ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
МОВА ЗЕМЛІ Й ТВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ

Завершуємо наші віртуальні «розкопки» змісту деяких географічних назв.

Не завжди ми знаємо назву достеменно. Однак і гіпотеза має право на підтримку. Як, скажімо, Константинополь став Істамбулом? Це — переробка слова «Константинополь». Спершу воно потрапило до арабської мови, яка не знає звука «п» і спростили до Костанбул. Турки охоче скоротили його до Стамбул, але вони, як і фіни, не сприймають накопичення приголосних на початку слів. Приміром, із нашого слова «шафа» вони зробили «ішафа», Стамбул у них став Істанбул, а в європейській переробці — Стамбул.
Радісно буває зустріти людину, для якої карта місцевості, етимологія слів, котрими користуємось,— живий розумний співрозмовник. Я зустрічала таких. Це щасливі люди. Відтоді й сама почала збирати різні словники (або книжки, що заміняли їх). Кажуть, у світі так багато цікавого, всього не охопиш. І чи варто займатися топонімікою, етимологією? Варто. Бо це неймовірно цікаво. Топонімічні горішки міцні, зате розкривають глибини минулого, в якому жили наші пращури. Пробуджують таку любов до малої й великої батьківщини, яку не замінять жодні заклики.
Мій край — Донеччина — древній і обжитий давно. Це найбільш заселена область України, тут живе понад п’ять мільйонів осіб. Та не всі знають, що саме через донецькі степи колись проходив великий Чумацький шлях. Місцеве населення сюди на продаж, окрім іншого краму, завозило у великій кількості рибу і сіль. Найбільші крамові торги відбувалися на річці Тора (від гр. Тоros — дошкульна), нині Торець. Казали: «Крам на Торі». Спершу виникло поселення Крамові Торги, з часом воно переросло у велике промислове місто Краматорськ. А поруч міста Слов’янськ і Артемівськ з великими солеварнями і соляними копальнями. Більш як 80 відсотків кам’яної солі найвищого ґатунку колишньому СРСР постачали ці міста. Причому «Екстру» виготовляли в Слов’янську. З відкриттям цих солеварень до Криму вже не їздили чумаки по сіль...
Моя батьківщина багата на унікальні вогнетривкі глини, їх використовують для виготовлення якісного фарфору і фаянсу, черепиці, цегли, гончарних виробів. А часов’ярські глини взагалі унікальні, їх немає у світі більше ніде. Про те, що це чи не найбільший в Україні промисловий край, годі й говорити. Донеччина подарувала світові художника Архипа Куїнджі (копію його картини «Ніч на Дніпрі» ще нікому не вдалося відтворити), композитора Сергія Прокоф’єва, співака Анатолія Солов’яненка. А ще полярного дослідника Георгія Сєдова. До речі, його справжнє прізвище Сідий, від прізвиська предка — запорізького козака. На початку 30-х років минулого століття географічне товариство вирішило, що першовідкривачами мають бути скрізь росіяни і змінило Сідий на Сєдов. Тут жив Микола Леонтович. Це батьківщина відомого режисера Володимира Немировича-Данченка, музикантів Натана Рахліна, Святослава Свєшникова, спортсменів Сергія Бубки і Лілії Подкопаєвої. Це батьківщина Володимира Сосюри, Миколи Руденка, Івана Дзюби, Леоніда Бикова, Василя Стуса. До речі, ота Третя Рота, яку Володимир Сосюра оспівав у поемі «Червона зима»,— це не назва роти, а військове поселення.
Пейзаж Донбасу — це степи, балки, пагорби. І Азовське море, і річка Донець. Донець, а отже, й Торець, бо в «Слові о полку Ігоревім» згадується річка Тор (бачили князя Ігоря і його військо). Адже саме тут відбувалися події, описані в поемі. Можливо, князя Ігоря бачив і Святогорський монастир у крейдяних горах. Скільки разів його руйнували, стоячи на шляхах татар, половців і печенігів. Є така думка, що Святогорські печери були обжиті раніше за Київські печери. Чому така назва — «Святі Гори»? У роки радянської влади ліквідували цю древню назву. Дали іншу — «Святогорськ». Потім вирішили: це не сприяє вихованню людини-атеїста, і перейменували на Слов’яногорськ. Нині, здається, повернули стару назву — «Святі Гори». Від місцевих жителів почула тлумачення: «Ви ж бачите цю красу. Сам Бог виявив бажання мати тут своє місце. Тому й «Святі Гори». Ось такий топонім. А я думала, від святості іноків, які сотні літ несуть нелегку службу. Біля підніжжя цих гір — великий монастирський двір на самому березі Дінця — неймовірно красиві річки. Сюди у 80-ті роки ХІХ ст. нерідко приїздив Антон Чехов лікуватися від туберкульозу (тут він писав свої твори і зокрема повість «Степ»). Він і дав назву цій красивій місцевості — Донецька Швейцарія. Ваблять і безкраї азовські степи. Іноді ще можна побачити тут сріблястий ковил. Є в наших краях якась незбагненна животворча сила, до якої треба доторкнутися, зачерпнути її. Відчути духмяні пахощі низькорослого полину й чебрецю Приазов’я. І йти далі.

Таїса МОСТОВА
також у паперовій версії читайте:

• «ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ» ПРОТИ СТАРІННЯ
• НЕ ДУМАЙ ПРО РУКАВИЧКУ ЗВИСОКА...
• СТРЕС І ЧАЙ

назад »»»