ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПРОНИКНЕННЯ У СВЯТЕ СВЯТИХ В ІМ’Я ЗДОРОВ’Я Й ТВОРЧОСТІ ЛЮДИНИ
Людський мозок — одна із найзагадковіших і найбільш інтригуючих проблем сучасного природознавства. Грандіозність мети розкриття його таємниць приваблювала чимало великих людей. Про принципи роботи мозку висловлювалися Гіппократ, Арістотель, Декарт і багато інших.

На плечах гігантів
Серйозні наукові дослідження в цій сфері розпочалися з праць нашого геніального співвітчизника Івана Сєченова. Далі були Володимир Бехтерєв, Іван Павлов, Микола Введенський, Олексій Ухтомський, Олександр Лурія... Методик вивчення було обмаль, і всі вони були обмежені — психологічні тести, клінічні спостереження і, починаючи 1930-х років, електроенцефалограма.
Будова мозку була добре відома, а от уявлення про функціонування окремих нервових клітин (нейронів) неповним, бракувало інструментів дослідження. Першою в умовах безпосереднього контакту з мозком людини почала працювати Наталія Бехтерєва зі співробітниками. (Цей матеріал було написано, коли стало відомо про кончину Наталії Петрівни Бехтерєвої.— Ред.)
З’являлися нові апаратура і методи, які давали змогу зазирнути всередину мозку — магнітоенцефалографія, магніторезонансна томографія та позитронно-емісійна томографія. Усе це створило фундамент для нового прориву. То була середина 1980-х. А дев’яності роки Конгрес США проголосив десятиріччям вивчення мозку людини. Нині кращі лабораторії світу досліджують це унікальне природне явище.
У Санкт-Петербурзі працює Інститут мозку людини РАН на рівні світових досягнень. Головний напрям його діяльності — фундаментальні дослідження організації мозку людини і його складних психічних функцій (мови, емоцій, уваги, пам’яті). Крім того, вчені ведуть пошук методів лікування хворих, у яких ці важливі функції порушено. Більша частина досліджень мозку проводилася на тваринах. І все ж існують явища, які можуть бути вивчені лише на людині (скажімо, те, що пов’язано з мовленням).
Проблема «мозок людини» ґрунтується на тому,— розповідає академік Бехтерєва,— що ми вміємо знаходити в ньому саме те, що робить людину людиною, допомагає їй триматися «на плаву» при важковиліковних хворобах, намагаємось на підставі наукового знання обирати ідейно, методично і апаратно кращі шляхи до здоров’я.
У пізнанні найскладнішого творіння на планеті — мозку людини — потужна сила суспільства. Це потенціал і водночас стан довголіття, їхньої творчості, це і проблема генетичної пам’яті.
Досвід у галузі фізіології мозку людини накопичувався й узагальнювався Інститутом мозку людини майже півстоліття. Було обстежено десятки тисяч зон мозку, кожну зону досліджували багаторазово. Зібрано унікальний матеріал. Найчисленніші нейрофізіологічні дослідження стосувалися мозкової організації різних аспектів мови, мислення, прийняття рішень; проб на арифметичні операції тощо.
На підставі здобутих знань вдалося сформулювати низку принципів і з’ясувати основні закономірності діяльності мозку людини, що скеровується чітко налагодженими механізмами, передовсім самозбереженням. Усі ці механізми важливі для мозку з його майже астрономічною кількістю нервових клітин і зв’язків між ними.
Захисні механізми мозкової діяльності працюють переважно за принципом саморегуляції. Людина трохи навчилася і може вчитися далі розумно використовувати і посилювати захисні сили. Надійність мозку має багатоплановий матеріальний базис. Теоретична наука про фундаментальні закони роботи мозку виявилася практично важливою. На її основі зроблено справжній прорив у лікуванні хвороб нервової системи (епілепсії, психічних розладів, розсіяного склерозу). Вдається полегшити стан людей з важкою недугою — паркінсонізмом. Разом з тим Наталія Петрівна відверто зізнається: «Ми так і не знаємо справжньої причини паркінсонізму, тому боремося із симптомами, а не причинами. Не виключено, що в розвитку багатьох хронічних хвороб нервової системи більше значення, ніж це припускалося досі, мають інфекційно-вірусні, і далі імунно-патологічні механізми. Слід шукати, думати над тим, що роблять із нашим мозком захворювання на грип, інші інфекції, а нині й вакцини проти них». До позитивних проривів академік Бехтерєва та її співробітники відносять метод відновлення зору, слуху. Нарешті вчені розпочали вивчення механізмів творчості. Адже творчість — одна з вищих, якщо не найвища, властивість мозку. «Побачити те, чого не було, почути музику, якої ще немає...».

Мозок і психіка
Розшифрування мозкового коду мисленнєвих процесів має принципове значення для проблеми «мозок і психіка». Адже психіка людини невіддільна від мозкової діяльності, вона виникає і розвивається разом із мозком. Мозок і психіка — нероздільне. Наталія Петрівна розмірковує: «Вчених Інституту мозку людини РАН цікавить, що саме думає людина? Поки що,— зізнається вона,— ні фізіології, ні нейрохімії це принципово не під силу. Науковців цікавить і таке: «Що ми знаємо про мозкове забезпечення емоцій та мислення і чого ми не знаємо».
В одній зі своїх праць академік Бехтерєва зазначає: «Весь період вивчення живого мозку людини я намагалася, що називається, не торкатися так званих надзвичайних явищ, більш або менш незвичайних, дивних або практично унікальних».
Завдання наступних поколінь вчених — вивчати ці явища, намагатися дібрати «ключі» до них. Йдеться, зокрема, про ясновидіння, передавання думок на відстані, віщі сни; специфічні враження людей, які пережили клінічну смерть; відчуття жінок-породіль, котрі інколи, моментами дивляться на себе ніби збоку; передбачення майбутнього, гіпноз. Ці так звані паранормальні явища епізодично виявляються у різних людей. Чекають наукового пояснення і такі «дивні» явища, які вчені раніше не описували. Зокрема, пророцтва віщунки болгарки Ванги (Наталія Петрівна зустрічалася з нею), вплив на аудиторію і деяких людей з боку Кашпіровського тощо. Це складні, але існуючі явища.
Відвертість Наталії Петрівни вражає. Ось її одкровення: «Викинувши з нашого життя релігію, ми відмовилися не лише від сильної психотерапії, а й від зведення моральних правил»; «Атеїзм як світогляд дуже збіднює духовне життя і створює перешкоди для можливостей його пізнання». І додає: «Мій потяг до віри в інше, ніж прийняте сьогодні в науковому світі, походження мозку і, відповідно, людини ґрунтується на винятковій складності й, як прийнято вважати, понаднадмірності мозку (звичайно, могла бути така мутація, але що зберегло саме її? Водночас, де та планета, на якій вихідні вимоги до мозку на багато порядків вищі?). Ці думки не полишають мене впродовж усіх років нейрофізіологічного спілкування з живим людським мозком. Боюсь, що наш «залізобетонний матеріалізм» іноді все ж позбавляє нас неупередженого погляду на події, нав’язуючи обов’язкове строго визначене філософське обрамлення (одне-єдине, яке «обов’язково правильне», а те, що в нього не вписується, то від лукавого)».
Академік Бехтерєва стверджує: «Можливості пізнання мозку повністю не вичерпані, але межі відсунулися, стали далі. Ми зараз уже не біля підніжжя вершини на ймення «Мозок людини». Ми йдемо схилами цього Евересту. Як мало ми ще знаємо про мозок людини!»
Нас, пересічних людей, завжди цікавить особистість вченого масштабу Наталії Бехтерєвої — видатний нейрофізіолог, академік РАН і РАМН, лауреат Державної премії СРСР, член Австрійської, Фінської академій наук, Американської академії медицини та психіатрії. Нині Наталія Петрівна — науковий керівник Інституту мозку людини РАН, керівник наукової групи нейрофізіології мислення та свідомості, а директором є її учень, її син — член-кореспондент РАН Святослав Медведєв.
Наталія Петрівна — онука психіатра і невропатолога, одного із засновників експериментальної психології академіка Володимира Бехтерєва (1857–1927). Батько Наталії Петрівни — Петро Володимирович — став жертвою сталінського терору (1938 р.), її матір — Зінаїду Василівну — було відправлено у табір на заслання. Наталія Петрівна та її брат виховувалися в дитячому будинку.
Лише непересічні особистості з особливими знаннями могли взятися за таку складну проблему — вивчення функціонування головного мозку людини. Наталія Петрівна стверджує: «Здивування перед дивом природи — мозком людини — велика стимулююча радість в житті».

Життєдайна клітина
До неординарних постатей сучасності належить академік НАН України Платон Костюк — директор Інституту фізіології НАН України. Батько академіка — Григорій Силович Костюк, відомий учений-психолог, засновник і директор Інституту психології (цей Інститут носить ім’я Г. Костюка); мати — Мотрона Федорівна — за освітою хімік.
Під час розмови Платон Григорович розповів, що всі функції мозку здійснюються завдяки діяльності систем нервових клітин, які, у свою чергу, відрізняються великою різноманітністю, складністю внутрішніх і міжсистемних зв’язків. Учений наголосив, що вивчення нейронів (нервових клітин), увесь експериментальний шлях їхньої реалізації пройшов самостійно, створивши свої мікроелектродні модифікації. Йому довелося вести «діалоги» з нейронами, основоположною клітинною структурою центральної нервової системи. А їх, таких блоків у неврологічному всесвіті понад 100 мільярдів, і вони здійснюють нейронну інтеграцію шляхом проведення нервових імпульсів.
В узагальнюючому плані дослідження академіка П. Костюка містять принципово новий погляд на функцію мозку у великій, справді довершеній єдності організму. Захована таїна цих закономірностей — ключ до розуміння синаптичної (від гр. sinapsis — з’єднання, зв’язок) передачі, неосяжних за складністю і багатофункціональністю контактних і опосередкованих взаємодій між мільйонами нервових клітин. Саме нервова клітина є об’єктом, який визначає творчий шлях ученого. Синаптична передача може бути охарактеризована як основний фундаментальний механізм обробки інформації в глибинах мозку. Платон Григорович разом із учнями та співробітниками встановив, що іони кальцію і калію є найуніверсальнішим внутрішньоклітинним посередником у процесах збудження і гальмування у двонейронній дузі. Мозкова діяльність — баланс гальмування і збудження.
За досягнення в галузі нейрофізіології та відповідні винаходи Платона Григоровича було обрано віце-президентом Міжнародної організації з вивчення мозку. На запитання про практичне значення результатів пошуку нейрофізіологів, учений відповів, що «сучасна апаратура дає можливість вивчати процеси, які безпосередньо відбуваються в мозку людини, у серці, судинах. Використовуючи наявну базу, вдалося визначити закономірності руху через мембрани нервових клітин електрично заряджених часток — іонів, знайти шлях до пізнання процесів передавання інформації, пізнати природу збудження і гальмування, визначити чинники, що впливають на «працездатність» нервових клітин, а також створити унікальні інструменти, які дають змогу «зазирнути» всередину цих крихітних природних лабораторій. Оволодіння механізмом регулювання складних процесів в організмі відкриває широкі перспективи для генної інженерії, практичної медицини. Уже зараз,— продовжує вчений,— за нашими «заявками» хіміки синтезують нові препарати... Результати досліджень, впровадження їх у медичну практику допоможуть при діагностиці та лікуванні серцево-судинної й ендокринної систем, онкологічних та інших небезпечних хвороб. Якщо вдасться знайти речовини, які впливають на діяльність іонних каналів клітини, можна буде ефективніше впливати на діяльність нервової системи. Це дасть змогу ефективно боротися з причинами багатьох захворювань. Знайти речовини, які вибірково діятимуть на окремі ділянки,— значить закласти основу для нейрофармакології, отримати надійні ліки.
Наукова робота Платона Григоровича почалася ще в студентські роки під керівництвом Данила Воронцова. Спочатку було вивчення нервової клітини, її реакції на подразник, який викликав збудження або гальмування, на зв’язок між клітинами тощо. Цими проблемами і розробкою апаратури займався тоді ще молодий дослідник Платон Костюк. На запитання: «Праця науковим співробітником у лабораторії Данила Семеновича і водночас навчання в Київському медичному інституті — як Вам це вдавалося?» — відповів: «Силою молодості й пристрасті».
Платон Григорович — експериментатор. Він першим серед дослідників-фізіологів використав внутрішньоклітинні електроди й отримав точні відомості про тривалість, синаптичну затримку, а також перебіг одиничного збуджувального і гальмівного впливів. Цю роботу було надзвичайно високо поціновано науковим співтовариством. Під керівництвом ученого розроблено серію унікальної апаратури для біологічних досліджень.
Платон Костюк закінчив біолого-природничий факультет Київського державного університету, Київський медичний інститут. «Навчання в медінституті, засвоєння клінічних дисциплін дало мені як дослідникові надзвичайну перевагу: на нейронауку я постійно дивлюсь очима лікаря»,— зауважив у розмові Платон Григорович. Захист кандидатської дисертації в 25-літньому віці (після служби в армії, а у роки війни був фельдшером, дійшов до Східної Пруссії), у 32 — здобуття вченого ступеня доктора біологічних наук, а в 42 роки — призначення директором Інституту фізіології імені О. Богомольця НАН України. Костюк — автор близько 700 наукових робіт, організатор наукової школи в галузі нейрофізіології, клітинної й молекулярної фізіології, біофізики. Можна тільки здогадуватися, яка напружена праця була за цим!

Учений — це його школа
Вихованці наукової школи академіка Костюка — Олег Кришталь, академік НАН України, член-кореспондент РАН; Юрій Лиманський — професор, Микола Веселовський — член-кореспондент НАН України — очолюють відділи Інституту фізіології з вивчення механізмів, які покладено в основу діяльності нервової системи людини, працюють над проблемами клітинної фізіології, фізіології центральної та вегетативної нервової системи. Ведуться дослідження вищої нервової діяльності — основних нервових процесів в організмі людини з метою професійного відбору та оцінювання функціонального стану за різних видів трудової діяльності. Зазначимо, що дослідження проводяться на тваринах. Створений академіком Костюком і його учнями оригінальний науковий напрям допомагає розкрити таємниці життєвих механізмів, слугує теоретичним фундаментом для розуміння природи основних нервових процесів, на яких будується діяльність мозку. Заснована П. Костюком школа нейрофізіологів дістала широке визнання в наукових колах світу, а його ім’я увійшло до когорти першовідкривачів механізмів діяльності нервової системи на рівні клітинної та молекулярної фізіології.
«Розмірковуйте неспішно, але дійте рішуче, будьте великодушними, але чиніть опір твердо» — цей вислів сповна характеризує вдачу Платона Костюка, дійсного члена НАН і АМН України, Російської академії наук і Європейської академії, лауреата премій імені І. Павлова, І. Сєченова, О. Богомольця та Луїджі Гальвані.
Обстановка робочого кабінету академіка скромна, невибаглива. Увагу привертають фотографії батьків, учителів-наставників і карта світу, на якій зазначено розташування установ, з якими Інститут фізіології підтримує зв’язки (у тому числі з Інститутом мозку людини РАН, Наталією Бехтерєвою, Святославом Медведєвим).
Яскрава особистість, надзвичайно працьовита, доброзичлива, інтелігентна та ерудована людина з величезним досвідом наукового керівництва, П. Костюк гідно презентує Україну у світовій науковій спільноті. Захоплення вченого, яким він віддавав перевагу,— гірські лижі, альпінізм; у сьогоденні — теніс, література, музика. Спостереження очевидців: Платон Григорович не був ініціатором будь-яких публікацій про свої відкриття, про досягнення створеної ним наукової школи. Тож розповідали і розповідають здебільшого його колеги.
Від часу заснування Інститут фізіології імені О. Богомольця був і лишається потужним центром проведення найважливіших наукових конгресів, симпозіумів, конференцій з нормальної та патологічної фізіології, молекулярної фізіології, нейрофізіології, нейронаук, біофізики.

Лідія ЗАВІРЮХА, доцент

також у паперовій версії читайте:

назад »»»