ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БЕЗСИЛЛЯ ЗАХОДУ
Описуючи міжнародні наслідки конфлікту на Кавказі, мас-медіа відродили термін «холодна війна». Деякі політики нею погрожують, інші попереджають, а представники Кремля інформують, що нічого не бояться, а тим більше холодної війни. Проте відповідь США та Євросоюзу на дії Росії була анемічною, тому можна радше говорити про обмін гострими словами, а не про холодну війну.

«Файненшел Таймс» порівняла відповідь Заходу із візитом держсекретаря США Кондолізи Райс у Тбілісі, куди вона прибула літаком C-40: одне і друге було далеко не першокласне.
З точки зору Вашингтона «війна» мала другорядне значення — вона відбувалась у «тіні» президентських виборів і конфліктів на Близькому Сході. Звичайно, президент Джордж Буш пригрозив Москві міжнародним остракізмом. Москва у відповідь налякала розміщенням ракет у Калінінграді в разі розгортання американської системи ПРО у Польщі й Чехії. Між Грузією, Україною, Росією і Брюсселем продовжують курсувати високопоставлені дипломати і політики включно з главами держав і міністрами закордонних справ. РФ натомість намагається протидіяти згуртуванню представників НАТО.
Відомий фахівець з питань Східної Європи і Кавказу, експерт авторитетного тижневика «Економіст» Едвард Лукас написав нову книжку, в котрій визначив міжнародне становище, як нову «холодну війну». Чотирма роками раніше про повернення росіян до стратегії холодної війни писав Ян Бугайські з Вашингтонського Центру стратегії та міжнародних досліджень (ЦСМД) у книзі «Холодний мир: новий імперіалізм Росії». Генрі Кіссінджер довго нагадував, що рани холодної війни можуть знову відкритись. Він звик повторювати, що жодна велика держава не відступає зі своїх зон впливу раз і назавжди. Одначе те, що Лукас називає новою холодною війною, точиться з кінця 90-х років і набрало обертів після військового втручання Америки до Іраку.
Європа не бачить у цій війні власного інтересу, США передовсім тому, що в центрі уваги перебуває Близький Схід. Холодну війну РФ досі вела за допомогою нафти, газу, спритної дипломатії й пропаганди. Активність її розвідки досягла апогею. Так, як колись Москва підтримувала в Європі рухи «зелених» і антиглобалістів, так тепер вона фінансує крайніх правих — усюди там, де вони можуть спинити європейську інтеграцію.
Едвард Лукас, а також чимало експертів стверджують, що руйнування європейської єдності й «відривання» Європи від Америки було пріоритетом Москви наприкінці 90-х років. Якщо це не було «повзучою» холодною війною, то, напевно, послідовною стратегією. Кремль хоче ділити і правити. Та чи це вже холодна війна? Це, певніше, схоже на повернення старої політичної гри за рівновагу сил, у якій військові акції є лише одним із засобів. Часом акції Кремля переконливо демонструють зміну співвідношення сил.
Європа, колись єдина, тепер розпорошена, і кожен шукає власний інтерес. Це ще називають «поверненням економічних націоналізмів», що, частково, означає привабливу співпрацю з Росією. Москва це добре використовує: її енергетичний диктат не був би таким потужним і небезпечним, якби Європа вміла спільно ставити єдині умови. Адже змагання з імперськими амбіціями Росії завжди потребувало консолідації сил.
Ян Бугайські, головний експерт ЦСМД з питань так званих нових демократій і пострадянських країн, зазначає, що коли у 90-х роках Захід скористався «дивідендами від миру», то Росія готувалась до відновлення ролі супердержави. Він назвав це «холодним миром», під час якого співіснування із Заходом Москва використала для підготовки до конфронтації. Решта світу проголосила «кінець історії». В Америці неоконсерватори спрямували увагу і сили на Близький Схід. Чи тепер щось повернеться у формі холодної війни, не відомо. Якщо розуміти її як взаємне перебування у складі великих блоків і їх протистояння, то, напевно, ні. Не маючи потрібної волі й військової готовності, Вашингтон обмежується попередженнями.
У чому сутність відносин із Росією? «Треба зрозуміти, що РФ намагається «відсунути» Євросоюз якомога далі від США»,— переконаний Лукас. Він вважає, що потрібно сконцентруватись на стратегічному аспекті торгівлі газом і нафтою, відмовитись від бізнесової двозначності країн ЄС на користь його консолідації. Народжена у 50-х роках, європейська інтеграція стала побічним наслідком холодної війни і політичним проектом Трумена та Ейзенхауера, підтриманим «планом Маршалла». Нова холодна війна веде у протилежному напрямку: держави Євросоюзу, які окремо домовляються з Росією, підривають єдність Європи. Країни, пов’язані бізнесом, не хочуть чинити тиск на Кремль. Там, де в сфері інтересу Москви діяли профспілки, тепер формується проросійське лобі великого бізнесу, який не полишає поза увагою інвестиції в Росії, має спільні нафтові інтереси.
«Належить повернутись до конкуренції цивілізацій, що визначав характер холодної війни»,— пише Лукас. Як і Джордж Кеннан, один із перших політиків, котрі передбачили необхідність ведення холодної війни проти СРСР, він звертає увагу на необхідність збереження моральної, інтелектуальної, технологічної й цивілізаційної переваги м’якої сили, без якої гонка озброєнь була недостатньою і позбавленою мети.
Краще уникати даремних погроз. Цю думку Лукаса підтверджує доповідь приватного дослідницького фонду «Stratford», який інакше ще називають «тінню» ЦРУ. Доповіді фонду його представники готують на підставі розвідки, яка зосереджена на проблемах безпеки і економіки. Часом у «Stratford» міжнародну ситуацію вважають настільки складною, що публікують результати свого аналізу. Так само його представники зробили 13 серпня 2008 року, виступивши з публічною оцінкою нового світового балансу сил. Джордж Фрідман, автор аналізу, стверджує, що ніщо так не переконує Росію у її безкарності, як театральні жести.
Він зазначає: «Москва знала, що лідери вільного світу засудять напад на Грузію і певною мірою могла на цьому «зіграти». Чим більший контраст між військовою акцією Росії й символічними жестами критиків, тим краще для Кремля». Колишній президент Чехії Вацлав Гавел вважає, що президент Франції Ніколя Саркозі «зробив крок назад своїми недоречними заявами у Ніцці» за відмову від створення системи ПРО. Тож він підтвердив думку про те, що швидше говорить, ніж думає. Гавел додав: «Він нагадав мені Едуарда Даладьє, французького прем’єра, який підписав документ про порозуміння у Мюнхені у 1938 році».
Політика стримування Росії матиме вагоміші результати, якщо її супроводжуватимуть скоординовані зусилля щодо зменшення залежності Європи від російської нафти і газу. Економічний і дипломатичний тиск так само важливий, як військовий потенціал. Якщо цей урок холодної війни може стати корисним, то найперше для вироблення Європою спільної енергетичної політики, скорочення та впорядкування споживання. Це дасть змогу утримати холодну війну в межах прийнятної температури.

Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• НОВА СТРАТЕГІЧНА ДОКТРИНА

назад »»»