ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ЖІНКИ ЗА ҐРАТАМИ
Перебування представниць прекрасної статі в ув’язненні загалом є більшою катастрофою для них і для суспільства, ніж у випадку з чоловіками. Чинниками, які штовхають жінок на шлях, що веде до тюрми, часто є неблагополучні родини або моральна залежність від чоловіків, які втягнули їх у кримінальне життя.

У БАГАТЬОХ ВИПАДКАХ ЦЕ НАСЛІДОК НАСИЛЬСТВА, ЯКОГО ВОНИ ЗАЗНАЛИ В РОДИНІ
Малюки народжуються і зростають у тюрмі
Більшість жінок, які виходять з-за ґрат, так і не знаходять свого місця в суспільстві: їм нікуди повернутися після ув’язнення, вони втратили не тільки родинні, а й інші соціальні зв’язки, не мають достатньої освіти й кваліфікації, щоб знайти роботу (чоловікам більше фортунить влаштуватися). Можливості адаптації та ресоціалізації в жінок є значно меншими, ніж у представників сильної статі. Тож хоча більшість засуджених — молоді, вийшовши на волю, вони не народять дітей. Відтак з’являється ще один загрозливий наслідок — демографічний. Перебуваючи роками в одностатевому середовищі, ув’язнені перестають відчувати себе жінками, тому після виходу на волю лише одиниці влаштовують особисте життя. Часто колишні мешканки зони не можуть стати матерями через набуті в колонії туберкульоз, хронічні хвороби, ВІЛ/СНІД та інші недуги.
Неабиякою проблемою є «ув’язнені» малюки. Діти жінок, які відбувають покарання, народжуються і ростуть за ґратами у двох колоніях — одеській та чернігівській (там тримають рецидивісток). Матері цих дітлахів можуть гуляти з ними. Будинки дитини, що на території колоній, нагадують дитячий садочок цілодобового типу. Директор будинку — військова людина, виховательки — цивільні. Хоча там добрі умови, працює кваліфікований медперсонал, та все ж крихітки, що не скоїли жодного злочину, фактично сидять у тюрмі, ситуація для них є стресовою. Коли їм виповнюється три роки, їх передають до дитячих будинків. Для багатьох малюків із зони з цього моменту починається справжнє сирітське життя.
Основні потреби ув’язнених жінок разюче відрізняються від потреб чоловіків, які відбувають покарання, але в тюремних правилах це не береться до уваги. Багато матерів зі спецконтингенту, які виросли в дитячих будинках або соціально неблагополучних сім’ях, не мають родинного досвіду, знань про те, як доглядати і виховувати дитину. Щоб пом’якшити ситуацію, Державний департамент України з питань виконання покарань та Інформаційно-консультативний жіночий центр за підтримки Швейцарської агенції з розвитку і співпраці втілюють проект «Жінки і матері в ув’язненні». Його спрямовано на вирішення певних проблем. Зокрема, в межах пенітенціарної системи матері з дітьми нині не вважаються вразливою групою з особливими потребами. В українських закладах виконання покарань не практикується проживання матерів разом з дітьми як членів однієї родини. Немає й спеціальних навчальних програм для персоналу жіночих колоній.
Проектом передбачено підготовку пропозицій щодо змін до Адміністративного та Кримінального кодексів України, укладання нових правил ув’язнення для жінок, діти яких перебувають у спеціальних відділеннях колоній, а також реконструкцію приміщень в колонії № 44 (Чернігів), аби в межах пілотного проекту надати жінкам з дітьми можливість спільного проживання.

Що робити з кривдниками?
Широке відображення в проекті знайшла ще одна проблема — домашнє насильство. Як зазначила директор департаменту сімейної і гендерної політики Міністерства сім’ї, молоді та спорту Елла Ламах, жінки за ґратами — це наслідок насильства, яке було скоєно в сім’ї. Понад 80% представниць слабкої статі, що перебувають у місцях позбавлення волі, стали жертвами насильства та намагались захиститись від кривдників, більшість з яких — чоловіки. За підсумками дослідження, 80% жінок потерпає від домашнього насильства, його свідками і жертвами стають 75% дітей. Отже, актуальною є робота з кривдниками або агресорами. Однак в Україні немає для цього відповідних методик. Нині Мінсім’ї спільно з Міністерством охорони здоров’я та Міністерством освіти день у день напрацьовують їх у робочих групах, до яких залучено також юристів і науковців.
До слова, у першому півріччі нинішнього року на обліку в органах внутрішніх справ за вчинення насильства в сім’ї перебувало понад 82,1 тисячі осіб (з них майже 73,2 тисячі — чоловіки). За цей період поставлено на облік 34,8 тисячі таких осіб, зокрема за фізичне насильство — 20,5 тисячі, психологічне — понад 13,1 тисячі, економічне насильство — 1,1 тисячі. Оголошено 43 тисячі офіційних попереджень про неприпустимість учинення насилля в сім’ї. До адміністративної відповідальності за нього притягнуто понад 52 тисячі осіб.
Обтяжує ситуацію те, що в Україні панує стереотипне ставлення до родинного насильства. Якщо у великих містах є доступ до інформації з цієї тематики, до психологічної та юридичної допомоги, то в селах і малих містах навіть бояться про це говорити.
Ще один тривожний нюанс — відповідальність освітян і медиків. Законом про освіту встановлено обов’язок педагогічного працівника захищати дітей і молодь від насильства, але ніде не зазначено, що педагоги повинні повідомляти про такі факти. Тому потрібно на законодавчому рівні закріпити положення про те, що вчителі і медики на своїх робочих місцях несуть відповідальність за вчасне повідомлення міліції чи соціальному працівникові про жертв насильства.
Не додає оптимізму і розгляд судових справ. У багатьох випадках він затягується, такі справи не вважаються першочерговими, а більшість суддів навіть не застосовують положень Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». Натомість за кордоном є спеціальні сімейні суди, які швидко розглядають такі справи і вирішують, що робити з жертвою, з її дитиною, куди відправити кривдника. В Австрії, Швеції та деяких інших країнах нікого не цікавить, його це квартира чи ні, яке він має право власності на неї. Агресора виселяють, а жертву залишають там жити. У нас навпаки: жертва змушена йти до притулку чи шукати порятунку в сусідів або друзів.
І ще про закордонний досвід. У сусідній Польщі є закон про спрямування коштів від акцизного збору на алкоголь на створення притулків, соціальних центрів, роботу з кривдниками й їхніми жертвами. Таку практику прагнутимуть запровадити і в Україні, зазначила Елла Ламах. Якщо вдасться змінити ставлення суспільства до проблеми сімейного насильства, то поменшає і жінок в ув’язненні, і безпритульних.

«Вартість» домашнього насильства — 7300 гривень
До слова, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун ініціював Всесвітню кампанію з викорінення насильства над жінками. Він закликав лідерів усього світу підтримати цей захід на національному рівні, а також створити глобальну мережу чоловіків-лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до проблеми насильства щодо жінок та мобілізувати чоловіків та хлопчиків на боротьбу з цим ганебним явищем.
Там, де страждають жінки, погано ведеться й дітям, тому в рамках проведення всесвітньої кампанії громадські організації ініціювали в Україні національну кампанії боротьби проти насильства в сім’ї. Зокрема, Міністерство сім’ї, молоді та спорту започаткувало акцію «Стоп насильству!»
Насилля має суттєві наслідки для суспільства у цілому, передається від одного покоління до іншого. Це явище не можна вважати приватною справою, адже порушуються права людини.
Експерти Української Гельсінської спілки з прав людини підрахували, що насильство в сім’ї завдає суттєвих матеріальних збитків. Середня «вартість» одного випадку домашнього насильства — 7300 гривень, причому потерпілим він коштує 1700 гривень, решта суми припадає на платників податків. Торік український бюджет, за оцінками вчених, через збитки від насильства втратив понад 158 мільйонів гривень. Підрахунок вартості одного випадку сімейного насильства здійснено за такими показниками: прямі втрати майна; витрати, пов’язані зі здоров’ям; економічні втрати, викликані зниженою працездатністю або невиходом на роботу; витрати, пов’язані з правоохоронними органами; кошти на перебування жертв у притулках і кризових центрах, оплата діяльності соціальних служб.
З огляду на це правозахисники додали свої рекомендації для подолання цього ганебного явища, яке до того ж влітає суспільству в копійчину: замість нинішнього національного номера «гарячої лінії» із запобігання домашньому насильству запровадити короткий (тризначний) для зручності користування, розробити і внести зміни до Кримінального кодексу України, які б криміналізували випадки домашнього насильства.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• РІШЕННЯ СУДДІ НЕГАТИВНО ВПЛИНУЛО НА ВАЛЮТНИЙ РИНОК
• СУДИ КИЇВЩИНИ ПОРУШУЮТЬ ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО

назад »»»