотенне розведення, беремо одну частину першого сотенного розведення й знову розводимо в ста частинах індиферентної речовини. Усього практикуємо до 200 розведень. Здається, що в процесі стількох розведень у розчині вже нічого не залишається, але це не так. У тих, хто вживає наші ліки, не буває жодної алергії, ускладнень, небажаних ефектів. У гомеопатії налічується понад 2000 препаратів, і кожний з них має своє «обличчя».
— Із чого складаються гомеопатичні ліки?
— Їх готують з екологічно чистої сировини: рослин (такі ліки становлять 60% всіх гомеопатичних засобів), з органічних речовин і хімічних сполук. Більша частина препаратів — зі старого арсеналу, хоча ми працюємо й над створенням нових ліків. Ліки можна приготувати практично з будь-якої речовини, і таблиця Менделєєва для нас — ціла комора.
— Що таке принцип подібності в гомеопатії?
— Подібне лікуємо подібним. Це принцип, за яким підбираємо хворому ліки. Ми виписуємо в малих дозах препарати, що в більших дозах здатні викликати таку ж симптоматику. Найпростіший приклад: від укусу бджоли утворюється набряк, виникають почервоніння, біль, печіння, іноді підвищується температура. Ми застосовуємо отруту бджоли для лікування такого самого явища, що виникло без укусу бджоли: при кропивниці, алергії. Інший приклад: якщо людина прийшла до мене з нежитем, сльозотечією, що схоже на реакцію під час різання цибулі, я виписую йому препарат, що містить речовини цибулі. Але при цьому ми не обмежуємося тільки зовнішнім дізнаванням, для нас також важливо почути відповіді на запитання, які ми звичайно ставимо «цибулинним» пацієнтам. Таким чином, у нас є «цибулинні» пацієнти, «бджолині» і навіть «зміїні».
— Що означає закон Геринга в гомеопатії?
— Це закон, відповідно до якого захворювання під впливом лікування повинне відступити. Закон говорить про те, що симптоми, які виникли пізніше, мають зникнути раніше. Друге правило: скарги на роботу внутрішніх органів повинні зникнути раніше, а зміни на шкірі, викликані певним захворюванням внутрішніх органів, пізніше. Тобто одужання має відбуватися від більш важливих органів до менш важливих. Приклад: людина страждає від бронхіальної астми й, крім того, у неї є висипка на шкірі. Якщо ми лікуємо правильно, насамперед відступить астма, а висип зникне пізніше (на перших етапах лікування він може навіть посилюватися). І третє правило (його зручно пояснювати на прикладі шкірних захворювань): у разі правильного лікування висипка сходить з верхньої частини тіла донизу.
— Як швидко діє гомеопатичний препарат?
— Іноді він діє відразу, після першого вживання, іноді після другого-третього, а іноді доводиться вживати препарат протягом 2–3 місяців. Усе залежить від життєвої сили пацієнта.
— Скільки в середньому триває курс гомеопатичного лікування?
— Ніякого усередненого строку лікування немає, тому що є захворювання прості, а є складні, які потрібно лікувати довго. Знаєте, від чого це залежить? Від реактивності в організмі. Гомеопати називають це життєвою силою: якщо вона міцна, то навіть у випадку важкого захворювання пацієнт легко піддається лікуванню. Тому прогнозувати на першому прийомі тривалість лікування складно. Я можу прогнозувати тільки в тому випадку, коли пацієнт звертається до нас не вперше і я знаю можливості його організму.
— Чи можете Ви дати корисні поради для наших читачів?
— Ми не даємо порад через пресу, тому що загальних рекомендацій просто немає. Поради даємо суто індивідуально, адже кожна людина — унікальна.

Яна СНІЖНА
також у паперовій версії читайте:

• ОФІСНА РОБОТА ПРИРІВНЮЄТЬСЯ ДО КУРІННЯ
• ТЕПЕР ЩЕ ОМЕГА-3...

назад »»»