ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
РЕФОРМАТОР НА ВСІ ЧАСИ
Ще на початку XX ст. великий російський реформатор Петро Столипін, який мав українські корені (і потім був похований в Києві), прагнув вивести свою країну з кризи. І вже за його життя відстала імперія таки вийшла за рівнем розвитку на п’яте місце у світі. Андрій Меліков-Колчак, нащадок відомого дворянського роду, голова Міжнародної асоціації слов’янського єднання імені П. Столипіна, переконаний, що Столипінський унікальний досвід знадобився б і нині для держав, які переводять економіку на ринковий шлях розвитку.

Порядок насамперед
Російський прем’єр Столипін був незалежним і амбітним, тому мав чимало ворогів. Він не йшов на компроміс із тими, кого зараз називаємо корупціонерами.
— Його називали Петром Першим своєї епохи, на нього було організовано понад десять замахів, яких він не злякався, продовжуючи здійснювати реформи,— почав розповідь Андрій Віталійович.— Передовсім прем’єр наголошував: «Порядок, а потім реформи». Хоч там яку жорстокість йому не приписували, Столипін добре вмів відрізняти кров на скальпелі хірурга від крові на сокирі ката.
У тогочасній Росії Петро Аркадійович робив необхідні хірургічні операції, адже, як би це не виглядало у наш час негуманно, «столипінськими краватками»-шибеницями тоді карали тільки тих, хто насправді цього заслуговував. Найперше то були вбивці, грабіжники, бандити і терористи, які маскувалися під революціонерів. У свою чергу, вони намагалися ліквідувати незручного прем’єра, щоб потім остаточно зруйнувати і так розладнану державну машину. Під час першого замаху терористів на його дачі загинули гості, а сина і доньку було поранено. Відтоді, з 1906 року, вступив у силу указ військово-польовим судам — завершувати розгляд справ за 48 годин. З того часу шибениці в народі почали називати «столипінськими краватками».
— Узагалі прем’єр не шукав заводіїв революції для того, щоб їх покарати, а навпаки розробляв, на його думку, такі реформи, котрі і без революції вирішили б існуючі у суспільстві проблеми,— зазначив голова асоціації.— Петро Аркадійович навіть прагнув налагодити діалог із представниками опозиційних сил, адже великий реформатор розумів, що каральні методи — то прояв безсилля. А от щодо «столипінських вагонів», то в них, за його задумом, повинні були перевозити аж ніяк не людей, а лише їхні речі й худобу.

Жовтневого перевороту могло б і не бути
Петро Аркадійович не дозволяв собі принижувати чи ігнорувати інтереси інших народів. Він вважав, що коли «народы забывают иногда о своих национальных задачах, то такие народы гибнут».
— До того ж, прем’єр прагнув не впустити в країну революційний хаос, — мовить Меліков-Колчак.— За це він і поплатився життям. Якби Столипіна не вбили, то, можливо, не відбулося б жовтневого перевороту. А Україна, не зазнавши радянських перетворень, за рівнем добробуту була б як слов’янська Швейцарія. Адже його ідеями і реформами давно скористався один із найрозвинутіших штатів Америки — Айова.
— Чи актуальний нині в Україні кращий досвід столипінських реформ?
— На жаль, досвідом реформатора поки що українська держава не скористалася. А то б рівню нашого життя заздрили громадяни навіть розвинутих європейських держав. Підтвердженням цьому ще 1909 року стала столипінська аграрна реформа, вона вивела тодішню відсталу імперію на перше місце у Європі за кількістю зібраного зерна. Почалося таке промислове піднесення, що Росія вийшла на п’яте місце серед економічно розвинутих держав світу. Враховуючи природжене почуття власності людини, Петро Аркадійович наполягав надати селянинові право виходу із общини і закріпити його пай землі у власність. Тоді б власник землі не тільки забезпечив достаток своїй сім’ї, а й став би провідником економічного і соціального прогресу. Крім того, у селянина, котрий би прагнув запозичувати передовий досвід у сільському господарстві, з’явилося б бажання здобувати освіту і розвиватися.

Від минулого — до майбутнього
— Шляхи вирішення проблем, які окреслив відомий реформатор, здебільшого схожі на уявлення сучасних ліберальних кіл,— наголошує нащадок дворянського роду.— Як і вони, він покладав провідну роль у процесі трансформації суспільства на середній клас. Важливою складовою розвитку держави вважав зміцнення приватної власності й виконавчої влади. Столипін вірив, що формування масового прошарку сильних, ініціативних, підприємливих власників допоможе оновити «соціальний організм» зсередини, створити основи ринкової економіки, зміцнити міжнаціональні й міжконфесійні зв’язки.
Прем’єр був здатний генерувати нові ідеї та систематизувати напрацьований досвід попередниками. За свого авторитарного стилю керівництва він залишався відкритим не лише до конструктивної критики, а й до сприйняття іншої думки чи підходу. За задумом реформатора повинні були надаватися не тільки задекларовані на папері, а насправді реальні громадянські та політичні права і свободи. Середній клас мав пронизати всі сфери життєдіяльності суспільства, закріпити нові соціальні сили, пріоритетом яких є вільна праця на благо країни.
— Столипін пропонував сформувати економічну та фінансову політику, яка відповідала б ринковим відносинам. Які законопроекти, як прем’єр, він розробив у цьому напрямі?
— Його законопроекти передбачали інтенсивний розвиток виробничих сил, освоєння природних багатств, залучення дешевих кредитів, податкових пільг для представників малого й середнього бізнесу. Велику увагу Петро Аркадійович приділяв створенню сприятливих умов для внутрішньої й зовнішньої торгівлі — вдосконалювалася тарифна і митна політика. Крім того, прем’єр піклувався про прогресивний податок, що звільняв незаможне населення від додаткового тягаря — населення почало вкладати гроші в економічні сфери. Упродовж п’яти років перебування Столипіна при владі динамічно зріс державний бюджет. Це дало змогу передати частину коштів органам самоврядування — для соціальної сфери, розвитку освіти й культури.
— Що було зроблено ним у сфері освіти?
— Мало кому відомо, що Столипін був ініціатором безплатної початкової освіти. Планувалося й підвищення заробітної плати вчителям, які за його влади могли і так придбати за свою платню, приміром, 50 корів за рік. Його уряд асигнував значні кошти на розвиток бібліотек, музеїв, наукової літератури, журналів тощо. За період столипінських перетворень поліпшився стан науки, відкривалися нові університети.
На жаль, Петро Аркадійович, як виходець з вищих кіл суспільства, не міг цілковито врахувати адаптаційні можливості трудящих мас до глобальних перетворень, інертність їхньої свідомості.
— Аналізуючи й порівнюючи усі плюси і мінуси його реформ,— продовжує Андрій Меліков-Колчак,— можу сказати, що здобутий ним і його командою досвід перетворень у країні в кризовій ситуації — це унікальна лабораторія ідей, що не втратили своєї цінності й донині.— По суті, тодішній прем’єр запропонував структуровану загальнонаціональну ідеологію, основою якої були законність і порядок, єдина і неподільна держава, сильна вертикаль виконавчої влади, приватна власність і вільна праця, патріотизм і авторитет держави.

Багатостраждальний надгробок
Наша розмова з головою асоціації добігала завершення, але запитання про проблеми дооблаштування в Києві могили Столипіна, який просив поховати його там, де застане смерть, залишалося.
— У Києві до 1918 року на Думському майдані (нині — Майдан Незалежності) стояв пам’ятник російському прем’єр-міністрові, якому, за вироком долі, довелося спочити на українській землі,— розповідає Андрій Віталійович.— Зараз на його могилі у Лаврі знаходиться надгробник і хрест, установлені ще 1912 року. Звичайно, вони зазнали суттєвого впливу часу — тріщини, надбиті краї. Існуючий надгробок із чорного граніту було встановлено зі згоди дружини, в річницю смерті Петра Аркадійовича. Тоді його виготовили відомі на той час майстри Гвіді. Могилу обнесли металевою огорожею. Проте навіть вже спочилий на нашій землі реформатор не давав спокою заводіям революції. В травні 1917-го натовп солдатів спаплюжив місце його останнього пристанища. Було зірвано ікону і лампаду, хоча, на щастя, надгробок не постраждав. На цьому випробування багатостраждального місця поховання не закінчилося. На початку 1960-х років уночі його пам’ятник зруйнували вантажівкою, а місце спочинку, заасфальтувавши, стерли з лиця землі.
У перший рік незалежності України нова влада згадала про останки небіжчика. До 80-ї річниці від дня смерті Столипіна залишки надгробка, що збереглися, відновили і реставрували коштом держави. Проте його онук Дмитро Столипін, який нині живе в Парижі, має намір установити на могилі відомого предка бронзовий хрест із позолоченою іконою Неопалимої Купини, на які покійний справді заслуговує.

Лана КОВАЛЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НЕСКОРЕНИЙ ХРАМ

назад »»»