ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
ПОВЕРНЕННЯ СЕМЕНА ПІДГАЙНОГО
Біографія Семена Підгайного трагічна. Однак, може, справа навіть не в біографії, а у великій душі цієї людини та у місії, яку небо послало їй, давши такі важкі випробування — аби пройшла і ствердилась.

Пишучи (на підставі власних сумних вражень) про українську інтелігенцію на Соловках у 1933–1941 роках, С. Підгайний зазначив: «Боляче мені, що й сьогодні не можу говорити на повний голос все про наших страдників і звитяжців; але вірю, що настане час, коли наша інтелігенція повернеться з тих нетрів несходимих і, оновлена духом, розповість сама про себе». Перебуваючи довгих вісім років у пеклі неволі, він і його товариші, відомі письменники та діячі України, найменше тоді думали, що доведеться писати мемуари. Проте доля берегла Семена Підгайного. І вже згодом, вирвавшись у вільний світ, він написав спогади, які з’явилися у ФРН книгами: «Українська інтелігенція на Соловках» (1947) і в двох частинах — «Недостріляні» (1949).
Щойно в Україні з ініціативи Фундації імені Івана Багряного (США) та її коштом у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» твори С. Підгайного видали окремою книжкою. Передмову до неї написав член управи Фундації Олексій Коновал. Починаючи з проголошення незалежності України, Фундація зробила чимало: видала й профінансувала понад сотню різних книг українських авторів. Стараннями Фундації із забуття повернуто багато славних імен наших попередників, зокрема, і Семена Підгайного. Про це — моя розмова із представником Фундації, ініціатором та фаховим редактором нового видання, письменником Олександром Шугаєм.
— Про Семена Підгайного українські читачі досі нічого не знали.
— На жаль, виходить, що так. А це — відомий публіцист, історик, громадсько-політичний діяч української діаспори, справжній патріот, яких нині так бракує Україні. Він колишній в’язень соловецьких концтаборів, у боротьбі проти геноциду рідного народу був сподвижником Івана Багряного, одним із організаторів УРДП (Української революційно-демократичної партії), а у створеній пізніше Українській Національній Раді — представником фракції УРДП.
— Із яких він країв і як вели його життєві дороги?
— Із Кубані. Народився 1907 року в козацькій родині Новоминської станиці. Його батька, Олександра Підгайного, учасника визвольної боротьби, в 1922-му розстріляли як ворога народу, потім знищили й решту родини. Семен змушений був залишити домівку і в 17 років із підробленими документами незаможника податись до Києва. Тут хлопцеві пощастило вступити до Київського інституту народної освіти (нинішній університет імені Тараса Шевченка), який з перешкодами закінчив 1929-го, адже був вельми здібний! Ось як про науку Підгайного в Києві написав один із його вчителів, професор Олександер Оглоблин: «...В цій маленькій, слабенькій на вигляд людині, з гострими, проникливими й розумними очима, бідно, але завжди охайно вдягненій, горів великий вогонь людської й громадської правди... Він шукав її і в лекціях та семінарах українських професорів, і в студентських наукових гуртках, і в дружньому колі товаришів. А головне — в студіях над історією України, де я вперше пізнав і оцінив цю незвичайну людину. Таку любов до науки, насамперед до рідної історії, яку я завжди відчував у Семена Підгайного, мені рідко доводилося зустрічати. Він був глибоко й щиро закоханий в історичній науці, у студіях над рідною минувшиною. Тут була його ідея, його віра, його серце і його життя. Для мене було зрозуміло, що в моєму історичному семінарі, де ніколи не бракувало здібних і відданих Україні студентів, з’явилася зірка першої величини». І професор не помилився.
— Як далі складалася доля Підгайного?
— Драматично. Комуністична влада пильно стежила за кожним студентом, зокрема українцем, що цікавився рідною історією, тому багато разів Підгайний був на допитах, на так званих розмовах. Як наслідок того, в київській газеті «Пролетарська правда» з’явилася спрямована проти нього погромницька стаття. Підгайного виключили з інституту — і це за кілька місяців до закінчення курсу! Лише завдяки старанням професорів і керівників інституту здібному студентові дозволили завершити освіту. Як бачите, розумні й сміливі люди боролися проти сваволі. Не всі були слухняними овечками.
Одначе до аспірантури Підгайного не допустили. Він вирушив до Харкова, де вдалося дістати посаду наукового працівника в Музеї Слобідської України та продовжити подальші наукові студії. Тодішній нарком освіти Микола Скрипник допоміг молодому вченому влаштуватись у Харківському університеті. Після кількох років навчання хлопець отримав звання доцента, почав викладати історію України в тутешньому інституті народної освіти і в художньому інституті, водночас був науковим співробітником науково-дослідного інституту матеріальної культури. Це вже був початок страшних 30-х років — арешти і розстріли української інтелігенції та нищення всього українського. У січні 1933-го, коли в Україні лютував штучно створений голодомор, НКВД заарештував Підгайного. Вирок — вісім років концтаборів на Соловецьких островах.
— У чому його звинуватили?
— В участі «у підпільній організації, яка ставила своїм завданням відокремити від Совєтського Союзу Україну й Кубань». Вижив він лише через міцне козацьке здоров’я. Після заслання влада дозволила Підгайному жити лише у віддалених від культурних і промислових центрів місцевостях, тож із неабиякими труднощами він прилаштувався у місті Ізюм на Харківщині. А з початком війни його знову арештували. Одначе швидкий наступ німців, бомбардування й хаос у лавах Червоної армії, що відступала, дали йому змогу втекти й сховатися.
— Хіба він міг залишатись на рідній землі, коли за ним почалось полювання?
— Звісно, що ні. Під час війни, рятуючись від переслідування, Підгайний емігрував на Захід. Спочатку до ФРН, а в 1949-му разом із дружиною й синами виїхав до Канади. Там, у Торонто, його поховано (помер 14 листопада 1965-го, у розквіті сил на 58 році життя). Нагадаю, що й Іван Багряний, зазнавши тортур у сталінських катівнях, передчасно пішов із життя на 56-му році. До кінця свого життя Підгайний вів активну антикомуністичну діяльність на підтримку незалежності України. Під керівництвом цього полум’яного патріота вийшла фундаментальна праця у двох томах — «The Black Deeds of Kremlin A White Book» («Біла книга про чорні діла Кремля»). Уявіть, перший том мав 545 аркушів, другий — 712. В обох томах понад 350 осіб надали свої свідчення про жахіття заслання, масові розстріли людей у тюрмах і на засланні, про Соловки, Колиму, розкуркулювання та про мільйонні жертви українців від голоду в 1933-му. Ті книги у Канаді видано 15-тисячним накладом. Понад дві тисячі примірників у 1953-1955 роках було розіслано представникам ООН, президентам і главам урядів, різним міністерствам, амбасадам, сенаторам і парламентаристам, сотні книг — науковим і політичним бібліотекам Західного світу. І цей світ нарешті почув небезпідставне волання зболеної української душі!
— Чим зацікавить нашого читача щойно видане в Україні?
— Зацікавить — не те слово. Хоча про Соловки багато написано іншими авторами, але ця книга потрясає, по-новому відкриваючи, здавалося б, уже відоме. Семен Підгайний, як мученик і очевидець, розповів про трагічні долі конкретних в’язнів, представників різних націй. Причому зробив це з великою художньою майстерністю. Кожна його розповідь як новела. Тут стільки різних характерів, навіть інтимні сюжети. Справді шекспірівський матеріал цієї книги може бути втілений на театральній сцені, в кіно чи телесеріалі. І, вірю, неодмінно буде! Бо Соловки — це біль нашого народу, який ніколи не забудеться. Ось як починається оповідь про Соловецький монастир: «У соловецькій пісні, журливій і многозначущій, розповідається про те, як щороку з весняними вітрами чекають половчани невільників-гостей. Очікують нових товаришів, що їх найкращі надії вже розвіяли біломорські вітри, і вони їдуть на ці острови проклять, щоб ще збільшити безхресні могили, ніким не оплакані і не оспівані соловейком».
— Отже, правда торжествує: видатний публіцист і полум’яний патріот Семен Підгайний повертається в Україну?
— Безперечно. Тепер назавжди. Щоб за синівську любов і вірність Україні ми, хоч і з великим запізненням, гідно пошанували його.
Р. S. У Національній спілці письменників України відбулася презентація книжки Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках. Недостріляні». В обговоренні взяли участь колишні переслідувані й репресовані, а також письменники, журналісти, народні депутати України, серед них — Богдан Горинь, Василь Овсієнко, Євген Пронюк, Євген Сверстюк, Лесь Танюк, Іван Драч, Гриць Гайовий та інші.

Розмову провела Наталка ПОКЛАД
також у паперовій версії читайте:

• 45 ОПЕРНИХ ПАРТІЙ ІВАНА ПАТОРЖИНСЬКОГО

назад »»»