ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МОВОЮ МИСТЕЦТВА МОЗАЇКИ
Київ має чимало пам’яток старовини — історичних, архітектурних, за допомогою яких можна відчути атмосферу минувшини. Серед таких — найдавніша національна святиня, символ утвердження християнства на Русі — відновлений Михайлівський Золотоверхий собор, який нині святкує своє 900-ліття. У цьому контексті перенесемось до часів Київської Русі, щоб згадати про тих, хто впродовж віків примножував наші культурні надбання, розвивав монументальне мистецтво в Києві.

На час руйнування Михайлівського Золотоверхого собору в його інтер’єрі були фрагменти мозаїки і фресок ХІІ ст. На жаль, частина їх опинилася за межами України, проте збереглися до нашого часу й мають велику цінність. Імена художників, які їх створили, на жаль, не відомі. До відновлення будівлі Михайлівського Золотоверхого собору були залучені найкращі фахівці. Велике значення приділено поновленню минулої пишності його внутрішнього оздоблення. Деякі розписи в храмі виконували художники-вітражисти майстерні, що нею керує Микола Кутняхов. Вони знаються на оригінальних технологіях, використовують досвід минулих часів.
Собор є найвагомішим архітектурним і монументальним твором ХІІ ст. У цьому контексті згадаємо про зародження мозаїчного мистецтва, яке має глибоке коріння в Україні. Створення київських мозаїчних композицій розпочалося ще далеких Х–ХІІІ ст. Далі були спроби відродження — наприкінці ХІХ ст., у 30-х роках ХХ ст. На формування культури Київської Русі, безперечно, справила вплив культура візантійська, зокрема в мистецтві мозаїки, якою прикрашали церкви часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Спочатку йшлося винятково про художньо-декоративне оздоблення внутрішніх інтер’єрів — стелі, стін, підлоги. Зовнішній декор виник лише півстоліття тому. Перші зразки мозаїчної смальти і вітражного скла привозили в Київську Русь з Візантії. Історично зумовлено, що розвиток цього напряму монументального мистецтва був, звісно, не таким потужним, як на Заході, проте вітчизняна культура може пишатися успіхами галицьких майстрів середньовіччя, а також українських митців доби модерну ХІХ–ХХ ст. Мистецтво мозаїки є складним і в художньому плані, і в технологічному, оскільки воно потребує неабиякого вміння, то на перших етапах мозаїку виготовляли візантійські майстри, а допомагали їм місцеві, які швидко опанували цю технологію. Збереглися до нашого часу твори давньоруської мозаїки й на стінах Софії Київської, зокрема — зображення Богоматері Оранти, Христа, Архангела, виконані на замовлення Ярослава Мудрого. Характерно, що палітра мозаїки собору налічує аж 177 відтінків кольорів. До речі, у Софії проводились реконструкційні роботи з відновлення Богоматері Оранти, і, як запевняють фахівці, найближчі 20–30 років їй нічого не загрожуватиме. Оздоблювали мозаїкою не тільки храми, а й давньоруські світські споруди.
Свого розквіту мозаїчне мистецтво досягло в середньовіччі. У контексті його розвитку в Києві слід згадати імена художників Григорія Синиці та Михайла Бойчука. Останній — фундатор українського монументального мистецтва, яке вважав найважливішим та суспільно найвпливовішим. Разом зі своїми учнями розпочав освоєння настінного розпису нового змісту, втілюючи близькі народові образи. Григорій Синиця є основоположником нового стилю монументального мистецтва, базованого на українських традиціях і європейських взірцях — флоромозаїки. Вражають його епічні живописні й мозаїчні композиції «Ярослав Мудрий», «Нестор літописець», «Бабин Яр» та інші. Свого часу майстер виконував роботи в Києві, згодом художника запросили на реставрацію Маріїнського палацу.
У 1960-х роках мозаїчне мистецтво мало неабияку популярність. Його поширення було зумовлене архітектурною безбарвністю періоду активного будівництва житла. Мозаїчний живопис стає окрасою не тільки інтер’єру, а й зовнішнього простору — на тлі однакових споруд виникають гігантські мозаїчні панно із сюжетами, які відтворювали тодішню епоху. Тут і реалістичні зображення, і символічні образи, й орнаментальні та геометричні композиції. Кожен твір мав зрозумілу назву, скажімо, «Людина і природа», «Радянський спорт», «Ядерна енергія» тощо. Матеріалом спочатку була смальта, природний камінь, згодом — керамічна плитка. У Києві був створений «Клуб творчої молоді», нова генерація молодих творців стала на захист національної мови й культури, свободи художньої творчості. Значний вплив на її становлення справила західна гуманістична культура. Учасники творчого об’єднання влаштовували неформальні художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, складали петиції на захист української культури. Діяли художники-монументалісти: Г. Зубченко та Г. Пришедько (автори славнозвісних мозаїчних композицій — «Перемога» в Інституті рентгенорадіології та онкології, «Ковалі сучасності» (Інститут ядерних досліджень), «Тріумф кібернетиків» (Інститут кібернетики), «Рух» — у Палаці спорту Академії наук; Ада Рибачук і Володимир Мельниченко — автори панно «Київ», що на Центральному автовокзалі, Е. Котоков, М. Стороженко, І. Литовченко та ін. Останній віддав українському монументальному мистецтву 40 років. Його перші монументальні розписи були створені в приміщенні залізничного вокзалу в Києві, ансамбль яких реконструювала його донька-художниця Наталя Литовченко разом з київськими монументалістами С. Одайником, А. Бородаєм, Л. Довженком, А. Мельником. Славетну історію нашого міста засвідчують й мозаїки на станціях метрополітену, зокрема на «Золотих воротах» зображено київських князів та давньоруські храми.
Отже, монументальне мистецтво, яке прийшло з глибини століть, органічно вписалось в архітектурний ансамбль міста, становить історичну цінність, є національним надбанням.

Тамара МОНАШНЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ВІВАТ, ОПЕРА-ГАЛА!
• ЧАРІВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО РОМАНСУ
• БРАВО, ВЛАДЕ!

назад »»»