ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
КАРАДАГ — ЗЛИТТЯ СОНЦЯ, МОРЯ І ГІР
Романтик-сучасник настирливо шукає ландшафт стародавньої Кіммериди або Кіммерії на ділянках ще відносно збереженої, заповідної природи, серед «техногенного дев'ятого валу». Він прагне побачити цей історичний ландшафт на картинах галереї Івана Айвазовського у Феодосії, на запилених туристських стежках і дорогах Тавриди. І знаходить його у природному заповіднику, у передгір'ї Карадагу.

Від часів динозаврів...
Мільйони років минуло від часу, коли на півдні нинішнього Криму частина великої гірської країни, що виникла на місці первісного океану Тетіс, по гігантському розколу, тріщині у земній корі опустилась під воду і стала дном теперішнього Чорного моря. Друга (значно менша) частина залишилась і донині у вигляді складчастих гряд Кримських гір. Ще менша частина на південному сході Гірського Криму у вигляді Карадазьких гір (поруч із Коктебелем) лишилась чудовим витвором природи від часів мезозойської геологічної ери (юрський період, 170–150 млн років тому). То були грандіозні часи динозаврів!
Воістину маленьке диво євразійського материка і навіть Землі! Адже у Карадазі наявні всі атрибути вулканізму: лавові потоки, жерла, залишки кратерів тощо. У світі Карадазьким горам «незрівнянно подібні» Скелясті гори у Кордільєрах Північної Америки. Карадаг (у перекладі з тюрк.— Чорна гора) є зменшеною моделлю (площа 2874 га) самого серця Скелястих гір — Йєллоустонського національного парку, мальовничу місцевість якого американці величають «країною чудес». Корінні індіанці називали Йєллоустон «країною криги, вогню, води і диму, що обертається», за його дивовижну природу, зіткану з діючих гейзерів і згаслих вулканів.
У Європі диво, подібне Карадагу, знайдемо хіба що у снігових Альпах Швейцарії — горах Юри. Тож український Карадаг за унікальність і величну красу дивовижної природи, своєрідну геологічну історію заслуговує на почесне місце у списку об'єктів Всесвітньої природної і культурної спадщини ЮНЕСКО.
Краєвиди Карадагу захоплюють грандіозністю, непокорою, силою стихії й водночас строгою гармонією силуету. Заповідник по праву вважається безцінною перлиною природно-заповідного фонду України, шкатулкою дорогоцінних самоцвітів у скарбниці національного природного надбання українського народу. Унікальні, водночас екстремальні ландшафти Карадагу послужили місцем для зйомок художніх фільмів: «Пірати ХХ століття», «Людина-амфібія» та ін.
Поетичну красу і велич природи навколишніх гір описав і змалював на своїх полотнах відомий поет і художник Максиміліан Волошин, який жив і працював у Коктебелі. Місцеві пейзажі увічнила у своїх поезіях Марина Цвєтаєва. З полотен Волошина ми знаємо про кіммерійський ландшафт — ліричний і замислений. Втім, чому кіммерійський?
Поетична Таврида чи більш прозаїчна Таврія у нашому лексиконі зустрічаються частіше, ніж таємнича Кіммерида, яка зникла зі сторінок історичних та літературних джерел і загалом з народного ужитку. (Щоправда, існують плани створити українсько-російський біосферний заповідник «Кіммерида» по обидві сторони Керченської протоки).Трохи несправедливо й нелогічно розпорядилася історія, бо таври, від яких пішла популярна назва південної України (і Таврійської губернії), жили лише у Гірському Криму, тоді як їхні попередники (кіммерійці) населяли, крім гірських, широченні рівнинні простори Азово-Причорномор'я.
У VIII ст. до Р. Х., коли кіммерійський народ сходив з історичної арени, в Азово-Чорноморському регіоні почалася сильна засуха, що позначилася на природних ландшафтах. Від того і типологічна назва — кіммерійський ландшафт. Власне, це пейзаж східної частини південно-гірського Криму (східніше Алушти) і, зокрема, передгір'їв Карадагу. Ландшафт посушливий, що виник на місці зведених лісів.

Статус заповідної території
Карадазький природний заповідник існує майже 30 років. Однак історія його створення налічує до 70 літ, а наукове вивчення природних особливостей гір Карадагу — понад 200 років.
1947 року вулканічний комплекс Карадагу був оголошений пам'яткою природи місцевого, а 1963-го — республіканського значення. Останнє врятувало Карадаг від рекреаційного пресу тисяч відпочивальників навколишніх місць.
Організація заповідної території завершилась 1983 року. Тоді ж було проведене лісовпорядкування і розпочато роботу над проектом організації території заповідника. Карадазький природний заповідник підпорядкований Національній академії наук.
Завдяки науковій біологічній станції Карадаг став притягувальним центром для дослідників, студентів. Нині у заповіднику багатюща наукова бібліотека. Діє автоматизована станція моніторингу навколишнього середовища на фоновому рівні. У межах центральної садиби заповідника є дельфінарій, акваріум, музей, зоотераріум, які щороку приймають десятки тисяч відвідувачів (екотуристів).
Розташований Карадазький заповідник за 36 км (по прямій 15 км) на південний захід від Феодосії, між Отузькою і Коктебельською долинами, на березі Чорного моря. Він відмежований від «материка» шосейною дорогою Судак—Феодосія. Площа заповідника — 2874, 2 га, із них 809 га припадає на кілометрову смугу вздовж берега — акваторії моря.
Карадазькі вулкани — геологічний музей просто неба, унікальна колекція коштовних мінералів: сердоліку, агату, халцедону, яшми (до 30 видів). Гірські породи разом із мінералами — до 100 видів. Деякі більше ніде не зустрічаються або лише в окремих місцях планети. Фактично увесь Карадаг висить, що називається, над морем. Коли складчасті гряди Кримських гір простягаються субширотно, із заходу на схід, то Карадазькі гори «падають» до моря з півночі на південь, тобто субширотно.
І ось Карагач, грізний хребет Карагач! (з тюрк. — Чорний ліс: кара — чорний, гач — дерево, ліс; був колись, переказують, в'язовий ліс і вирубали). Він простягається на 1,5 км. До моря спуск неможливий, стіни круті, обривисті — до трьох сотень метрів над водою. Сувора краса і динамізм рельєфних форм Карагача запам'ятовуються на все життя... Знає Карагач трагічні історії сильних духом і мужніх особистостей, романтичних людських характерів. Тут людина випробовується на стійкість (і на злам).
До Сердолікової бухти «полюбляють» запливати з моря і комфортно проводити час на її «едемському» березі відомі у суспільстві персони. Таких пасажирів підвозять на приватних («прихватизованих») плавзасобах. Однак питання: чи знають про подібні потаємні відвідини заповідної території працівники служби державної охорони природоохоронної установи? Є інформація, що у липні-серпні водночас у карадазьких бухтах відпочивають більше сотні (іноді до 400) осіб. Для таких «охочих» зазначимо: від берега Карадагу відразу починається велика глибина (адже у минулому тут виникла тектонічна тріщина). Тому, хто плаває абияк, у воді буде кепсько. Відомо також: приватні плавзасоби, які базуються на місцевому причалі, доправляють «екотуристів» на тутешні пляжі (набори на комерційні висадки у бухти проводять турагенти в Коктебелі, Курортному тощо. (Он як! А ми репетуємо, що наші установи ПЗФ не володіють економічним механізмом надання послуг із рекреації та екотуризму!)

Для загалу чи для вибраних?
Загалом у Криму досі невирішеним залишається питання про створення національного природного парку. Його давно потрібно було вирішити, враховуючи те, що на цей регіон припадає понад 40 відсотків доходів від рекреаційної діяльності в Україні. Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки на Кримському півострові передбачено створення низки національних парків, зокрема, Сиваського, Джарилгача, Саки, «Чатирдага», Кримського.
То чому ж у Криму досі не створено жодного національного природного парку? Чимало причин... Одна з них — за законом, національний парк створюється для людей, це — національне надбання, а Крим, як відомо, «прихватизується» вибраними... Друга причина — цінність природного різноманіття ландшафтів, зокрема гірського Криму. Тому на першому місці при організації тут заповідних територій стоїть природоохоронна функція, вона найбільш притаманна природним заповідникам. Національні природні парки за статусом і відповідно режимом території стоять на щабель від них нижче. Тож створювати їх у Криму на основі природних заповідників буде протизаконно (і не розумно). Для створення національних природних парків на Кримському півострові достатньо інших територій за межами заповідників.
Нині Карадазький природний заповідник більше підходить (де-факто) під національний природний парк, ніж заповідник. У нього фактично функціональне зонування національного парку (так історично склалося). Територія біостанції (35 га) із розміщеними у її межах, як зазначалося, дельфінарієм, акваріумом, музеєм, зоотераріумом, а також причалом, пляжем є нічим іншим, як зоною стаціонарної рекреації (за малим рахунком, науково-пізнавальної рекреації чи еколого-освітньої роботи). Тут упереміш і господарська частина природно-заповідної установи. Маршрутні коридори з екологічними стежками, по яких наукові співробітники заповідника (буває працівники охорони) водять екскурсантів, можна віднести до територій регульованої рекреації. Решта площі заповідника — абсолютноохоронні (якщо можна так сказати) ділянки.
Утім, щодо майбутнього біосферного заповідника. (Зазначеною вище Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі передбачалося створити Кримський біосферний заповідник площею 40 тис. га ще до 2003 р.) До нього у цьому районі за своєю природною основою і відносною збереженістю аж просяться недалеко розміщені миси Меганом та Іллі, Тиха та Лисяча бухти, гірські масиви Ечкідаг і Сандик-Кая, Кизил-Таш.
І з платою за вхід на територію заповідника треба визначатися... Необхідні хоча б орієнтовні нормативи плати за відвідування територій та об'єктів природно-заповідного фонду (в установленому порядку затверджені Кабінетом Міністрів України).
Отож, за незначної площі й за гроші від еколого-освітньої роботи можна було хоча б «золотий тин» навколо заповідника звести (чи відгородитися від Коктебеля і Курортного).
Зрозуміло, що місцезнаходження Карадазького заповідника у центрі курортно-рекреаційної зони Південно-Східного Криму (це стосується майже всіх природних заповідників Кримського півострова) і його надзвичайна привабливість створюють ситуацію, за якої строго витримати заповідний режим по всій території неможливо. Однак передбачений статусом природного заповідника охоронний режим достатній для того, аби при його дотриманні забезпечити збереженість природно-заповідних комплексів.
Примітно, що Карадаг від Головної гряди Кримських гір відрізняється не тільки геологічною та геоморфологічною будовою, місцевими кліматичними особливостями, ґрунтовим покривом. Водночас він є потужним центром біотичного різноманіття, осередком формування місцевого рослинного і тваринного світу.
Особливо багата флора Карадагу. Вищих судинних рослин тут 1169, що становить майже половину (46%) флористичного різноманіття Криму. Зазначимо, що в Україні серед природно-заповідних територій найбільша кількість видів вищих судинних рослин (1543) зростає у національному природному парку «Подільські Товтри», щоправда, найбільшому за площею в Європі (що не зрівняєш з Карадагом).
У Карадазькому природному заповіднику 61 вид рослин занесено до Червоної книги України, 28 — до Європейського Червоного списку. П'ять із них більше ніде у світі не зустрічаються. Зокрема, глід Пояркової (плоди жовтого кольору розміром з дитячий кулачок). Коли б не вдалося віднайти і зберегти після створення заповідника якихось сотні кущів цієї унікальної рослини, вона залишилась би тільки описово, на малюнку чи фотографії.
Не менш різноманітний тваринний світ Карадазьких гір. Лише метеликів тут 1650 видів. Із 51 «червонокнижних» безхребетних назвемо: богомол (емпуза) смугастий, бджола-тесляр фіолетова, дибка степова, аскалаф строкатий. У заповіднику є 210 видів птахів (420 в Україні). З Червоної книги, крім орлана білохвостого і сипа білоголового, в орнітофауні маємо: балобана, або кібця, сапсана, грифа чорного, дрофу, або дудака. Є навіть деркач, крохаль довгоносий, реготун чорноголовий. А баклани чубаті, або довгоносі, прозвані також ще морськими воронами, мають навіть свій скельний уступ (мис), названий «на їхню честь» скелею Бакланів. Цікаво знати, що місцева білка-телеутка, завезена у 1940–1941 роках із Алтайського краю, швидко акліматизувалася і розселилася по всьому Гірському Криму.
З морських тварин в акваторію заповідника запливають дельфіни — афаліна чорноморська, азовка, або пихтун, білобочка чорноморська. Живуть біля заповідних берегів «червонокнижні» ракоподібні: морський кріт, краби: трав'яний, волохатий і мармуровий. Останні є морськими санітарами (подібно до вовків на суходолі).
Узбережжя Карадагу — одна з небагатьох ділянок чорноморського шельфу (від швед. Schelf — лавка), де збереглись у незмінному вигляді донні й прибережні ландшафти. В останні роки природні морські екосистеми зазнають, як і все довкілля, негативних (і незворотних) змін через забруднення Чорного моря хлорорганічними сполуками, нафтопродуктами (красномовні події у Керченській протоці минулої зими). Порушується репродуктивна здатність гідробіонтів, зокрема риб. Зникають їхні рідкісні види.

Епілог ще не написано
Однак Карадаг залишається одним із небагатьох чудес природи, де злились воєдино Сонце, Море і Гори!
Символічно, що на складених вулканічними туфами гірських схилах північно-східних околиць Карадагу зростає виноград, з якого у дубових бочках підземель Коктебеля вистоюється на запашних травах за старовинними рецептами відомий в Україні коньяк, що увібрав у себе внутрішню енергію мезозойських вулканів, блиск променів сонця і шторм морських хвиль.
І, мабуть, найголовніше зі сказаного — Карадазький природний заповідник очолює, щоденно переймаючись його глобальними і буденними проблемами, прекрасна душею, чарівної вроди і водночас мужня й вольова жінка, кандидат біологічних наук Алла Морозова. Хочеться вірити, що на своєму капітанському містку вона вестиме заповідний корабель величного і непокірного Карадагу серед штормового житейського моря до висот ЮНЕСКО, до отримання заповідником статусу об'єкта Всесвітньої культурної й природної спадщини. А Карадагу зазвичай там місце де-факто давно замовлене, залишається де-юре... Попутного Вам вітру, Алло Леонтіївно!

Володимир ГЕТЬМАН

Довідково. Згідно зі ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України» і проектами організації території природних заповідників у їх межах допускається проведення екологічної освітньо-виховної роботи. Решта — те, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів і явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, включаючи, зокрема, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, проїзд і прохід сторонніх осіб, навіть проліт літаків і вертольотів нижче 2 тис. метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єра над заповідною територією — забороняється. Не може йти мова про мисливство, рибальство, геологорозвідувальні роботи, будівництво споруд, шляхів. Якщо коротко, тут заповідний режим. Ондечки на краю заповідника, законно й документально обґрунтовано, примудрилися побудувати котедж. А що робиться (і вже збудовано) у «долині троянд» у Нікітському ботанічному!?

також у паперовій версії читайте:

назад »»»