ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
FINITA LA COMEDIA
КОАЛІЦІЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ СИЛ РОЗПАЛАСЯ ОФІЦІЙНО, А СПІКЕР АРСЕНІЙ ЯЦЕНЮК ОГОЛОСИВ ПРО СВОЮ ВІДСТАВКУ. ДАЛІ БУДЕ?

Цього тижня серіал під назвою «Коаліційне розлучення» у виконанні ще недавніх партнерів із БЮТ та «НУ— НС» тривав. Більше того, він досяг свого апогею: 16 вересня стало останнім днем існування демократичної коаліції. Відтак, проіснувавши неповних десять місяців, коаліція успішно спочила у Бозі.
Власне, про подібне розгортання подій експерти почали говорити одразу після 29 листопада минулого року, коли більшість у складі двох «помаранчевих» фракцій лише з'явилася на світ. Пригадуєте, як ще тоді до коаліції не увійшов Іван Плющ, котрий до останнього зберігав особливу позицію в складі «Нашої України — Народної самооборони», створюючи тим самим прецедент.
Перше серйозне випробування для більшості настало мало не одразу — 11 грудня парламент не затвердив Юлію Тимошенко прем'єр-міністром. Для цього їй не вистачило одного голосу (225 — «за», при необхідних 226). Тоді у двох депутатів із коаліції, буцімто, не спрацювали картки. Автор цих рядків навіть став свідком казусної ситуації. Працівник секретаріату фракції «НУ— НС», котрому заздалегідь доручили купити для потенційного керівника Кабінету Міністрів букет троянд, змушений був сором'язливо ховати їх за шторами у парламентських кулуарах.
Юлії Володимирівні довелося повторно проходити крізь парламентське «горнило» вже за тиждень — 18 грудня. Для того щоб не схибити вдруге, коаліціянти придумали дещо нетрадиційний спосіб власного волевиявлення. Голосування відбувалося у такий спосіб: голова лічильної комісії з парламентської трибуни називав прізвища нардепів, а ті по черзі піднімали руку і говорили: підтримують вони пані Тимошенко чи ні.
Щоправда, такий, що не підтримав її, тоді був лише один — знову утримався згадуваний Іван Плющ. Не зміг з'явитися на процедуру голосування і «нунсівець» Іван Сподаренко. Решта 226 депутатів із двох фракцій віддали свої голоси за леді Ю. Опозиціонери у тому вікопомному для Тимошенко голосуванні не брали участі. Принагідно варто нагадати, що у такий самий спосіб обирали увесь персональний склад уряду Юлії Тимошенко.
Відтоді робота у Кабінету Міністрів ніяк не була простою. Почати з того, що бюджет-2008 урядовцям довелося готувати просто-таки у форс-мажорних обставинах — часу на його підготовку було мало. Хоча 28 грудня став днем ухвалення головного фінансового документа (завдяки голосам семи комуністів, котрі в потрібний момент не раз приходили на допомогу Юлії Тимошенко), бюджет був явно недосконалим.
Якщо говорити про роботу Кабінету Міністрів протягом поточного року, то тут йому дісталося чимало різних викликів, найбільшим із яких у першому півріччі, вочевидь, виявилася шалена інфляція. Хто тільки не критикував уряд за її темпи! Втім, Юлія Тимошенко у притаманній їй манері постійно відповідала, що інфляція дісталася їй у спадок від попереднього Кабміну.
Улітку в роботу уряду втрутилася ще й стихія у вигляді жахливих повеней у західних областях нашої держави. Щоправда, тут Кабмін спрацював дещо оперативніше. Та й представники законодавчої гілки влади цього разу підтримали запропоновані зміни до бюджету, котрі передбачали надання допомоги потерпілим регіонам.
Щодо коаліції, то їй впродовж часу існування жилося ще складніше, ніж уряду. Злагоджених голосувань за певні пропозиції (котрі виходили хоч із президентського, хоч прем'єрського боку) було надзвичайно мало. Як правило, коаліціянтам доводилося щоразу вдаватися до допомоги ззовні. У БЮТ це виходило дещо краще, ніж у «Нашої України — Народної самооборони». Найпоказовіший тому приклад — голосування за проведення дострокових виборів у Києві, проти яких виступало чимало «нунсівців», однак БЮТ знову використав голоси комуністів. Щоправда, нічого путнього з тих «перевиборів» не вийшло навіть для самого БЮТ, не кажучи про рядових киян.
Та все ж, ближче до літа, Верховна Рада зайшла в остаточний «ступор». Представники фракцій меншості відмовилися брати участь у будь-яких голосуваннях, щоб продемонструвати: коаліція демократичних сил недієздатна. У такий спосіб було провалено низку важливих законів, зокрема, про підвищення престижу шахтарської праці та про дорожній рух. Перший з перелічених документів побачив світ лише 2 вересня, за кілька годин (а то й хвилин) до того, як БЮТ і Партія регіонів почали свій антипрезидентський поступ.
Коаліційний «рубікон» було перейдено влітку: 6 червня із більшості офіційно вийшли двоє депутатів — Юрій Бут із «Нашої України — Народної самооборони» та Ігор Рибаков з БЮТ. Тож коаліція фактично перестала існувати ще тоді. Навіть попри те, що офіційного документа, котрий би фіксував бажання котрогось з фракційних суб'єктів залишити лави більшості, не було, голосів для ухвалення рішень у демократичної коаліції не було навіть теоретично.
Тоді з'явилося відповідне подання до Конституційного Суду, в якому депутати просили розтлумачити, чи можна вважати коаліцію дієвою, якщо до її складу входить менш ніж 226 парламентарів. Однак те подання поки залишається в роботі КС. Коли рішення щодо цього і буде ухвалене, воно, враховуючи нинішній непростий момент, буде корисним хіба що на майбутнє.
Відчувалося, що оголошувати про розпад коаліції спікерові Арсенію Яценюку не надто хотілося передовсім тому, що він, як і Юлія Тимошенко, був обраний на свою посаду згідно з коаліційною угодою. А до цього документа пан Яценюк, схоже, ставиться з неабиякою повагою. Принаймні, наступного дня після оголошення про припинення існування коаліції спікер заявив про свою відставку.
Цей його крок депутати оцінили по-різному. Представники Партії регіонів і блоку Литвина, наприклад, назвали його мужнім. У «Нашій Україні — Народній самообороні» закликали аналогічний вчинок зробити і Прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Мовляв, у коаліційній угоді чітко записано, що глава уряду має подати у відставку, якщо більшість перестає існувати. Втім, забігаючи наперед, зазначимо, що Юлія Тимошенко не збирається прислухатися до таких порад своїх колишніх партнерів.
А от у БЮТ вчинок Арсенія Яценюка розцінюють не інакше, як піар-хід. Наприклад, депутат із цієї фракції Андрій Кожемякін заявляє: ще напередодні на засіданні голів парламентських фракцій Яценюк запитував їх, що йому робити у ситуації, яка склалася. Усі керівники запропонували спікерові надалі виконувати свої обов'язки. Відтак, Кожемякін говорить, що позавчорашня заява Яценюка про відставку стала для фракції БЮТ повною несподіванкою.
Інший бютівець — Анатолій Семинога — припустив, що спікер вдався до своєї заяви лише тому, аби продемонструвати суспільству свої світлі наміри. Мовляв, якби Яценюк насправді хотів у відставку, він після написання відповідної заяви одразу залишив би президію. А так Голова Верховної Ради лише повідомив про відставку і залишився на робочому місці, як він сказав, до того, як депутати визначаться з новою кандидатурою.
Не розглядали його звернення і в регламентному комітеті, куди він позавчора подав свою заяву про відставку. За словами «регіонала» Олександра Єфремова, котрий керує цією структурою, для того щоб вирішити питання про відставку спікера, потрібно провести узгоджувальну роботу між фракціями. Якщо парламент проголосує за відставку Яценюка, то потрібно упродовж п'яти днів визначитися із кандидатурою на посаду нового голови.
Насправді вирішити це питання не так легко. Якщо правда, що БЮТ і Партія регіонів вирішили рухатися до формування власної коаліції, то логічно було б припустити, що крісло спікера мають віддати «регіоналам», а точніше їхньому лідерові Віктору Януковичу. Однак тепер депутат із ПР Сергій Льовочкін недвозначно заявляє, що у разі формування саме такої коаліції Янукович має стати не спікером, а прем'єром. Мовляв, «регіональна» фракція найчисленніша, тому вона має першою обирати собі посади, а не задовольнятися тим, що залишилося від минулої більшості.
За великим рахунком, спікера обрати можна і без створення коаліції. Від неї більшою мірою залежить прем'єр-міністр. Але для цього потрібна домовленість та політична воля, якої у нинішньому парламенті, схоже, давненько не існує.
Ще один варіант — тимчасово віддати керування в руки новоспеченому першому заступникові керівника парламенту Олександрові Лавриновичу. Але й тут можлива проблема: будь-які документи, ухвалені парламентом, згідно з Конституцією, підписує саме Голова Верховної Ради і аж ніяк не котрийсь із його заступників.
Ще одне спостереження зводиться до того, що після 2 вересня ні в БЮТ, ні у Партії регіонів, схоже, остаточно не готові до формування офіційних «шлюбних» стосунків. Юлія Тимошенко не має наміру залишати своє прем'єрське крісло — це очевидно. Вона навіть вигадала цікаве пояснення, чому не підкоряється вимогам коаліційної угоди, яка, власне, зобов'язує її саме до відставки у ситуації, що склалася. За словами прем'єра, вона не вважає, що коаліція розпалася. «З неї в односторонньому порядку вийшов Президент та кілька його прибічників»,— каже Ю. Тимошенко. А раз так, то, на її думку, коаліційна угода перестала існувати, а отже, її норми для Юлії Володимирівни тепер не указ.
А ось частина міністрів із уряду Юлії Тимошенко найближчої суботи таки можуть залишити свої посади. Йдеться, зрозуміло, про урядовців, котрі працюють за квотою «Нашої України — Народної самооборони». За словами одного з таких — міністра юстиції Миколи Оніщука — саме про це йтиметься на засіданні політради «Нашої України», яка відбудеться завтра. Щоправда, тут також існує одна невелика заковика. Адже раніше Микола Оніщук заявляв, що міністри-«нашоукраїнці» подадуть у відставку не раніше, ніж буде ухвалене рішення фракції про перехід у опозицію. Це, у свою чергу, не може відбутися раніше того, як буде сформовано нову коаліцію.
Утім, навіть якщо Іван Васюник, Микола Оніщук, Юрій Павленко і ще семеро «нашоукраїнських» міністрів здадуть свої портфелі, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко (котрий також, нагадаємо, прийшов на свою посаду за «нашоукраїнською» квотою) не збирається наслідувати їхній приклад. Юрій Віталійович переконаний, що розпад коаліції спровокований Секретаріатом Президента. До того ж, очолювана ним «Народна самооборона» виступала і виступає проти припинення діяльності більшості.
Тим часом у президентському Секретаріаті, схоже, чудово розуміють: за власним бажанням Юлія Тимошенко тепер зі своєї посади нізащо не піде. Коментар із цього приводу першого заступника Віктора Балоги — Олександра Шлапака навіть відгонив якоюсь приреченістю. Пан Шлапак, схиливши голову, повідомив, що відставка Арсенія Яценюка з посади спікера не несе жодних правових наслідків для Кабінету Міністрів. «Я думаю, що спікер діяв у відповідності із коаліційною угодою, — продовжує він. — Як вважає для себе Прем'єр-міністр, нехай вона визначається сама».
Повертаючись до можливості утворення чогось нового «коаліційного і світлого», можна пригадати понеділкову прес-конференцію одного з активістів БЮТ Володимира Яворівського. Він повідомив, що нині йдуть переговори про формування коаліції у попередньому складі, але тепер ще й за участі блоку Володимира Литвина. Пан Яворівський так емоційно про це розповідав, що пишуча братія тут-таки потяглася перевіряти цю інформацію у екс-спікера Верховної Ради. Але він, як завжди останнім часом, не був конкретним. Литвин зауважив, що справді такі консультації відбувалися. Однак він не виключав і участі своєї фракції у можливій коаліції в складі БЮТ і ПР.
Стосовно Партії регіонів, то в її лавах є чимало супротивників ідеї створення альянсу з блоком Юлії Тимошенко. Головна персона такого супротиву — найбагатша людина в Україні Ринат Ахметов. Власне, у цьому також полягає інтрига. Адже про тертя всередині ПР почали говорити не сьогодні й не вчора. Після публічного лінчування Раїси Богатирьової й виключення її з лав Партії регіонів, Ахметов досі перебуває не в найкращому гуморі.
Борис Колесников у короткому коментарі одному з Інтернет-видань заявив, що його партія повним ходом готується до виборів. Не приховують цього і в БЮТ. Скажімо, позавчора на прес-конференції Юлія Тимошенко назвала ще одне позачергове волевиявлення громадян «найлегшим сценарієм для своєї політичної сили». Вона послалася на результати соціологічних досліджень, які нині показують лідерство її блоку.
На цьому тлі учора існувала ще одна інтрига. Адже саме 18 вересня спливав термін, коли Президент Віктор Ющенко мав підписати або заветувати ухвалені 2 вересня антипрезидентські законопроекти. На момент верстки інформації щодо цього не було. Хоча мало хто сумнівався: глава держави таки скористається правом вето стосовно змін до законів про Конституційний Суд, про Кабінет Міністрів, про СБУ та про слідчі комісії, що їх так синхронно і дружно голосували бютівці, «регіонали» й комуністи. А ось що буде далі й як депутати долатимуть ці вето, поки питання.
Зрозуміло, що курс на скорочення президентських повноважень дві найбільші фракції узяли таки серйозний. Уже зареєстровано ще один законопроект — про зміни до закону про вибори народних депутатів. Утім, про можливі новації українського законодавства ми поговоримо наступного разу.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»