ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ОНОВЛЕНО ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНУ КОНЦЕПЦІЮ РОСІЇ
Днями президент Російської Федерації Дмитро Медведєв затвердив нову редакцію «Концепції зовнішньої політики Росії». Попередній документ був схвалений на початку першого президентського терміну Володимира Путіна у червні 2000 року.

Стрімка динаміка змін на міжнародній арені потребує аналізу тенденцій розвитку глобальної системи міждержавних відносин, опрацювання рекомендацій для більш ефективної діяльності російської дипломатії. Водночас згадана «Концепція» прояснює наміри та пріоритети зовнішньополітичної діяльності нового російської президента. Відразу треба зазначити, що радикальних змін, порівняно з путінським варіантом, нинішня редакція документа не зазнала. Привертає увагу зміна акцентів, зокрема, щодо пріоритетів.
Основними завданнями визначено гарантування безпеки країни; створення сприятливих умов для модернізації Росії; вплив на загальносвітові процеси з метою утвердження справедливого демократичного світового устрою, який би спирався на норми міжнародного права; формування добросусідських взаємин з країнами, пошук компромісів з іншими учасниками міжнародних відносин. Серед пріоритетів залишається захист прав російських громадян за кордоном, формування іміджу країни як демократичної держави з соціально орієнтованою економікою та незалежною зовнішньою політикою, підтримка російської мови за кордоном. Зовнішня політика трактується як важливий інструмент посилення конкурентної спроможності Росії у світі.
Замість блокових підходів у вирішенні міжнародних питань безпеки приходить мережева дипломатія, покликана досягти колективного вирішення глобальних проблем. Унаслідок цього мають виникнути передумови подолання кризових ситуацій. Відхиляються спроби Заходу «стримувати» Росію. Гостро ставиться проблема недопущення «перетворення історичних тем на інструменти актуальної політики». Для України це означає, що проблематика Голодомору та національно-визвольних змагань залишатиметься каменем спотикання в українсько-російських взаєминах у гуманітарній сфері.
Треба також звернути увагу на той факт, що Росія й далі наполягає на потребі вибудовувати багатополюсний світ. Ключова роль має залишатися за ООН. Дії США на міжнародній арені, на думку розробників концепції, мають узгоджуватися із статутом цієї організації. Зазначається, що Москва провадить відверту, передбачувану та прагматичну зовнішню політику, продиктовану національними інтересами. Констатується, що Росія не дозволить втягнути себе в затратну конфронтацію, нову гонку озброєнь, руйнівну для економіки та розвитку країни. Росія обстоюватиме ідею зменшення ролі чинника сили в міжнародних відносинах з одночасним дотриманням регіональної та глобальної стабільності.
Наголошується також на збереженні самобутності російської діаспори та її зв’язків з батьківщиною. Перед країною ставиться мета вдосконалення власних засобів інформаційного впливу на громадську думку за кордоном. Це означає, що на території України буде реалізовуватися інформаційна кампанія з протидії її вступу до НАТО.
Знову серед пріоритетів російської зовнішньої політики визначено зв’язки з СНД. Однак Москва відтепер бажає мати з них прямий зиск. Про це свідчить, наприклад, задекларована мета «перевести зв’язки з Білоруссю на ринкові принципи». Окрім економічної інтеграції пострадянського простору, Росію цікавить зміцнення Організації договору колективної безпеки та Шанхайської організації співпраці (ШОС). Правда, концепцією не визнається, наприклад, що в російсько-китайських відносинах Росія вже давно є слабшою, а не рівноправною стороною. Натомість ставиться нереалістична мета рівноправної взаємодії Росії, ЄС та США. Одночасно не дається відповідь на закономірне питання: як до цього поставляться Китай та Індія й країни ісламського світу?
У концепції однозначно засуджується намір НАТО прийняти до організації Україну та Грузію, одночасно проголошується завдання дипломатичним шляхом врегулювати ситуацію навколо Ірану на підставі Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Не менш важливою для Заходу може бути безпосередня участь Росії в постконфліктному відновленні Афганістану як «суверенної миролюбної держави». Ставиться й мета набути статусу спостерігача в Організації ісламської конференції та в Лізі арабських держав, а відверто конфронтаційні до США Венесуела та Куба залишаються серед пріоритетних латиноамериканських партнерів Росії. Потребує відповіді таке запитання: чи узгоджуватиметься декларований зовнішньополітичний курс з реальними кроками російської дипломатії.
також у паперовій версії читайте:

• НІМЕЧЧИНА ПІДТРИМАЄ УКРАЇНУ
• ПОЛЮВАННЯ ПРОВАЛИЛОСЯ

назад »»»