ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ВЕСНА ПРИХОДИТЬ ДВІЧІ...
Майже рік минув від попередньої виставки робіт Лесі Кара-Коці під назвою «Каракоко», що експонувалася у Фонді сприяння розвитку мистецтв, а вже шанувальники творчості самобутньої художниці можуть знову насолоджуватися її роботами. Вони зібрані на новій виставці «Претапорте-2009» у Національному заповіднику «Софія Київська» (галерея «Хлібня»).

За цей час у творчому житті Лесі відбулася приємна подія — вихід друком у видавництві «Вища школа» її книжки «Пригоди хоботарок» — серйозної казки про те, як хоботарки рятували сонечко. Докладніше про це видання ми розповідали на сторінках «ДУ». Нагадаю лише, що хоботарка (щось середнє між поросям і слоненям) є авторським винаходом художниці, який вона створила й зареєструвала у 2004 році. Обізнані з мистецьким стилем Лесі, що має назву каракоко, вже не дивуються, коли бачать на картинах ні на кого не схожих звіряток, відомих тільки авторці. На нинішній виставці переконуємось, що її фантазія не втомлюється їх продукувати.
На відкритті «Претапорте-2009» (більше половини її експозиції — твори, що виставляються вперше) художниця провела презентацію своїх нових робіт. Одна з цікавих живописних серій, яка щойно з’явилася,— «Пори року». На перший погляд, не надто оригінальна тема, та й сама Леся визнає, що весну, зиму, осінь і літо малювали багато її колег. Та все ж мисткиня зуміла й тут бути неповторною, бо всі знають чотири пори року, а вона — п’ять. Яка ж п’ята? — приголомшено запитаєте. Авторка вам відповість: «І знову весна». Саме таку назву має заключна робота названої серії. Леся Кара-Коця пояснює фантасмагорійне явище кількома причинами. По-перше, весна — це завжди радість, тому вона може прийти більше, ніж один раз, по-друге, рівно п’ять казкових корівок погодилися стати моделями і продемонструвати сезонний одяг для кожної пори року. Отже, навесні героїня радить ходити з поросятком на поводочку, влітку носити вишукані купальники із дзвіночками та стрічечками, восени прикрашати себе якомога більшою кількістю біжутерії, а також вдягатись у шотландське картате вбрання (до речі, зараз модне). Корівка-зима рекомендує оберігати від холоду маленьких тваринок. А коли знову почалася весна, вона раптом скинула одяг і заходилась займатися своїми повсякденними справами, тобто літати на повітряних кульках...
Поєднання міфології з реальністю — так характеризує власну манеру Леся Кара-Коця. І робить вона це з вигадкою й гумором. Ось ще кілька прикладів. Одна з останніх робіт називається «У вільшанського оленя — найкрасивіші в світі роги». Що це означає? Послухаймо авторку: «Якось я побачила колекцію Антона Мухарського, в якій зібрано так званий сільський гламур. Там багато робіт, на яких зображена дівчина, а поруч із нею — олень. Цей сюжет відомий в українських селах. Мені здалося кумедним, що в Україні, в якій майже ніде немає оленів, є так багато творчості на цю тему. Тому я намалювала, «що у вільшанського оленя — найкрасивіші в світі роги». Іншу гумористичну роботу — «Сади, що висять, Семіраміди» — Леся написала під враженням ще студентських часів. Тоді вона, почувши про таке диво світу, не могла збагнути, як же вони висять. То й домислила сама, зобразивши сади підвішеними на мотузочках. А що було робити?
Не позаздриш персонажеві картини «Боги люблять тістечка». Це фантастичний дитячий бог (на ньому головний убір єгипетських богів, а між рогів — сонячний диск), змушений дотримуватися дієти. У нього сумні очі, оскільки вагається, бідолашний, з’їсти тістечко чи ні. «Але він усе одно його з’їсть і не набере жодного кілограма»,— пророкує художниця.
На виставці «Претапорте-2009», окрім робіт декоративного живопису в стилі каракоко, оздоблених подекуди сусальним золотом, сріблом, міддю, можна побачити також пейзажі Лесі Кара-Коці. Один із них — «Вільшана» — вона подарувала галереї «Хлібня».
також у паперовій версії читайте:

• ЛЯЛЬКОВІ «БИНДЮЖНИК І КОРОЛЬ»
• СТОЛИЦЯ ПРИЙМАЛА ТЕАТР ІЗ ПОКУТТЯ

назад »»»