ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
АТАКУЄ ПАЛИЧКА КОХА
Туберкульоз вважається однією з найдавніших хвороб: туберкульозні ураження хребта людини виявлено під час дослідження її останків періоду неоліту, тобто близько п’яти тисяч років до нашої ери. Словом, ця хвороба відібрала життя у сотень мільйонів, якщо не мільярдів, землян.

На календарі — ХХІ ст. Але й досі вона не подолана, у тому числі в Україні.
З огляду на актуальність проблем, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз, я звернувся до заступника директора Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Яновського, доктора медичних наук, професора Василя Мельника з проханням прокоментувати ситуацію, що склалася, розповісти про те, що робиться в країні для подолання страшної недуги, а також її профілактики.
— Щороку у світі на туберкульоз хворіють дев’ять-десять мільйонів осіб,— говорить Василь Михайлович.— Нині понад 50 мільйонів уражені цією хворобою. Якщо в системі боротьби з туберкульозом не відбудеться якісних змін, то, за прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2020 року кількість інфікованих становитиме близько мільярда осіб.
— Від наведених Вами цифр стає лячно. А яка, Василю Михайловичу, ситуація в Україні?
— Нагадаю, що туберкульоз є найпоширенішим захворюванням для держав, громадяни яких не можуть похвалитися своїми статками. Україна, як відомо, теж не належить до заможних держав. Якщо говорити конкретно, то впродовж останніх 15 років епідемічна ситуація з туберкульозом є складною. Наприклад, 1992 року, коли життєвий рівень переважної більшості людей катастрофічно погіршився, як, до речі, й медичне обслуговування, захворюваність почала зростати. Якщо, скажімо, у 1992-му вона становила 35 осіб на 100 тисяч населення, то у 2006-му — 83,2. Торік на обліку в протитуберкульозних закладах Міністерства охорони здоров’я перебувало майже 500 тисяч чоловік. Щоправда, незалежні експерти кажуть, що їх значно більше, оскільки медична статистика не охоплює всі категорії населення, наприклад, осіб без певного місця проживання, нелегальних мігрантів. Утім, чимало людей, котрі ведуть нормальний спосіб життя, теж не завжди потрапляють до неї. В Україні досі відсутній єдиний реєстр хворих на туберкульоз. Минулого року, порівняно з 2006-м, цей показник дещо знизився і становив у середньому в Україні 79,8 на 100 тисяч населення.
За кількістю хворих лідерство утримують Херсонська, Кіровоградська, Миколаївська, Донецька, Одеська, Запорізька та Харківська області. На Херсонщині, наприклад, минулоріч захворюваність становила 155,7 на 100 тисяч жителів.
— Побутує думка, принаймні серед більшості громадян, що туберкульоз уражає лише легені.
— Окрім легеневого, є ще так званий позалегеневий, який уражає кістки й суглоби, сечостатеву систему, шкіру, лімфатичні вузли, органи черевної порожнини тощо. Порівняно з легеневим туберкульозом, поширеність якого становить майже 90 відсотків усіх форм хвороби, зростання захворюваності на позалегеневий є менш вражаючим. Але коли говорити про останні п’ять років, то вона збільшилась в 2,2 раза. Зокрема, туберкульоз органів дихання торік становив 62,2 відсотка, кісток і суглобів — 18, центральної нервової системи і мозкових оболонок — 1,3 відсотка.
— Серед ВІЛ-інфікованих збільшується кількість недужих на туберкульоз. Із чим це пов’язано, Василю Михайловичу?
— Пояснення просте: у цих людей ослаблена імунна система. Кількість хворих на туберкульоз, які померли від СНІДу, неухильно зростає. Минулого року, наприклад, із життя пішли майже дві тисячі таких хворих. Якщо говорити про загальну кількість померлих серед тих, кого уразила паличка Коха, то вона з року в рік зростає. Якщо, наприклад, у 1997 році вона становила 17,1 особи на 100 тисяч населення, то минулого — 22,4. Навіть у країнах СНД, де життєвий рівень значно гірший, вона значно менша.
— Скажіть, будь ласка, чому так зросла захворюваність на туберкульоз в Україні? Невже причина в тому, що на початку 1990-х років різко знизився життєвий рівень українців?
— Ця причина суттєва, але не єдина. Зростання захворюваності зумовлено й іншими чинниками, зокрема, скороченням асигнувань на потреби охорони здоров’я, внаслідок чого скоротилися витрати на протитуберкульозні заходи. Насамперед щодо виявлення інфікованих та їхнього лікування. Багато людей не в змозі вчасно звертатися до лікаря через свій соціальний статус — особи без певного місця проживання, бездомні мігранти, біженці, жителі населених пунктів, де відсутні фельдшерсько-акушерські пункти, будь-який транспортний зв’язок із райцентрами. Туберкульоз є поширеною хворобою в місцях позбавлення волі. Як там лікують, розповідати, мабуть, не потрібно. Вийшовши на волю, ці люди не поспішають звертатися по допомогу. Одним із чинників поширення туберкульозу є міграція через Україну вихідців з Азії, держав колишнього Союзу, де несприятлива ситуація з цим захворюванням. Звичайно, шкідливі звички, притаманні багатьом співвітчизникам, теж ускладнюють ситуацію. Наприклад, куріння, алкоголізм, наркоманія тощо.
Але я погрішив би проти істини, не назвавши причини, що мають медичне забарвлення. Наприклад, хіміорезистентний туберкульоз. В Україні частота первинної хіміорезистентності становить від 7 до 20 відсотків хворих у різних регіонах. Вторинна резистентність сягає 75 відсотків. Туберкульоз із множинною лікарською стійкістю спостерігається майже у дев’яти відсотків хворих. Це пов’язано з тим, що до 2000 року не закуповували антимікобактеріальні препарати і хворі лікувалися хаотично: 1–2 препаратами замість 4–5, протягом чотирьох-п’яти місяців замість шести-восьми...
Доводиться, на жаль, констатувати, що чимало медичних працівників загальної лікарняної мережі не обізнані як слід із методами діагностики туберкульозу. Тому помилки, допущені в фельдшерсько-акушерських пунктах, становлять 96–99 відсотків, а в сільських амбулаторіях і дільничних лікарнях — 80–90 відсотків. Утім, навіть лікарі загального профілю, що працюють в центральних районних лікарнях, допускають 54–72 відсотки помилок, а інколи й лікарі-фтизіатри помиляються.
У багатьох протитуберкульозних диспансерах добові дози антимікобактеріальних препаратів призначають з порушеннями. Харчування для хворих на туберкульоз має суттєве значення, але в переважній більшості лікувальних закладів воно не відповідає нормативам. Приміром, постановою Кабінету Міністрів передбачається, що вартість добового харчування хворого має становити близько 10 гривень. Натомість в деяких протитуберкульозних закладах вона удвічі менша.
Із понад 200 пересувних флюорографів, що є в Україні, 90 відсотків застаріли морально і фізично. Вони дають променеве навантаження в 1,5–2 рази більші від норми. Склалась парадоксальна ситуація: захворюваність до 2007 року невпинно зростала, але в цей же час такими ж темпами руйнувалася матеріально-технічна база і скорочувався кадровий потенціал протитуберкульозної служби. Протягом 1990–2001 років ліквідовано 52 протитуберкульозні диспансери і 39 санаторіїв. Якщо порівнювати з 2002 роком, то минулоріч у лікувальних закладах Міністерства охорони здоров’я кількість ліжок зменшилася на 332. Поменшало і лікарів-фтизіатрів.
— Дивно таке чути, знаючи про те, що в Україні створено непогану законодавчу базу для боротьби з грізною недугою.
— Так, гріх скаржитись на погане законодавче забезпечення. Але вся проблема в тому, що на заходи, передбачені тією ж загальнодержавною програмою, про яку ви згадали, асигнується обмаль коштів.
— Але ж фінансування медичної галузі з року в рік зростає...
— Так, але більшість пересічних громадян України цього не відчуває. Президент України Віктор Ющенко, виступаючи на Всеукраїнському форумі «Здорова нація», наголосив, що «ми і досі фінансуємо заклад, квадратний метр, ліжко, а не здоров’я людей». Сказане підтверджується, зокрема, і тим, що фінансування заходів, передбачених Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках, здійснюється не окремим, як мовиться, рядком, а реалізується в межах ще кількох програм. Законом «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не передбачено виділення коштів на придбання для медичних закладів протитуберкульозних препаратів. Аби читач краще зрозумів можливі наслідки цього рішення, нагадаю, що перерва в лікуванні хворих призводить до формування резистентних, інколи невиліковних, та хронічних форм туберкульозу. З 44 заходів, передбачених згаданою програмою, з державного бюджету передбачається фінансування лише 13.
— Кого найчастіше уражає паличка Коха?
— Дослідження засвідчують, що серед тих, хто вперше захворів на туберкульоз, майже 14 відсотків становлять робітники, 5 відсотків припадає на службовців і працівників аграрного сектора. Понад 50 відсотків недужих становлять особи працездатного віку, а 67 відсотків належить до незахищених верств населення. Почастішали випадки захворюваності на туберкульоз медичних працівників. Якщо, скажімо, в 1990 році в Україні захворіло 30 із них, то у 2003-му — 750.
— Як убезпечитись від захворювання на туберкульоз?
— Насамперед звести до мінімуму контакти з хворими на його відкриту форму. Звісно, що багато залежить від способу життя людини. Якщо, скажімо, вона пиячить, курить, або ще й вживає наркотики, тобто її організм ослаблений, то значно підвищує ризик захворіти. Давно доведено, що голодування, незбалансоване харчування, надмірне захоплення роботою значно ослаблюють захисні функції організму і паличка Коха, яка, до речі, є в 90 відсотків людей, «оживає», провокуючи захворювання. Шкодять імунітету різні консерванти, так звані стабілізатори, що містяться у багатьох продуктах харчування. Стреси, депресії теж негативно впливають на імунну систему.
Оскільки, як я сказав, у кожного з нас є можливість захворіти, то для своєчасного виявлення недуги потрібно хоча б раз на два роки проходити флюорографічне обстеження легенів, які найчастіше зазнають атак палички Коха. Такі обстеження є практично безпечними для здоров’я. Хвороба, про яку йдеться, може протікати без явних клінічних симптомів і виявити її здатне тільки своєчасне рентгенологічне обстеження.
Якщо людині не вдалося уникнути хвороби, то вона повинна як слід лікуватись. Головне — неухильно дотримуватися рекомендацій лікарів. Інакше виліковна форма туберкульозу перетворюється на лікарсько-стійкий туберкульоз. Коли такий хворий заразить когось, то та людина теж матиме небагато шансів на одужання. Натомість правильне лікування звичайного туберкульозу майже завжди завершується повним одужанням.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• МОГИЛЯНКА: У НАС НЕ КУРЯТЬ!
• З ДОСЬЄ

назад »»»