ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
БІЛІ ПЛЯМИ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

НЕ ВСІ СФЕРИ ЖИТТЯ ЗАКОНОДАВЧО ВРЕГУЛЬОВАНІ, КОНСТАТУЮТЬ ЮРИСТИ-ПРАКТИКИ І НАУКОВЦІ

Проблема застосування права власності та спадкового права була темою міжнародної науково-практичної конференції «Впровадження нового Цивільного кодексу в Україні», організованої Центром суддівських студій та Центром міжнародної правової співпраці (Нідерланди) спільно з Верховним Судом, Міністерством юстиції, Академією правових наук та Академією адвокатури України. Це завершальний етап програми, фінансованої урядом Нідерландів. Голландські юристи надавали допомогу розробникам українського Цивільного кодексу (ЦК) ще з 1993 року.

Чи можуть 15-річні складати заповіти?
Судді та адвокати послуговуються в праці новим ЦК вже кілька років. За цей час стали добре помітними його «вузькі» місця. Це — проблеми росту, притаманні будь-якій правовій реформі. Нині правники не тільки ставлять запитання до законодавців, а й пропонують шляхи уникнення юридичних колізій.
Мова, зокрема, про питання спадщини, які тією чи іншою мірою стосуються інтересів кожного. Спадкове право регулюється шостою книгою ЦК. Вона побудована не лише на українському досвіді, на досягненнях нашої правничої науки, судовій та нотаріальній практиці. Її зміст демонструє прагнення нашої країни до інтеграції із системою загальноєвропейських цінностей. Свідченням тому є, зокрема, глава 86, у якій значно розширено коло осіб, котрі мають право на спадкування за законом — його отримали спадкоємці до шостого ступеня споріднення включно. Однак багатогранність і непередбачуваність окремих життєвих ситуацій відкрили низку прогалин.
«Обкатавши» шосту книгу кодексу на практиці, фахівці дійшли висновку: вона містить статті, що потребують уточнення на законодавчому рівні. Так, у ст. 1234 та ч. 1 ст. 30 зазначено: право на заповіт має фізична особа, що є цілком дієздатністю (нагадаємо: цивільна дієздатність — це здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними). Тут і виникає запитання: чи мають право особи, які досягли 16-річного віку і працюють за трудовим договором або займаються підприємницькою діяльністю, а також неповнолітні особи, які записані матір’ю або батьком дитини (відповідно до ст. 34, 35 ЦК за цими категоріями визнається повна цивільна дієздатність) складати заповіти?
Завідувачка однієї з державних нотаріальних контор Л. Гнєздилова зазначила: не зважаючи на штучно створену дієздатність, неповнолітній не набуває виборчого права, не може бути членом політичної партії, навіть придбати алкогольні напої або мисливську зброю, отримати паспорт і не позбавляється права на аліменти від батьків. Закономірно виникає побоювання, чи не буде заповіт, складений від імені такої особи, визнано недійсним в разі її смерті та виникнення спору між спадкоємцями. Адже в ст. 1257 ЦК йдеться про таке: «Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, є нікчемним».
З цим не згодна професор Академії адвокатури України Зорислава Ромовська. Той, хто набув повної цивільної дієздатності у зв’язку зі шлюбом у 16 чи навіть 15 років, може сам, без будь-чийого дозволу продати свій будинок чи інше нерухоме майно. То чому він не може скласти заповіт, запитує науковець.
Інший нюанс спадкового права, що привернув увагу фахівців, містить ст. 1253, котрою передбачено засвідчення заповіту при свідках. Однак у деяких випадках суд визнає такий заповіт недійсним. Отож правники пропонують дозволити засвідчувати заповіти певних видів, застосовуючи технічні засоби — аудіо- чи відеозапису.

Кодекс стимулює родичів не цуратися один одного
У глухий кут заганяє практиків ч. 3 ст. 269 Кодексу, у якій зазначено, що «фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав». Підтвердження цього міститься в ч. 2 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: особисті немайнові права не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. А яким чином слід видавати спадщину на предмети інтелектуальної власності? Правники вважають, що Цивільний кодекс доцільно доповнити окремим розділом, який би регулював це питання.
Підзаконними актами не визначено і порядку управління спадщиною до отримання спадкоємцями свідоцтва про право на неї. Без належних документів їм фактично перекритий доступ до подальшої підприємницької діяльності, яку здійснював спадкодавець.
А ось ст. 1224 Кодексу стимулює родичів, потенційних спадкоємців один після одного підтримувати стосунки між собою. Для ілюстрації цієї тези візьмемо типовий приклад: син через образу на батька, котрий колись розірвав шлюб з матір’ю, протягом 30-40 років відмовлявся від контактів з ним, а після його смерті подав заяву про прийняття спадщини. У такому разі вимога про усунення сина від права на спадкування не може бути відхилена через те, що батько не звертався по допомогу або тому, що одержував допомогу від інших членів сім’ї. Факт ухилення від вчинення певних дій у багатьох випадках є умовою для усунення від права на спадкування (йдеться про ситуації, коли особа усвідомлювала свій обов’язок і мала можливість його виконати, але не зробила цього).

Покупцям майна варто самостійно з’ясовувати обставини смерті заповідача
На особливу увагу заслуговує питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Через новизну цих норм, їхню розпорошеність по різних нормативно-правових актах, брак термінологічної визначеності виникли спірні положення, що потребують уточнення. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК моральна шкода «компенсується грішми, іншим майном або в інший спосіб». Однак зміст останньої форми відшкодування в положеннях Кодексу не розкривається.
Учасники конференції загострили увагу на ще одній проблемі. Відповідно до чинного законодавства орган реєстрації актів цивільного стану видає свідоцтво про смерть не лише в разі реальної фізичної смерті особи, а й оголошення її померлою за рішенням суду. Через це нотаріуси не в змозі виконати вимоги ст. 47 ЦК про накладення п’ятирічної заборони на відчуження нерухомого майна, що належало особі, оголошеній померлою, оскільки у свідоцтві немає відповідної графи про підстави його видання. Судова практика вже зіткнулася зі спорами, зумовленими зловмисним оголошенням особи померлою, аби отримати можливість розпорядитися її майном.
Оскільки у вітчизняному законодавстві факт смерті та оголошення особи померлою відокремлено, фахівці пропонують запровадити окремі свідоцтва — про смерть та про оголошення особи померлою, а доти нотаріусам доведеться проявляти особливу уважність. Було б доцільно, якби вони пропонували потенційним покупцям майна самостійно з’ясовувати обставини смерті заповідача, щоб гарантувати дотримання своїх прав у майбутньому.
Євроінтеграційний курс, який задекларувала наша країна, покладає на українських законотворців обов’язок узгодити вітчизняну нормативну базу з європейським законодавством. Складовою частиною цих процесів є нотаріат. Тому було б доцільно приєднатися до деяких міжнародно-правових актів з питань регулювання спадкових відносин, зокрема конвенцій «Про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень» (Гаага, 1961), «Про міжнародне управління майном померлих» (Гаага, 1973), «Про однаковий закон про форму міжнародного заповіту» (Вашингтон, 1973), «Про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна» (Гаага, 1989).

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ВЕРХОВНИЙ СУД ВИВЧАЄ СТАН ДОТРИМАННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
• НА СКОЛІВЩИНІ НЕМА КОМУ ВЕРШИТИ ПРАВОСУДДЯ
• НОТАРІУСІВ КОНТРОЛЮВАТИМУТЬ ЖОРСТКІШЕ

назад »»»